06 вересня 2018 року
м. Київ
Справа № 906/723/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,
розглянувши касаційну скаргу Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 13.03.2018 у справі
за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України, 2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир до 1) Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан", 2) Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 04.07.2016,
за участю представників:
від позивача-1 - Дідик В.А., представник,
Капелюх В.О., представник,
від позивача-2 - не з'явились,
від відповідача-1 - Олексіюк М.В., адвокат,
Прокоп'єв І.К., адвокат,
від відповідача-2 - не з'явились,
від Генеральної прокуратури України - Яговдік С.М., прокурор,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Військовий прокурор Житомирського гарнізону (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир (далі - позивач-2, КЕВ м. Житомир) до Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан" (далі -відповідач-1) та Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 04.07.2016.
1.2. Позов мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, а питання щодо надання права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства мало погоджуватись, як було встановлено при вирішенні справи № 910/14573/16, із Міністерством оборони України, що не було зроблено. Тому спірний договір має бути визнано недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу, статей 21, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 022537 1978 року Житомирська квартирно-експлуатаційна частина м. Житомир (далі - Житомирська КЕЧ), правонаступником якої є КЕВ м. Житомир (позивач-2) є постійним користувачем земельної ділянки площею 15 724,8 га, у межах відповідно до плану землекористування для державних потреб. Державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 9.
2.2. Спірна земельна ділянка загальною площею 3 004,4 га в межах Житомирського району (з яких: землі військової частини А0339 - площею 752,0 га та Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" - площею 2 252,4 га) входить до складу земель площею 15 724,8 га, закріплених за Житомирською КЕЧ в/ч 29261 згідно державного акта на право користування землею серії Б за № 022537.
2.3. Відповідно до відомостей наявності та використання земельних ділянок за КЕВ м. Житомир станом на 01.01.2016 вищезазначена земельна ділянка зайнята з метою розміщення учбового центру та госпрозрахункового підприємства.
2.4. Згідно довідки із державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями № 34-603-0.5-9697/2-15 від 03.08.2015, наданої КЕВ м. Житомир Управлінням Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області Головного управління Держземагентства у Житомирській області, земельна ділянка, розташована на території Новогуйвинської селищної ради, Буківської, Глибочанської, Денишівської, Корчацької, Р-Городищенської, Сінгурівської, Тетерівської, Троянівської сільських рад, належить до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (відповідно до матеріалів лісовпорядкування ДП "Житомирське лісове господарство" та ДП "Житомирський військовий лісгосп" частина земель одночасно є землями лісогосподарського призначення). Цільове призначення даної земельної ділянки - для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України.
2.5. Рішенням Житомирської обласної ради 4 сесії 7 скликання № 261 від 19.05.2016 надано у користування Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" мисливські угіддя загальною площею 3 004,4 га в межах Житомирського району, у тому числі: на території Новогуйвинської селищної ради - площею 1 342,9 га, Тетерівської сільської ради - площею 1 079,5 га, Зарічанської сільської ради - площею 582,0 га, із них на землях військової частини А0339 - площею 752,0 га, Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (квартали № 2-28, 30) - площею 2 252,4га, терміном на 25 років.
2.6. На виконання зазначеного рішення 04.07.2016 між Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Житомирським обласним мисливсько-рибальським клубом "Халзан" укладено договір про умови ведення мисливського господарства.
2.7. За змістом п.1.1 договору відповідачу-1 надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 3 004,4 га, у тому числі: лісові угіддя - 2 845,8 га, польові - 5,2 га, водно-болотні - 153,4 га, терміном до 19.05.2041. Мисливські угіддя знаходяться на території Житомирського району, а саме: в межах Новогуйвинської селищної ради - площею 1 342,9 га, Тетерівської сільської ради - площею 1 079,5 га, Зарічанської сільської ради - площею 582,0 га, із них на землях військової частини А0339 - площею 752,0га, Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (квартали № 2-28, 30) - площею 2252,4 га.
2.8. Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.11.2016 у справі № 910/14573/16, яке залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2017, рішення Житомирської обласної ради 4 сесії 7 скликання від 19.05.2016 № 261 "Про надання у користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" визнано незаконним та скасовано.
