Справа № 127/22941/18
Провадження № 2-з/127/39/18
13 вересня 2018 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Іщук Т.П., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, про забезпечення доказів до подання позовної заяви,-
12.09.2018 року на адресу Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1, подана його представником ОСОБА_2, про забезпечення доказів до подання позовної заяви до суду.
В обґрунтування вимог заяви, представник заявника посилається на те, що процедура проведення та скликання загальних зборів членів Колективного монтажно-налагоджувального управління «Спецсільгоспмонтаж», яка була передбачена Статутом вказаного підприємства, порушена, в зв'язку з чим усі рішення, що були прийняті на зборах, що відбулися 12.07.2018 року, слід визнати недійсними, про що і буде подана відповідна позовна заява. Оскільки відповідно до положень Статуту такі збори скликаються правлінням підприємства, просили забезпечити докази до подання позовної заяви - витребувати протокол засідання правління підприємства, вважаючи, що такого протоколу або не має або його можуть оформити «заднім» числом.
Згідно положень ч.1 ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Відповідно до ст.118 ЦПК України, заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею.
Разом з тим, суд звертає увагу, що забезпечення доказів до подання позовної заяви відповідно до норм ЦПК України, а відповідно і призначення заяви до розгляду можливе в разі, якщо справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Згідно ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Згідно ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.2 ГК України - учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно ч.4, ч.5, ч.6 ст.3 ГК України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньо господарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Згідно ч.3 та ч.4 ст.128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
Згідно ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до ч.5 ст.63 ГК України, корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Як слідує з матеріалів заяви, зокрема витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є одним із членів (засновників) Колективного монтажно-налагоджувального управління «Спецсільгоспмонтаж» та просить забезпечити докази з метою подання позову про визнання недійсним рішення загальних зборів, яким зменшений статутний капітал, обраний новий голова, затверджений статут в новій редакції. Спори за позовами учасників юридичної особи про визнання недійсними рішень органів управлінь, установчих документів або їх частин, змін до них належать до корпоративних спорів, оскільки установчі документи юридичної особи затверджуються під час її створення, подаються для державної реєстрації та в подальшому регулюють відносини щодо управління нею.
Визначаючи, чи є спір таким, що виникає з корпоративних відносин та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства слід враховувати роз'яснення, надані у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 №4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин».
Оскільки вказаний спір стосується господарських, корпоративних правовідносин та який за предметом спору і характером правовідносин та суб'єктним складом має розглядатись в порядку господарського судочинства, відповідно і заява про забезпечення доказів має розглядатися в порядку господарського судочинства. Розгляд такої заяви в порядку господарського судочинства унеможливлює прийняття до провадження та призначення її до розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).
Згідно п.1 ч.1 ст.186 ЦПК суд відмовляє у відкриті провадження у справі, якщо позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 19, 116, 118, п. 1 ч. 1 ст. 186, ст. 353 ЦПК України, ст.20 ГПК України, суд
Відмовити у прийняті заяви ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, про забезпечення доказів до подання позовної заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: