Справа № 417/6089/18
Провадження № 2/417/259/18
Іменем україни
"12" вересня 2018 р. с. Марківка Луганської області
Марківський районний суд Луганської області в складі: головуючого судді Шкирі В. М., за участі секретаря Грибєнік О.В., позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Марківка Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
20.07.2018 до Марківського районного суду Луганської обасті надійшла позовна заява ОСОБА_1, в якій вона просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування домоволодінням, яке знаходиться в АДРЕСА_1.
В обґрунтування свого позову посилається на те, що їй на праві власності належить домоволодіння , яке знаходиться в АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у вищевказаному будинку за цією адресою.
В кінці 2007 року відповідач виїхав з смт Марківка, але з реєстраційного обліку не знявся і до цього часу значиться зареєстрованим в житловому будинку, який належить їй на праві власності.
Його реєстрація у вказаному будинку створює їй труднощі у здійсненні свого права власності, зокрема для оформлення житлової субсидії, при призначенні якої враховуються доходи всіх зареєстрованих в будинку осіб, чи його продажу.
Відповідач не проживає в даному будинку більше 10 років, а тому вважає його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
В судове засіданні позивач з'явився, свої вимоги підтриує та просить їх задовільнити з підстав зазначених у позові. Зазначила також, що місце перебування сина їй невідоме, він не спілкується з нею, змінив номер телефону, розлучився з дружиною та десь подівся. ВВажає його безвідповідальним.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, своїм правом на подачу відзиву не скористався, хоча був належним чином повідомлений про дату, місце та час судового засідання.
В силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Допитані в судовому засіданні свідки, ОСОБА_3, ОСОБА_4, будучи попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання чи відмову від їх дачі засвідчили суду, що їм відомо, що відповідач ОСОБА_2 є сином позивача та тривалий час не користується будинком та не проживає в ньому.
Свідок ОСОБА_3 засвідчила, що зареєстрована та проживає по сусідству зі сторонами за адресою: АДРЕСА_2 з 2007 року проте навіть не знає відповідача та взагалі не бачила його за місцем реєстрації.
Свідок ОСОБА_4 засвідчила, що зареєстрована та проживає по сусідству зі сторонами за адресою: АДРЕСА_3 з більше 10 років, та з 2014 року не бачила сина ОСОБА_5 за місцем реєстрації.
Свідкам також невідомо, щоб позивач забороняла чи здійснювала перешкоди ОСОБА_2 у користуванні житловим приміщенням.
Суд, вислухавши пояснення позивача, допитавши свідків, вивчивши позовну заяву та дослідивши письмові докази встановив наступні обставини та визначив до них правовідносини.
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.09.2005 ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_6 житловий будинок по АДРЕСА_1.
Згідно копії свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину НОМЕР_3 від 16.09.2005 належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1
В технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1 вказана ОСОБА_1.
Згідно довідки про склад сім'ї та проживання №2396 від 17.07.2018 ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1, до складу сім'ї якої входить і її син ОСОБА_2, який мешкає в Російській Федереції.
Із акта депутата округу №19 Марківської селищної ради від 18.07.2017 ОСОБА_7 встановлено, що ОСОБА_2 дійсно зареєстрований в АДРЕСА_1, але за даною адресою не проживає.
Таким чином судом встановлено, що між позивачем та відповдачами виникли правовідносини, що регулюються главою 28,32 Цивільного кодексу України "Право власності на житло" та "Право користування чужим майном".
Вирішуючи спір по суті заявлених поховних вимог суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Зі змісту статті 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.
Власник майна, згідно зі ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи з положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За приписами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідач ОСОБА_2 є членом сім'ї позивача, оскільки є її сином.
Так, предявлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Така позиціє підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Отже суд вважає, що позивач має право вимагати визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки він відсутній понад один рік.
Втрата права користування житловим приміщенням є підставою відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням, оскільки зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином за наявності рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, особа підлягає зняттю з реєстрації місця проживання на підставі Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Згідно з п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією №24 від 19.07.2018 про сплату судового збору в сумі 704 грн. 80 коп., а тому суд вважає необхідним стягнути їх з відповідача на користь позивача.
На підставі викладено, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 386,391,405 ЦК України, ст. ст. 7, 8,12, 81, 141, 142, 258-259, 263, 264, 265, 273, 352, 355 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 картка платника податків НОМЕР_1) до ОСОБА_2 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 картка платника податків НОМЕР_2) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Марківський районний суд протягом тридцяти днів з дня з дня складання цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Марківського районного суду В. М. Шкиря