Справа № 700/262/18 Суддя (судді) першої інстанції: Сіденко Н.П.
12 вересня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до інспектора патрульної поліції VI роти І батальйону І полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Поплавського Сергія Миколайовича про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Лисянського районного суду Черкаської області з позовною заявою до інспектора патрульної поліції VI роти І батальйону І полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Поплавського Сергія Миколайовича про визнання протиправною постанови серії ВР №045227 від 15 квітня 2018 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Лисянський районний суд Черкаської області своїм рішенням від 10 липня 2018 року відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року та прийняти нову постанову про задоволення позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апелянт зазначив, що не порушував правил дорожнього руху, оскільки здійснив зупинку (до 5 хв.), а не стоянку поруч з місцем для стоянки.
Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 квітня 2018 року інспектором патрульної поліції VI роти І батальйону І полку Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Поплавським С.М. було винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 1020 грн.
Як зазначено у постанові, 15 квітня 2018 року о 13 год. 30 хв. в м. Києві на площі Майдан Незалежності, позивач, керуючи автомобілем DACIA LOGAN, д.н.з. НОМЕР_1, здійснив стоянку на місці для інвалідів, в зоні дії дорожнього знаку 5.38 «місце для стоянки» та таблички 7.17 «інваліди», чим порушив вимоги п.п. 8.1 ПДР України.
Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом про її оскарження.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваної постанови з підстав встановленого факту порушення позивачем ПДР щодо стоянки належного йому транспортного засобу на місці, що позначене відповідним дорожнім знаком, на якому дозволено стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII, зокрема учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до частини 5 ст. 122 Кодекс України про адміністративні правопорушення, зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається з оскарженої постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ним частини 5 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до п. 5.38, розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 дорожній знак «Зона обмеженої стоянки» визначає територію в населеному пункті, на якій тривалість стоянки обмежена незалежно від того, чи справляється за це плата. У нижній частині знака можуть бути зазначені умови обмеження стоянки. У відповідних випадках на знакові або додаткових табличках 7.4.1-7.4.7, 7.19 зазначаються дні і час доби, протягом яких діє обмеження, а також його умови. Табличка 7.17 "Інваліди" означає, що дія знака 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак "Інвалід" відповідно до вимог цих Правил.
Згідно з п.8.1, 8.2 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.
Відповідно до п. 8.4 ПДР України, дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи: а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду; б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі; г) наказові знаки. Показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження; ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила; д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об'єктів обслуговування; е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.
З матеріалів справи, а саме відеозапису, здійсненого нагрудною камерою поліцейського, колегією суддів встановлено, що автомобіль позивача стояв в зоні дії дорожнього знаку 5.38 з додатковою табличкою 7.17 ПДР України.
При цьому позивачем не було надано ні поліцейському, ні до суду першої інстанції доказів, які б підтверджували те, що він є інвалідом.
Вказані обставини свідчать про те, що фактично позивачем було порушено вимоги ПДР України та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.122 КУпАП.
Відповідно п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідив докази, що надавалися відповідачем на підтвердження правомірності прийняття постанови, та дійшов вірного висновку, що позивач скоїв правопорушення, за яке до нього правомірно застосовано стягнення у вигляді штрафу.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І. Мєзєнцев