ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2018Справа № 910/5919/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс» та Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць Інна Олександрівна
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Представники учасників справи:
від позивача: Ньорба О.М., довіреність б/н від 27.07.2018;
від відповідача: Тихомиров Р.Л., довіреність б/н від 01.02.2018;
від третьої особи - 1: не з'явився;
від третьої особи - 2: Перунова Т.Г., довіреність б/н від 01.03.2015;
від третьої особи - 3: не з'явився;
від третьої особи - 4: Мостепанюк В.І., довіреність № 27-8071/18 від 18.04.2018.
Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» про визнання Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані віднесенням Договору відступлення права вимоги від 13.10.2014 до категорії нікчемних, оскільки за результатами перевірки виявлено, що при його укладенні та виконанні допущено ряд порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
25.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 15.05.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс» та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інну Олександрівну в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче засідання призначено на 25.06.2018.
06.06.2018 третьою особою-3 подано письмові пояснення.
14.06.2018 представником третьої особи - 1 подано письмові пояснення.
19.06.2018 представником третьої особи - 2 подано письмові пояснення.
22.06.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що посилання позивача на ознаку нікчемності правочину, що передбачена п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставними, оскільки поняття звичайних цін наведено у Податковому кодексі України, відповідно до якого, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами Договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом, якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Відтак, відповідач зазначає, що виходячи з наведених норм, звичайною ціною на такий актив банку, як право вимоги за кредитним договором є ціна, яка склалась на ринку подібних операцій у відповідний час у конкретному регіоні. Відповідач також зазначає, що оспорюваний договір не передбачав безоплатної передачі права вимоги, оскільки відповідач сплатив на користь позивача кошти, що підтверджується платіжним дорученням № 7 від 13.10.2014, а відтак, безпідставним є твердження, що банк відмовився від власних майнових вимог. Крім того, відповідач зазначає, що зобов'язання щодо передачі прав вимоги за оспорюваним договором виникло у позивача після отримання оплати від відповідача в сумі 11 264 000,00 грн., в свою чергу, позивач не надав доказів, які б свідчили про те, що саме внаслідок укладення оспорюваного договору, позивач був визнаний неплатоспроможним. Також, відповідач зазначає, що питання нікчемності оспорюваного договору вже було предметом судового розгляду, за яким судами прийняті рішення, що набрали законної сили.
23.06.2018 представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
23.06.2018 представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та відповідь на пояснення третьої особи.
У судове засідання 25.06.2018 представники позивача, відповідача, третіх осіб 1 та 2 з'явились, представник третьої особи - 3 не з'явився.
Представник позивача подане клопотання про залучення до участі у справі третьої особи підтримав.
Представники відповідача та третьої особи - 2 проти заявленого клопотання заперечували та просили відмовити у його задоволенні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, відкладено підготовче засідання на 16.07.2018.
27.06.2018 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
10.07.2018 третьою особою - 2 подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
12.07.2018 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, заперечення на пояснення третіх осіб та відповідь на відзив.
12.07.2018 представником третьої особи - 4 подано письмові пояснення.
13.07.2018 представником третьої особи - 4 подано пояснення на відзив.
13.07.2018 представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.
У судове засідання 16.07.2018 представники позивача, відповідача, третіх осіб 1 та 2 з'явились, представники третіх осіб 3 та 4 не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 06.08.2018.
31.07.2018 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
03.08.2018 представником позивача подано відповідь на пояснення третьої особи, заперечення на заяву про застосування строків позовної давності та клопотання про розгляду справи в частині огляду/дослідження письмового доказу, в закритому судовому засіданні.
У судове засідання 06.08.2018 представники позивача, відповідача, третіх осіб 1 та 2 з'явились, представники третіх осіб 3 та 4 не з'явились.
Розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК України унормовано, що суд залишає позов без розгляду, якщо: сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
В свою чергу, частиною 2 ст. 161 ГПК України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано заперечення проти вирішення спору в господарському суді, після подання заяви щодо суті спору, а саме відзиву на позовну заяву, який відповідачем було направлено на адресу суду - 20.06.2018, та отримано судом 22.06.2018, в свою чергу, заперечення подані відповідачем - 23.06.2018, що не узгоджується із приписами п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, в зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
В свою чергу, клопотання позивача про розгляд справи в частині огляду/дослідження письмового доказу, в закритому судовому засіданні судом залишено без задоволення.
