Справа № 146/1351/17
Іменем України
"04" вересня 2018 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.
з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,
представників ОСОБА_1,
ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Томашпіль цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,-
27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить поділити майно, набуте нею за час шлюбу з відповідачем, виділивши йому автомобіль марки Opel Vektra, державний номерний знак АВ 7647СЕ, стягнути з відповідача на її користь в якості компенсації вартості половини майна-64000 гривень.
Позов обґрунтовано наступним.
31 січня 2017 року сторони уклали шлюб. Від шлюбу у сторін є неповнолітня дитина-Дарморос ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач вказує, що за час шлюбу ними було набуто спільне майно, а саме: автомобіль марки Opel Vektra, державний номерний знак АВ 7647СЕ. Правовстановлюючі документи на вказаний автомобіль знаходяться у відповідача. Вказаний автомобіль позивач оцінює в 128000 гривень.
3 травня 2018 року позивач ОСОБА_3 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить поділити майно, набуте нею за час шлюбу з відповідачем, виділивши відповідачу автомобіль марки Opel Vektra, державний номерний знак АВ 7647СЕ та холодильник Атлант, стягнути з відповідача на її користь в якості компенсації вартості половини майна-70000 гривень.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимогах, попросили позов задовольнити, пояснюючи, що автомобіль марки Opel Vektra сторони придбали за спільні кошти, однак довіреність була виписана не на сторони у справі.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнавав, пояснюючи, що сторони після припинення відносин розділили в добровільному порядку спільне майно, зокрема, позивачу дісталися мікрохвильова піч та пилосос, а відповідачу холодильник «Атлант ХМ-4712-100». Щодо спірного автомобіля пояснив, що сторонами не було придбано вказаного позивачем автомобіля, а лише оформлено довіреність на ім'я відповідача на користування автомобілем.
4 вересня 2018 року, як і 19 червня 2018 року, відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися по невідомій суду причині, про причини неявки суд не повідомили, в зв'язку з чим судом було ухвалено проводити заочний розгляд справи.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність ї достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.
Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.
Відповідно до ст.. 60 СК України, майно, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч.2 ст.71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було зареєстровано 31 січня 2017 року Томашпільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (а.с.5).
Згідно накладної ФОП ОСОБА_7 від 18 лютого 2017 року, було придбано холодильник «Атлант-4712-100» вартістю 9350 гривень (а.с.34).
Дану накладну суд сприймає як доказ придбання сторонами в період шлюбу майна, оскільки представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засідання визнав даний факт і підтвердив, що даний холодильник перебуває у власності відповідача.
Щодо автомобіля марки Opel Vektra, державний номерний знак АВ 7647СЕ суду надано лише копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на даний автомобіль (а.с.36).
Однак дане свідоцтво видано на ім'я ОСОБА_8 і ніяким чином не підтверджує право власності жодного із сторін у справі, а тому суд не сприймає його як доказ у справі.
Окрім того, ОСОБА_8 надавав довіреність розпоряджатися автомобілем Opel Vektra, державний номерний знак АВ 7647СЕ ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які не є учасниками справи (а.с.37).
Судом викликався ОСОБА_8 в якості свідка, однак в судове засідання останній не з'явився, його батько надіслав до суду пояснення, з якого вбачається, що ОСОБА_8 перебуває у відрядженні, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вони не знають і не мають ніякого відношення до їхнього майна. Щодо автомобіля Opel Vektra, то пояснив, що даний автомобіль продано, доручення давали після продажу автомобіля, однак прізвищ не пам'ятають (а.с.46).
Згідно з ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є не значною і не може бути виділена в натурі; річ є не подільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Припинення права власності на частку спільного майна одного із співвласників можливо лише при сукупності усіх умов, передбачених ч. 1 ст.365 ЦК України.
Згідно ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Згідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших власників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Згідно ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди-виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до п.23 Постанови № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
З урахуванням вказаних обставин у суду є всі підстави для визнання холодильника «Атлант-ХМ-4712-100» спільним майном подружжя і, оскільки холодильник перебуває у відповідача і є неподільною річчю, стягнути з відповідача на користь позивача половину вартості, виходячи з дійсної його вартості відповідно накладної від 18 лютого 2017 року.
В решті частині позовних вимог суд відмовляє, оскільки стороною позивача не доведено та не надано до суду підтверджуючих документів про придбання сторонами в період шлюбу такого майна, як автомобіль марки Opel Vektra, державний номерний знак АВ 7647СЕ.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, судові витрати в даній справі відшкодовуються позивачу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивачем оплачено судовий збір при подачі позову до суду в розмірі 640-00 гривень (а.с.1) та доплачено судовий збір 64,80 гривень (а.с.32), а тому з відповідача ОСОБА_4 на користь позиваа ОСОБА_3 необхідно стягнути 47,07 грн понесених судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, ст. ст. 358, 360, 364, 365, 368, 370, 372 ЦК України, ст..ст. 60, 69, 70, 71 СК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя -задовольнити частково.
Визнати холодильник «Атлант ХМ-4712-100», придбаний сторонами у справі в період шлюбу, а саме 18 лютого 2017 року-спільним майном подружжя.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації вартість 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме холодильника «Атлант ХМ-4712-100» в розмірі 4675,00 грн (чотири тисячі шістсот сімдесят п'ять гривень 00 копійок).
В решті частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в розмірі в розмірі 47,07 грн (сорок сім гривень 07 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: ОСОБА_11
Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2018 року.