11 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 910/21408/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс",
представник позивача - не з'явився,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс",
представник відповідача - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс"
на рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2018 (головуючий суддя Щербаков С.О.)
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 (головуючий Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І. і Зеленін В.О.)
у справі № 910/21408/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс" (далі - Позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" (далі - Відповідач)
про стягнення 8 172,01 грн. та зобов'язання повернути майно.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення з Відповідача основного боргу за договором найму (оренди) транспортного засобу від 29.10.2014 № 19654/10/14 (далі - Договір) у розмірі 5 333,33 грн., неустойки за користування річчю за час прострочення у розмірі 2 838,68 грн. та зобов'язання Відповідача повернути Позивачу об'єкт оренди (найму).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач неналежним чином виконує свої договірні зобов'язання в частині дотримання порядку і строків здійснення орендних платежів, що й призвело до виникнення заборгованості. До того ж строк дії укладеного між сторонами договору закінчився, але Відповідач не повернув об'єкт оренди (найму), що на, думку Позивача, порушує його права як власника майна.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2018, позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Відповідача повернути Позивачу транспортний засіб - вантажний сідловий тягач - Е, MERCEDES-BENZ 1840, 2002 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 за актом приймання-передачі. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 5 333,00 грн. заборгованості, 903,22 грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна, судовий збір. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:
- на порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов укладеного між сторонами Договору Відповідач не здійснив оплату орендних платежів у повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому вимога Позивача про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 5 333,33 грн. є обґрунтованою;
- оскільки Договір було укладено сторонами строком на 36 місяців з дати підписання, беручи до уваги відмову Позивача від Договору у зв'язку з порушенням Відповідачем умов Договору в частині внесення орендної плати, укладений між сторонами Договір припинив свою дію, починаючи з 29.10.2017.
Під час апеляційного розгляду справи Позивачем було подано клопотання про призначення у справі судової фізико-хімічної експертизи (експертизи давності документів), на вирішення якої поставити питання про те, у який період часу виготовлено додаткову угоду від 03.10.2016 № 1 до Договору, та зупинення провадження у справі на час проведення експертизи, у задоволенні якого було відмовлено апеляційним судом, оскільки Позивачем не обґрунтовано неможливості вирішення справи за наявними у ній документами та поясненнями сторін, а також не наведено передумов для доцільності призначення у справі судової експертизи.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- між сторонами було укладено додаткову угоду від 03.10.2016 № 1 до Договору, в якій сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 2.1 Договору та визначили його строк - 120 місяців;
- передумовою обов'язку орендаря для здійснення оплати є наявність рахунка, який повинен бути узгоджений з орендарем;
- у грудні 2016 року Відповідач отримав лист від 23.12.2016 № 17-4, виконаний на бланку Позивача, в якому орендодавець повідомив орендаря про необхідність зупинення орендарем сплати коштів на рахунок № 26000114068 у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 380805. З моменту отримання вказаного листа по грудень 2017 року Відповідач не отримував від Позивача рахунків на оплату за Договором, що унеможливлювало визначення суми орендної плати та здійснення її оплати;
- рахунки для оплати за оренду майна за 2016 рік були направлені Позивачем лише 29.11.2017, а за оренду майна в 2017 році - лише 01.12.2017;
- у листі від 25.07.2017 № 8 Позивач вимагав у Відповідача розірвати Договір у зв'язку з неоплатою рахунків, які сам Позивач так і не направив для узгодження на адресу Відповідача, тому строки, які встановлені статтею 782 ЦК України, а саме право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, починається лише з моменту отримання Відповідачем відповідних рахунків, тобто з 05.12.2017;
- 05.12.2017 Відповідач отримав від Позивача лист від 15.11.2017 № 13 та рахунки за 2016 рік, які були надіслані згідно з описом вкладення та фіскальним чеком від 29.11.2017, а також лист від 30.11.2017 № 26 та рахунок за 2017 рік, які були надіслані згідно з описом вкладення та фіскальним чеком від 01.12.2017, у зв'язку з чим відповідно до пункту 3.1 Договору Відповідач направив на адресу Позивача листи-узгодження вказаних у рахунках сум та сплатив заборгованість з орендної плати у загальній сумі 5 333,33 грн.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача (з огляду на викладені у ній доводи) та, водночас, наявність підстав для часткового скасування судових актів попередніх інстанцій з ухваленням у скасованій частині нового рішення з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 29.10.2014 Позивачем як наймодавцем та Відповідачем як наймачем було укладено Договір, за умовами якого наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування (в найм/оренду) автомобіль: вантажний сідловий тягач - Е, MERCEDES-BENZ 1840, 2002 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, котрий має реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за наймодавцем у Центрі ДАІ 8009, 29.10.2014. Автомобіль, що передається в найм (оренду), належить наймодавцеві на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ № 601590, виданого центром ДАІ 8009, 29.10.2014. За домовленістю сторін автомобіль, що наймається, буде використовуватися наймачем за його призначенням для здійснення наймачем статутної діяльності. У цих межах відповідно до статті 800 ЦК України використання транспортного засобу здійснюється наймачем у його діяльності самостійно.