За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.09.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.
10.08.2018 представником третьої особи - 3 подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього.
13.08.2018 представником третьої особи - 1 подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
У судове засідання 10.09.2018 представники сторін, третіх осіб 2 та 4 з'явились.
У судове засідання представник третьої особи - 1 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом судового засідання від 06.08.2018 та розпискою від 06.08.2018, відповідно до якої, представник третьої особи - 1 присутній у судовому засіданні 06.08.2018 повідомлений, про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 10.09.2018 о 11:50 год.
В свою чергу, представник третьої особи - 3 у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Частиною 3 ст. 196 ГПК України унормовано, що учасник має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників третіх осіб 1 та 3 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи подане третьою особою 3 клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього та належне повідомлення третьої особи - 1 про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзивах.
Представники третіх осіб надали усні пояснення по суті спору.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 10.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
09 жовтня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» (надалі - позичальник, третя особа - 1) укладено Договір кредитної лінії № НКЛ-2028913 (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - «кредит», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Відповідно до п. 1.1.1 Кредитного договору, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами надалі за текстом кожна частина окремо - «транш», а у сукупності - «транші», на умовах визначених цим договором, в межах невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США зі сплатою плати за користування Кредитом у розмірі: 25% річних за користування кредитом, наданим в гривні, 13% річних за користування кредитом, наданим в доларах США, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 30 жовтня 2014 року.
Згідно з п. 1.3 Кредитного договору, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір іпотеки майнового комплексу, що розміщений за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 99, що належить на праві власності ТОВ «Лоджистік Сервіс» (далі - третя особа - 2).
Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.3 Кредитного договору).
09 жовтня 2014 року між позивачем (далі - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік сервіс» (далі - іпотекодавець) укладено Іпотечний Договір № НКЛ-2028913/S-1 (далі - Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. (далі - третя особа - 3) та зареєстрований в реєстрі за №1810, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язання, що випливає з Кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим Договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, загальною площею 703 кв.м., що складається з нежилого будинку (літера А), площею 446,70 кв.м., нежилого будинку (літера А') площею 167 кв.м., нежилого будинку (літера В) площею 89,30 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вулиця Володимирська, 99.
13.10.2014 між позивачем (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (далі - новий кредитор, відповідач) Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1820, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» (боржник) за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09 жовтня 2014 року, надалі - «основний договір», а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн.
Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн.
За умовами п. 1.1.1.1 Договору, разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять права за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстрованого в реєстрі за №1810, укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс».
Відповідно до п. 1.2 Договору первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору, а новий кредитор прийняти та оплатити на умовах цього договору всі права вимоги та інші права, які належать первісному кредитору.
В пункті 1.3 Договору сторони погодили, що про перехід права вимоги за основним договором а також прав, що виникають з договору, укладеного в забезпечення виконання боржником зобов'язань за основним договором, сторони підписують Акт приймання передачі прав вимоги (далі - Акт), де зазначають суму вимог, які виникли і нараховані за основним договором станом на 30 грудня 2014 року.
Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 11 264 000,00 грн. без ПДВ. Сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора 11 264 000,00 грн. без ПДВ. не пізніше 13 жовтня 2014 року (пункти 1.4 та 1.5 Договору).
Договором про внесення змін та доповнень від 30.12.2014 до Договору, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованим в реєстрі за №1820, сторони внесли зміни до тексту договору та виклали п. 1.1.1 Договору в наступній редакції: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» (надалі - «Боржник») за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09 жовтня 2014 року, надалі - «основний договір», а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 752 658,56 грн.; поверненню заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 424 873,97 грн. та 11 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 177 921,19 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 886 873,97 грн. та 1 771 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 930 579,75 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 7 від 13.10.2014, відповідач перерахував позивачу вартість відступленого права вимоги в розмірі 11 264 000 грн.
Відповідно до Акту приймання-передачі прав вимоги, позивач передав, а відповідач прийняв права вимоги належного виконання зобов'язань третьої особи - 1 за Кредитним договором. Разом з правом вимоги виконання зобов'язань, до нового кредитора переходять права, за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з Іпотечного договору.
