12 вересня 2018 року справа №812/1169/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Сіваченка І.В.
Сухарька М.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду (суддя - Чиркін С.М.) від 14 червня 2018 року (повний текст рішення складено 18 червня 2018 року у м.Сєвєродонецьк) по справі №812/1169/18 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю,-
Позивач звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарську санкцію за 2017 рік у сумі 19 171,89 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 17 квітня 2018 року по 19 квітня 2018 року у розмірі 32,15 грн, разом 19 204,03 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову, оскільки відповідачем не було виконані вимоги щодо створення робочого місця для працевлаштування інвалідів та не були відраховані адміністративно-господарські санкції. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідач протягом 2017 року надавав до Старобільського районного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», як підтвердження вжитих відповідачем усіх можливих заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, повністю проігнорувавши норму ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яка передбачає можливість відповідача на самостійне здійснення працевлаштування осіб даної категорії. Тобто, відповідач не використав усіх можливих заходів, не здійснив самостійний пошук безробітних осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи встановлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, наданого до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 1 особа .
Позивачем заявлені вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 1 нестворене робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, у сумі 19 171,89 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 32,15 грн.
Згідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-12 для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 наведеного Закону підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
За приписами ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно статті 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.
За приписами ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Аналіз зазначених вище положень дає підстави для висновку про те, що створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів; обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач протягом 2017р. у відповідності із Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затв. наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 та за реєстр. Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), подавав до Білокуракинського районного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначав інформацію про наявність місць для працевлаштування особи з інвалідністю.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись інваліди або останні самостійно звертались, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.
Відповідно до інформації, зазначеної у відповіді Білокуракинського центру зайнятості від 14.05.2018р. № 16/2-712, зазначено, що протягом 2017 року особи з інвалідністю, які мешкають по території с. Нещеретове, на обліку в центра зайнятості не перебували.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем в повному обсязі були виконані всі залежні від нього заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідальність за виконання яких покладено на підприємство.
Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на недоведеність наявності з боку відповідача складу правопорушення, доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийняті до уваги.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року по справі №812/1169/18 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року по справі №812/1169/18 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 12 вересня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 12 вересня 2018 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді І.В. Сіваченко
М.Г. Сухарьок