Відповідно до пункту 2.1 Договору останній укладається сторонами строком на 36 місяців з дати підписання даного договору сторонами. Сторони погоджуються з тим, що при користуванні наймачем автомобілем, переданим за цим договором, протягом одного місяця після закінчення строку договору найму (оренди) без заперечень з боку наймодавця договір є поновленим на строк, який був раніше встановлений у цьому правочині.
Згідно з пунктом 3.1 Договору плата за користування наймачем об'єктом найму (автомобілем) встановлюється сторонами кожного місяця згідно узгоджених між сторонами рахунків оренди, які наймач зобов'язується оплачувати щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Підписання цього договору сторонами розцінюється як передання автомобіля. Повернення майна після закінчення строку дії договору найму (оренди) наймачем здійснюється на першу вимогу наймодавця (з урахуванням вимог пункту 2.1 Договору), заявлену у письмовій формі, що оформлюється актом, скріпленим підписами учасників правочину. Повернення автомобіля може бути здійснено до закінчення строку дії договору, якщо сторони взаємно домовляться про це (розділ 4 Договору).
Позивач посилався на те, що у період з 01.04.2016 по 31.07.2017 Відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання перед позивачем, що призвело до виникнення заборгованості у загальній сумі 5 333,33 грн.
Позивач направив Відповідачу лист від 25.07.2017 № 1, в якому зазначав про наявність у останнього заборгованості з оплати орендних платежів за використання орендованого майна, а також повідомляв про односторонню відмову від Договору, у зв'язку з чим просив протягом п'яти робочих днів повернути об'єкт оренди (найму).
Відповідач у листі від 04.08.2017 № 33 повідомив про те, що він не надає згоди на розірвання Договору та зазначив, що умовами Договору не передбачено можливість його розірвання в односторонньому порядку.
Позивач повторно звернувся до Відповідача листом від 15.11.2017 № 13, в якому просив погасити існуючий борг за Договором. Однак лист Позивача був залишений Відповідачем без належного реагування.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Відповідача основного боргу за Договором у розмірі 5 333,33 грн., неустойки за користування річчю за час прострочення у розмірі 2 838,68 грн. та зобов'язання Відповідача повернути Позивачу об'єкт оренди (найму).
Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується із статтею 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 286 ГК України орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що на виконання умов Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв у платне строкове користування майно [транспортний засіб - вантажний сідловий тягач - Е, MERCEDES-BENZ 1840, 2002 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1].
За послуги, надані у період з 01.04.2016 по 31.07.2017, Позивач виставив Відповідачу до сплати рахунки від 30.06.2016 № 604579 на суму 1 000,00 грн., від 30.09.2016 № 606506 на суму 1 000,00 грн., від 30.12.2016 № 608578 на суму 1 000,00 грн. та від 01.12.2017 № 2 на суму 2 333,33 грн., разом на суму 5 333,33 грн.
Однак у порядку та строки, визначені умовами Договору, Відповідач грошові кошти не перерахував, що призвело до виникнення заборгованості.
Водночас Відповідач посилався на те, що вказані рахунки були надіслані Позивачем на адресу Відповідача лише 29.11.2017 та 01.12.2017, про що свідчать наявні в матеріалах справи описи вкладення у цінні листи та фіскальні чеки, у зв'язку з чим на дату звернення з позовом до суду у Відповідача не виник обов'язок з оплати названих рахунків.
Крім того, Відповідач посилався на лист Позивача від 23.12.2016 № 17-4, в якому Позивач (орендодавець) повідомив Відповідача (орендаря) про необхідність зупинення орендарем сплати коштів на рахунок № 26000114068 у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 380805.
З моменту отримання вказаного листа до грудня 2017 року Відповідач не отримував від Позивача рахунків на оплату за Договором, що унеможливлювало визначення суми орендної плати та здійснення її оплати, враховуючи умови пункту 3.1 Договору.
При цьому судами встановлено, що сторони досягли згоди про визначення орендних платежів в актах виконаних робіт, що відповідає положенням частини першої статті 651 ЦК України, відповідно до якої допускається зміна умов договору за згодою сторін.