На підставі Акту приймання-передачі від 30.12.2014 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв оригінали документів, а саме: договір кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та оригінал іпотечного договору № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року.
03 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 03 березня 2015 року до 02 червня 2015 року включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації призначено Кадирова Владислава Володимировича. З дня свого призначення уповноважена особа Фонду гарантування набула всі повноваження органів управління та органів контролю банку і розпочала здійснювати заходи для забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна, захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.
В подальшому, відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 р. № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування, третя особа - 4) прийнято рішення від 02 жовтня 2015р. № 181, «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Звертаючись до господарського суду з даним позовом, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» зазначає, що за результатами проведення перевірки щодо визначення укладеного Договору відступлення права вимоги від 13.10.2014 в якості договорів, які є нікчемними у розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (протокол №43 від 11.08.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015) Договір відступлення права вимоги від 13.10.2014, що укладений між ПAT «Дельта банк» та ТОВ ФК «Авістар» віднесений до нікчемних у розумінні пунктів 1, 2, 3, ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
За доводами позивача, уклавши оспорюваний Договір відступлення права вимоги від 13.10.2014 банк:
- здійснив відступлення прав вимоги згідно Договору відступлення в розмірі, який (за офіційний курсом НБУ) складав 62 817 453,72 грн. за ціною 11 264 000 грн., яка більше ніж на 82% відрізняється від розміру (вартості) прав вимоги, чим фактично відмовився від власних майнових вимог;
- взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за Кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами;
- порушив обмеження, встановлені НБУ щодо діяльності банку постановою Правління від 26.02.2014 № 102/БТ, з урахуванням постанови про внесення змін від 12.06.2014 № 348/БТ, а отже фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника Національного банку України.
Враховуючи викладене, позивач просить суд:
- визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 1820;
- застосувати до відносин сторін наслідки недійсності нікчемного правочину - Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 шляхом визнання АТ «Дельта Банк» стороною (кредитором) за Договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014;
- застосувати до відносин сторін наслідки недійсності нікчемного правочину - Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 шляхом визнання АТ «Дельта Банк» стороною (іпотекодержателем) за Іпотечним договором № НКЛ-2028913/S від 09.10.2014;
- внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновити обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281533 змінити іпотекодержателя ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» на іпотекодержателя ПАТ «Дельта Банк»;
- внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновити обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281345 змінити обтяжувача ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» на обтяжувача ПАТ «Дельта Банк»;
- зобов'язати ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» повернути АТ «Дельта Банк» оригінали договорів переданих на виконання Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
09 жовтня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» укладено Договір кредитної лінії № НКЛ-2028913, за умовами якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - «кредит», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
09 жовтня 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік сервіс» укладено Іпотечний Договір № НКЛ-2028913/S-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1810, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язання, що випливає з Кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим Договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, загальною площею 703 кв.м., що складається з нежилого будинку (літера А), площею 446,70 кв.м., нежилого будинку (літера А') площею 167 кв.м., нежилого будинку (літера В) площею 89,30 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вулиця Володимирська, 99.
Частиною 1 ст. 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).
Відповідно до загальної теорії цивільного права суб'єктами зобов'язання є управомочена особа (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов'язок вчинити таку дію. Суб'єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов'язані є правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок сторони є боргом.
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання зі збереженням решти елементів зобов'язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги.
13.10.2014 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» укладено Договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1820, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» (боржник) за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09 жовтня 2014 року, надалі - «основний договір», а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн.
Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн.
За умовами п. 1.1.1.1 Договору, разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять права, за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстрованого в реєстрі за №1810, укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс».
Відповідно до п. 1.2 Договору первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору, а новий кредитор прийняти та оплатити на умовах цього договору всі права вимоги та інші права, які належать первісному кредитору.
В пункті 1.3 Договору сторони погодили, що про перехід права вимоги за основним договором а також прав, що виникають з договору, укладеного в забезпечення виконання боржником зобов'язань за основним договором, сторони підписують Акт приймання передачі прав вимоги (далі - Акт), де зазначають суму вимог, які виникли і нараховані за основним договором станом на 30 грудня 2014 року.
Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 11 264 000,00 грн. без ПДВ. Сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора 11 264 000,00 грн. без ПДВ. не пізніше 13 жовтня 2014 року (пункти 1.4 та 1.5 Договору).
Договором про внесення змін та доповнень від 30.12.2014 до Договору, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованим в реєстрі за №1820, сторони внесли зміни до тексту договору та виклали п. 1.1.1 Договору в наступній редакції: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» (надалі - «Боржник») за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09 жовтня 2014 року, надалі - «основний договір», а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 752 658,56 грн.; поверненню заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 424 873,97 грн. та 11 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 177 921,19 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 886 873,97 грн. та 1 771 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 930 579,75 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 7 від 13.10.2014, відповідач перерахував позивачу вартість відступленого права вимоги в розмірі 11 264 000 грн.
Відповідно до Акту приймання-передачі прав вимоги, позивач передав, а відповідач прийняв права вимоги належного виконання зобов'язань третьої особи - 1 за Кредитним договором. Разом з правом вимоги виконання зобов'язань, до нового кредитора переходять права, за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з Іпотечного договору.
На підставі Акту приймання-передачі від 30.12.2014 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв оригінали документів, а саме: договір кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та оригінал іпотечного договору № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
В свою чергу, вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Так, у силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як встановлено судом, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк», яким введено тимчасову адміністрацію позивача з 03.03.2015.
Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 строк дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» визначено до 02.09.2015.
В подальшому, рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 строк дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» продовжено до 02.10.2015.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» №328 від 02.10.2015 на підставі постанови правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» №181 від 02.10.2015 розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Згідно статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Пунктом 8 частини 2 статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
За змістом частини 1 статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
За змістом частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав:
- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);
- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (пункт 2 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);
- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (пункт 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Таким чином, Уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.
Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто самого по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням іншої сторони про дійсність правочину.
Як встановлено частиною 4 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 названого Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Наведені вимоги щодо повноважень Уповноваженої особи Фонду відображено і в Положенні про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженому рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2 (далі, Положення).
Так, у пункті 1.20. Положення визначено, що Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію направляє письмове повідомлення про нікчемність правочину (у тому числі договору) контрагенту за таким правочином (у тому числі договором) із посиланням на відповідну норму закону, у якій зазначені підстави нікчемності. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, визначених у пункті 1.18 цієї глави, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Як зазначає позивач, відповідно до протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67, від 11.03.2015 №43, затвердженого Уповноваженою особою Фонду, Договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 є нікчемним в силу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме пунктів, 1, 2, 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з огляду на те, що активи банку у вигляді прав вимоги за договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року загальною вартістю 62 817 453,72 грн. та права вимоги за іпотечним договором № НКЛ-2028913/S-1 від 09 жовтня 2014 року вартістю 62 202 000,00 грн. (з ПДВ) передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (новому кредитору) за ціною 11 264 000,00 грн., яка майже в 5 разів менша, ніж заборгованість по кредиту, права вимоги за якими відступались на користь нового кредитора. Таким чином, Банк, уклавши Договір відступлення права вимоги, здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (сума оплати на 82% відрізняється від вартості майнових прав), що зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.
Також, позивач зазначив, що уклавши договір на описаних умовах, банк відмовився від власних майнових прав до позичальника та іпотекодавця, що зазначено у пункті 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину та до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором без зустрічного отримання коштів у відповідній сумі, що також стало однією із підстав його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, що зазначено у пункті 2 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.
25.08.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» були направлені відповідачу, приватному нотаріусу Заєць І.О., ТОВ «Лоджистік Сервіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» повідомлення №№ 7310, 7291, 7290 від 21.08.2015 та № 7289 від 20.08.2015 про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820 на підставі пунктів 1, 2, 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Водночас, відповідач отримання означеного повідомлення заперечив, зазначивши, що означене повідомлення було направлено відповідачу не за юридичною адресою.
Однак, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16.
Відповідно до частини 1-2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
За змістом частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на яку посилається позивач, нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює уповноважена особа Фонду, ставиться в залежність від звичайної вартості товарів, та порівнюється із відповідною вартістю, яка визначена сторонами у договорі, яка в свою чергу, має бути або вищою, або нижчою на 20%.
