12 вересня 2018 року
Київ
справа №9901/774/18
адміністративне провадження №П/9901/774/18
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 (подану адвокатом ОСОБА_2) до Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, треті особи: Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України - про визнання протиправними та скасування в частині рішень про застосування персональних санкцій,
12 вересня 2018 року адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України та Ради національної безпеки і оборони України, треті особи: Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України, в якому заявив вимоги про:
- визнання протиправним та скасування в частині щодо ОСОБА_1 рішення про застосування персональних санкцій, опосередкованого рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" та введеного в дію Указом Президента України від 15 травня 2017 року №133/2017;
- визнання протиправним та скасування в частині щодо ОСОБА_1 рішення про застосування персональних санкцій, опосередкованого рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 2 травня 2018 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" та введеного в дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року №126/2018.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі Указу Президента України №467/2016 від 17 жовтня 2016 року щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 вересня від 2016 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» обмежено здійснення операцій за його картковими рахунками, відкритими у Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк», Публічному акціонерному товаристві «Ощадбанк», а також зупинено видаткові операції на його користь Публічним акціонерним товариством «Укрпошта».
Крім того, Указом Президента України №133/2017 від 15 травня 2017 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"; визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України №467/2016 від 17 жовтня 2016 року.
Додатком 1 до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року позивача під номером 511 включено до переліку фізичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) - 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) запобігання виведенню капіталів за межі України; 3) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом (зупинення фінансових операцій) - строком на один рік.
Указом Президента України №126/2018 від 14 травня 2018 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Цим Указом не визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України №133/2017 від 15 травня 2017 року.
Додатком 1 до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 травня 2018 року позивача під номером 511 включено до переліку фізичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) - 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) запобігання виведенню капіталів за межі України; 3) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом (зупинення фінансових операцій) - строком на три роки.
Станом на день звернення з цим позовом до Суду обидва Укази Президента України: №133/2017 та №126/2018 чинні.
Позивач вважає зазначені акти індивідуальної дії (Укази Президента України та рішення Ради національної безпеки і оборони України) незаконними та такими, що порушують його права і законні інтереси, оскільки прийняті безпідставно, зокрема з порушеннями матеріально-правових норм: Закону України «Про санкції» №1644-VII від 14 серпня 2014 року, Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Першого протоколу до неї, практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Способом судового захисту позивач обрав визнання протиправними та скасування комплексних рішень про застосування персональних санкцій щодо нього, які, на його думку, містяться одночасно в актах Ради національної безпеки і оборони України та актах Глави держави.
Відповідачами у справі визначено двох суб'єктів владних повноважень: Президента України та Раду національної безпеки і оборони України.
Обґрунтовуючи саме такий спосіб судового захисту, позивач доводить, що будь-яке інше формулювання позовних вимог (зокрема відокремлене оскарження Указів Глави держави та рішень Ради національної безпеки і оборони України) не відповідатиме умовам ефективності судового захисту згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позивач зазначає, що положення статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України не містять імперативної заборони щодо об'єднання в одній позовній заяві вимог, частина яких підсудна окружному адміністративному суду, а інша частина - Верховному Суду, а також, що у такому випадку всі відповідні вимоги мають розглядатись Верховним Судом - на підставі частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (аналогія закону).
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України останній визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 2 червня 2016 року правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
За змістом пункту 3 частини четвертої статті 17 Закону №1402 діє принцип обов'язковості для всіх судів правил судочинства, визначених законом.
Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону №1402 суддя зобов'язаний дотримуватись засад і правил судочинства.
Зі змісту наведених положень законодавства вбачається, що правила (процедури, порядок здійснення) судочинства - це регламентовані законом «процесуальні можливості» суду як правозастосовчого органу, на вирішення якого передано правовий спір, а також «процесуальні можливості» учасників судового процесу.
Поряд з тим, що і суд, і учасники судового процесу зв'язані нормами (правилами) цього процесу, завданням адміністративного судочинства є вирішення публічно-правового спору (стаття 2 Кодексу), тобто здійснення матеріального правозастосування з метою відновлення порушеного права.
Перелік джерел матеріального права, які застосовуються судом під час вирішення публічно-правових спорів, порядок застосування таких джерел визначені статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною шостою цієї статті аналогія закону визначена як метод подолання прогалин матеріального права, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, але не як додаткові процесуальні можливості суду.
Відповідно до частини четвертої статті 22, статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України позовні вимоги до суб'єктів владних повноважень, окрім тих, що визначені в наведених нормах процесуального закону, не можуть вирішуватись Верховним судом як судом першої інстанції.
Доводи адвоката позивача про те, що окреме оскарження зазначених вище актів Президента України та Ради національної безпеки і оборони України унеможливить ефективний судовий захист Суд оцінює як передчасні, оскільки при вирішенні справи щодо правомірності зокрема указів Президента України до предмету доказування обов'язково входять обставини прийняття відповідних актів, зокрема й рішення (юридичні факти), що покладені в їх основу. За такого підходу ефективний судовий захист гарантується.
Відповідно до частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Пунктом 4 частини п'ятої цієї статті встановлено, що в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
В порушення наведених вимог процесуального закону вимоги позовної заяви неконкретизовано щодо належного відповідача (Президента України), а також некоректно зазначено реквізити спірних актів індивідуальної дії («рішення про застосування санкцій, опосередковане рішенням Ради національної безпеки і оборони України &lр;…&?н; та введене в дію Указом Президента України &l&;…&?&;).
За змістом частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху, оскільки вона не відповідає вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в частині формулювання змісту позовних вимог до конкретного відповідача з урахуванням правил інстанційної юрисдикції.
Керуючись статтями 1, 2, 3, 22, 160, 161, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Позовну заяву ОСОБА_1 (подану адвокатом ОСОБА_2) до Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, треті особи: Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України - про визнання протиправними та скасування в частині рішень про застосування персональних санкцій - залишити без руху.
2. Встановити десятиденний від дня отримання копії цієї ухвали строк для усунення недоліків позовної заяви в частині правильного формулювання змісту позовних вимог.
3. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає
Суддя Р.Ф.Ханова