Відповідні обставини підтверджуються наданими до матеріалів справи актами виконаних робіт від 30.06.2016 № 604123, від 30.09.2016 № 605867, які підписані обома сторонами без зауважень. У зазначених актах вказано вартість послуг за Договором у період з квітня по червень 2016 року та з липня по вересень 2016 року. Аналогічні суми наведені у рахунках від 30.06.2016 № 604579 та від 30.09.2016 № 606506.
Також у матеріалах справи наявний акт виконаних робіт від 30.12.2016 № 607725 за період з жовтня по грудень 2016 року на суму 1 000,00 грн. Згідно з наданими суду поясненнями Позивача Відповідач відмовився від підписання вказаного акта, у зв'язку з чим Позивач повторно направив його Відповідачу листом від 15.11.2017 № 13.
Посилання Відповідача на те, що рахунки за Договором підлягали обов'язковому погодженню сторонами були відхилені судами, оскільки у матеріалах справи відсутнє листування сторін, з якого вбачалося б, що відповідні дії (погодження рахунків) здійснювалися сторонами у попередньому періоді, тобто до квітня 2016 року.
Таким чином, суди дійшли висновку, що Відповідач був обізнаний про суми орендної плати, які підлягали сплаті у спірному періоді, оскільки у підписаних сторонами актах виконаних робіт чітко вказано період нарахування орендної плати та її розмір, у зв'язку з чим Відповідач міг виконати обов'язок, покладений на нього пунктом 3.1 Договору, щодо перерахування орендної плати до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Що ж до посилань Відповідача на лист Позивача від 23.12.2016 № 17-4, то вони також були відхилені судами, оскільки вказаний лист містить підпис директора товариства Позивача ОСОБА_6, але на дату складання цього листа директором товариства Позивача був ОСОБА_7, на підтвердження чого судам надано протокол загальних зборів товариства Позивача від 05.12.2016 № 02-12/16-1, наказ від 06.12.2016 та витяг з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб та громадських формувань.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне, судам не надано.
З таких підстав суди дійшли висновку про те, що у Відповідача існував борг за Договором перед Позивачем у загальній сумі 5 333,33 грн.
При цьому апеляційним судом враховано посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що сума боргу перед Позивачем ним вже погашена, але сплата боргу була здійснена Відповідачем вже після ухвалення рішення судом першої інстанції. Здійснення оплати заборгованості підтверджується доданими до матеріалів справи виписками по банківському рахунку Позивача.
Однак сплата заборгованості було розцінена апеляційним судом як дії, що свідчать про визнання Відповідачем боргу.
Зважаючи на викладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення місцевого господарського суду в частині задоволення вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 5 333,33 грн. заборгованості за Договором прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства та із з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.
Приймаючи рішення відносно решти позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Позивач звертався до Відповідача листом від 25.07.2017 № 1, в якому серед іншого повідомляв про односторонню відмову від Договору та просив протягом п'яти робочих днів повернути орендований транспортний засіб.
Згідно із статтею 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором.
Умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено право на розірвання договору в односторонньому порядку. Водночас Договір було укладено сторонами строком на 36 місяців з дати підписання (29.10.2014). З огляду на відмову Позивача від подальшої дії договору у зв'язку з порушенням відповідачем його умов в частині внесення орендної плати суди дійшли висновку про те, що Договір припинив свою дію, починаючи з 29.10.2017.
Апеляційним судом встановлено, що Відповідач, заперечуючи проти припинення дії Договору, посилався на додаткову угоду від 03.10.2016 № 1 до Договору, копію якої було ним надано суду апеляційної інстанції, якою сторонами погоджено зміни до пункту 2.1 Договору та визначено строк його дії - 120 місяців з дати підписання Договору сторонами.
Однак вказана додаткова угода не була взята до уваги апеляційним судом з посиланням на частину третю статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до якої докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представник Відповідача був присутній у судовому засіданні місцевого господарського суду, в день ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі. Окрім того, у справі наявні поштові повідомлення про вручення відповідачу ухвал господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/21408/17 від 04.12.2017 та від 14.12.2017 про відкладення розгляду справи. Наведене свідчить про обізнаність Відповідача щодо ходу судового розгляду у даній справі у місцевому господарському суді, тому Відповідач міг скористатися наданими йому процесуальними правами, зокрема правом на подання відзиву на позов та доказів на підтвердження своїх заперечень проти доводів Позивача, у тому числі й додаткову угоду від 03.10.2016 № 1.
Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Таким чином, у разі припинення договору найму у наймача виникає обов'язок повернути наймодавцеві майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого наймач втратив право на користування об'єктом оренди (найму).