В обґрунтування вимог щодо визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 позивач в процесі розгляду справи надав Звіт про експертну оцінку ринкової вартості прав грошової вимоги за кредитними договорами №НКЛ-2028913 (далі, Звіт), згідно якого ринкова вартість прав грошової вимоги по кредитному договору ПАТ «Дельта Банк» станом на 13.10.2014 становить 51 392 414,00 грн.
В свою чергу, третьою особою надано Звіт про незалежну оцінку вартості майнових прав (права вимоги) за кредитним Договором № НКЛ-2028913 від 09.10.2014, відповідно до якого, ринкова вартість об'єкта оцінки, визначена шляхом незалежної оцінки, становить 11 179 200 грн.
Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
При цьому, ч. 5 ст. 101 ГПК України унормовано, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Однак, як вбачається із наданого позивачем Звіту, експертом не зазначено, що останній обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, в свою черго метою проведеної оцінки було зазначено - визначення ринкової вартості об'єкту для прийняття виключно управлінських рішень.
Таким чином, означений висновок не відповідає приписам процесуального законодавства.
Більше того, як вбачається з наданого звіту, боржника за класифікацією правління Національного банку України від 25.01.2012 року № 23 в означеному звіті класифіковано як 1 - найвища категорія якості, тобто відсутність ризиків або ризик є мінімальним.
Однак, відповідно до п. 2.2. гл. 2 Положення про порядок формування та використання банками резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 25.01.2012 року № 23, банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов.
За умовами пункту 4.13 Положення про порядок формування та використання банками резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, банк під час розрахунку резерву не враховує вартість забезпечення за кредитною операцією, якщо щодо заставодавця (боржника/майнового поручителя) порушено справу про банкрутство або його визнано банкрутом у встановленому законодавством України порядку.
Так, третя особа - 1 зазначає, що при укладені договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 було враховано те, що ухвалою Господарського суду міста Києва 07.07.2014 у справі № 910/11903/14 було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Лоджистік Сервіс», як майнового поручителя за зобов'язаннями відповідача, що випливають з договору кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014.
З викладеного вбачається, що дане право вимоги не можна вважати забезпеченим заставою з підстав того, що для оцінки ризиків та резервів даний кредит класифікується як такий, що не забезпечений заставою.
Однак, зі звіту вбачається, що означене при визначенні вартості майнових прав враховано не було.
За наведених у сукупності обставин, суд відхиляє означений висновок та до уваги не приймає, з огляду на його не відповідність нормам процесуального законодавства та з огляду на суперечність його встановленим фактичним обставинам справи.
Суд також враховує, що операція за спірним договором не підпадає під жодний з випадків, визначений частиною 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», за яких проведення оцінки майна є обов'язковим.
Разом з тим, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У пункті 2.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11 визначено, що звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачуються за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна.
Поняття звичайних цін наведено у пункту 14.1.71. статті 14 Податкового кодексу, відповідно до якого звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Об'єктом відчуження за Договором відступлення права вимоги є безпосередньо право вимоги.
Виходячи з вищенаведених правових норм, звичайною ціною на такий актив банку, як право вимоги за кредитним договором є ціна, яка склалась на ринку подібних операцій у відповідний час у конкретному регіоні.
Таким чином, «звичайною» у даному випадку є ціна, яка погоджена сторонами Договору про відступлення права вимоги.
Однак, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ціна, погоджена сторонами договору про відступлення права вимоги, не відповідає рівню звичайних цін на подібні права вимоги, які діяли станом на дату укладання цього договору.
При цьому, «розмір вимоги» та «вартість права вимоги» по своїй суті є різними поняттями. Так, вартість права вимоги - це сума грошових коштів, яка є платою за відступлене (передане новому кредитору) право вимоги, розмір якого, як того вимагає чинне законодавство, було визначено за домовленістю позивача та відповідача у сумі 11 264 000,00 грн. під час укладення Договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, а розмір вимоги - це сума боргу, сплати якої на свою користь має право вимагати відповідач, як новий кредитор за оспорюваним договором, від боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2015 у справі №922/3016/14.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд наголошує на тому, що позивач безпідставно прирівняв вартість права вимоги до розміру безпосередньо вимоги до боржника.
Отже, посилання позивача на те, що банк, уклавши Договір відступлення права вимоги, здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (сума оплати на 82% відрізняється від вартості майнових прав), що зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину та підстава для визнання оспорюваного договору недійсним, є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.
Вищезазначеним також спростовується посилання позивача на те, що Банк відмовився від власних майнових вимог та, відповідно, наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання недійсним договору.
Посилання позивача на пункт 2 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачено, що договір неплатоспроможного банку є нікчемним у випадку, якщо банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим є також необґрунтованими, оскільки жодних зобов'язань за спірним Договором, крім передачі оригіналів документів, банк на себе не взяв, статусу боржника не набув. Крім того, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що результатом укладеного Договору стала неможливість виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами чи що укладення саме цього Договору призвело його до неплатоспроможності.
У судовому засіданні 10.09.2018 банк надав суду копію Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шляхом призначення куратора». Здійснивши оцінку вказаної постанови, суд зазначає, що її зміст не стосується спірних правовідносин у справі, оскільки у даній постанові НБУ встановлено лише заборону для банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та не встановлено жодних обмежень чи заборон щодо укладання договорів про відступлення права вимоги.
При цьому, перерахування ціни відступлення права вимоги в розмірі 11 264 000 грн., відповідно до платіжного доручення № 7 від 13.10.2014 на кореспондентський рахунок, не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки по-перше означені кошти були прийняті позивачем як належне виконання своїх зобов'язань, доказів їх повернення відповідачу матеріали справи не містять, а по-друге відповідачем було сплачено вартість відступлення права вимоги на рахунок №37391011, визначений сторонами у Договорі (п. 2.2 Договору), що свідчить про те, що саме позивачем визначено означений рахунок, як належний рахунок для здійснення розрахунків.
В свою чергу, судом також враховано, що Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазгруп «Деметра» про стягнення заборгованості за Договором кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 в розмірі 87 338 146,74 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 у справі №910/23193/15 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду 29.03.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 у справі №910/23193/15 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2015 у справі №910/23193/15 залишено без змін.
Означене рішення не було оскаржено сторонами до касаційної інстанції та набрало законної сили 29.03.2016.
В означеному рішенні судом зазначено наступне:
«Таким чином, суд дійшов висновку, що підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим № 1820 нікчемним (недійсними) судом не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує нікчемність (недійсність) правочинів, оскільки при укладенні договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року було дотримано всіх вимог, встановлених чинним законодавством України та жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за цим договором не настала, а також позивачем не надано належних та допустимих доказів, в аспекті ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Разом з тим, суд бере до уваги також той факт, що позивач не підтвердив обставин про настання підстав для нікчемності договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року, як і не надав доказів на підтвердження обставин, з яких би вбачалось, що банк здійснив відчуження майна за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).
З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали справи в цілому, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, з огляду на те, що позивач, як первісний кредитор, втратив права вимоги на стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014 року, оскільки такі права були ним відчужені іншій особі.».
Враховуючи вищевикладене, Договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстровим №1820 укладався між позивачем та відповідачем за взаємною згодою та за відсутності законодавчих заборон на укладення такого правочину, у відповідності до принципу свободи договору.
Таким чином, Договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, встановленим для такого виду правочинів, а обставини, які згідно з пунктами 1-3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є підставою до визнання договорів нікчемними, відсутні.
Також, відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відтак, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
В свою чергу, заявлені позовні вимоги про застосування до відносин сторін наслідків недійсності нікчемного правочину - Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 шляхом визнання АТ «Дельта Банк» стороною (кредитором) за Договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014; застосування до відносин сторін наслідки недійсності нікчемного правочину - Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 шляхом визнання АТ «Дельта Банк» стороною (іпотекодержателем) за Іпотечним договором № НКЛ-2028913/S від 09.10.2014; внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновити обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281533 змінити іпотекодержателя ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» на іпотекодержателя ПАТ «Дельта Банк»; внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновити обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281345 змінити обтяжувача ТОВ «Торговий дім «Альтаїр» на обтяжувача ПАТ «Дельта Банк» та зобов'язання ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» повернути АТ «Дельта Банк» оригінали договорів переданих на виконання Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014, враховуючи, що позов в частині визнання договору недійсним задоволенню не підлягає, зазначені похідні вимоги від основної вимоги також залишаються без задоволення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 17.09.2018.
Суддя О.А. Грєхова