Враховуючи, що судам не було надано Відповідачем доказів, які б свідчили про повернення орендованого транспортного засобу Позивачу, суди дійшли висновку про обґрунтованість вимоги Позивача про зобов'язання Відповідача повернути об'єкт оренди (найму), а саме: транспортний засіб - вантажний сідловий тягач - Е, MERCEDES-BENZ 1840, 2002 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з Відповідача - 2 838,68 грн. неустойки, нарахованої за період з 04.08.2017 по 11.12.2017, у зв'язку з тим, що останній не повернув орендоване майно за актом приймання-передавання.
Розглядаючи вказану вимогу суди, виходили з того, що згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною другою статті 785 ЦК України передбачено, що у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Позивач здійснив нарахування неустойки Відповідачу починаючи з 04.08.2017, обґрунтовуючи це тим, що Договір є розірваним з 03.08.2017, тобто в день отримання Відповідачем листа Позивача від 25.07.2017 № 1 про відмову від Договору.
Однак, враховуючи, що умовами Договору не передбачено можливості односторонньої відмови від Договору, зважаючи на відсутність у Позивача волевиявлення щодо пролонгації Договору у зв'язку з порушенням Відповідачем його умов, суди дійшли висновку про те, що Договір припинив свою дію починаючи з 29.10.2017, тобто через 36 місяців після його підписання відповідно до пункту 2.1 Договору, а тому, здійснивши перерахунок, визнали, що в даному випадку обґрунтованим до стягнення є розмір неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у сумі 903,22 грн. яка нарахована за період з 01.11.2017 по 11.12.2017.
Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій в частині визначення дати закінчення дії Договору, оскільки суди вказуючи на 29.10.2017 як на дату закінчення строку дії Договору, посилались на те, що умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено право на розірвання договору в односторонньому порядку. Водночас Договір було укладено сторонами строком на 36 місяців з дати підписання (29.10.2014). З огляду на відмову Позивача від подальшої дії договору у зв'язку з порушенням відповідачем його умов в частині внесення орендної плати суди дійшли висновку про те, що Договір припинив свою дію починаючи з 29.10.2017. Тобто такі посилання є взаємовиключними.
Крім того, посилаючись на статтю 782 ЦК України, якою передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, та на лист Позивача від 25.07.2017 № 1, в якому серед іншого останній повідомляв про односторонню відмову від Договору та просив Відповідача протягом п'яти робочих днів повернути орендований транспортний засіб, суди попередніх інстанцій не врахували, що Позивач скористався наданим йому законодавством правом на відмову від договору у разі не внесення плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд, що, у свою чергу, було встановлено судами.
Таким чином, враховуючи приписи статті 782 ЦК України та лист Позивача від 25.07.2017 № 1 Договір є розірваним з 03.08.2017, тобто в день отримання Відповідачем листа Позивача від 25.07.2017 № 1 про відмову від Договору.
Дата розірвання Договору (03.03.2017) також підтверджується правовою позицією, викладеною у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 910/18827/17, від 04.09.2018 у справі № 910/19163/17 та від 05.09.2018 № 910/22589/17, що прийняті при вирішенні аналогічних спорів між тими ж сторонами та ґрунтуються на одній і тій же підставі розірвання договорів, а саме листі Позивача від 25.07.2017 № 1, який містить посилання на низку договорів, укладених між Позивачем та Відповідачем.
У зв'язку з неправильним визначенням дати припинення дії Договору суди попередніх інстанцій помилково визначили період і розмір неустойки, яка підлягає до стягнення. Так, враховуючи, що Договір є розірваним з 03.08.2017, а відповідно до листа від 25.07.2017 № 1 Позивач встановив Відповідачу строк повернення об'єкта оренди, а саме протягом п'яти робочих днів, то останнім днем повернення майна є 10.08.2017, тобто правильним періодом прострочення повернення майна є період часу з 11.08.2017 по 11.12.2017, тому обґрунтованим до стягнення є розмір неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у сумі 2 688,15 грн.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частинами першою, третьою статті 311 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна підлягають скасуванню з прийняттям у скасованій частині нового рішення про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у розмірі 2 688,15 грн. У решті рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
У зв'язку з тим, що суд частково скасовує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції частково, з прийняттям у скасованій частині нового рішення, а в решті рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції залишаються без змін, суд пропорційно цьому покладає на Відповідача витрати зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 129, 308, 311, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 у справі № 910/21408/17 скасувати в частині стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у розмірі 903,22 грн. У цій частині прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна, у розмірі 2 688,15 грн.
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс" неустойку за несвоєчасне повернення орендованого майна у розмірі 2 688,15 грн.
4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 у справі № 910/21408/17 залишити без змін.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс" 294,10 грн. судового збору за розгляд судом першої інстанції позовної заяви.
Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Суховий