2.9. При цьому судами у справі № 910/14573/16 було встановлено, що надані відповідачу в користування мисливські угіддя площею 3 004,4 га в межах Житомирського району входять до складу земель площею 15 724,8 га, закріплених за Житомирською КЕЧ в/ч 29261 (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир) згідно Державного акту на право користування землею серії Б за № 022537 та є землями оборони. Уповноваженим державою органом управління цими землями є Міністерство оборони України, яке не надавало Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" погодження щодо надання останньому права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства, як того вимагає стаття 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.03.2018 (суддя Шніт А.В.) позов задоволено, визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 04.07.2016, укладений між Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Житомирським обласним мисливсько-рибальським клубом "Халзан".
3.2. Посилаючись на положення Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", а також статті 21, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", суд дійшов висновку про укладення спірного договору з порушенням вимог законодавства, а саме відповідачем-2 не погоджено питання щодо надання права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства із Міністерством оборони України.
3.3. При цьому судом встановлено, що земельна ділянка належить до земель державної власності, уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України.
3.4. Судом першої інстанції взято до уваги рішення Господарського суду м. Києва від 16.11.2016 у справі № 910/14573/16, яке залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2017, за позовом Тимчасово виконуючого обов'язки військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Житомир до Житомирської обласної ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп", та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан", Державного агентства лісових ресурсів України, Житомирської обласної державної адміністрації, яким визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської обласної ради 4 сесії 7 скликання від 19.05.2016 № 261 "Про надання у користування мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан".
3.5. Крім того, суд дійшов висновку, що Військовою прокуратурою Житомирського гарнізону виконані передбачені чинним законодавством вимоги та належним чином обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави в господарському суді.
3.6. Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 у складі: Бучинської Г.Б., Філіпової Т.Л., Василишина А.Р. рішення суду першої інстанції залишено без змін із тих же підстав.
4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
4.1. Житомирський обласний мисливсько-рибальський клуб "Халзан" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також нез'ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
4.2. Скаржник зазначає, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.02.2018 у справі № 910/23965/16, щодо правової природи такого об'єкту права як мисливські угіддя та стосовно повноважень Міністерства оборони України розпоряджатися землями в цілому; суди не дослідили погодження від командування високомобільних десантних військ ЗСУ та від ДП "Житомирський військовий лісгосп"; суди неправильно застосували частину 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" стосовно повідомлення суб'єктів владних повноважень; суди неправильно застосували частину 2 статті 19 Конституції України та статтю 10 Закону України "Про збройні сили України; суди не дослідили положення про КЕВ м. Житомир в контексті права користування землями; суди здійснили розгляд справи без участі військової частини та ДП "Житомирський військовий лісгосп"; суди неправомірно послалися на судові рішення у справах № 910/14573/16 та № 12/364 "НМ"; суди не встановили, чи дійсно інтерес держави порушується внаслідок укладення спірного договору; визнання недійсним договору є порушенням права відповідача на мирне володіння майном.
5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
5.1. Військова прокуратура Житомирського гарнізону Центрального регіону України у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості. При цьому зазначає, що з огляду на визначення мисливських угідь, наведене у статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", порядок і підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини, та виходячи із суб'єктів розпорядження земельним фондом України; земельна ділянка відносно якої укладено спірний договір, відноситься до земель оборони, що підтверджується судовими рішеннями в інших справах; уповноваженим державою органом управління землями оборони чинними законодавством визначено Міністерство оборони України; доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі військової частини НОМЕР_1 та ДП "Житомирський військовий лісгосп" є неспроможними, оскільки таких клопотань скаржником не заявлялось, а постійним користувачем спірної земельної ділянки відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 022537 від 1978 року є КЕВ м. Житомир; твердження скаржника про неправильне застосування судами положень частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставним, оскільки військовою прокуратурою було повідомлено Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомир про намір звернення з позовом, що підтверджується копією листа № 33-4511 вих.17 від 27.07.2017, оригінал якого оглядався судом, а на самому листі стоїть відмітка про отримання, при цьому норми Закону України "Про прокуратуру" не передбачають надання прокурором при зверненні з позовом доказів отримання повідомлення про намір звернення з позовом; прокурором належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у даній справі.
5.2. КЕВ м. Житомир у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що при вирішенні справи № 45/326-50/136т судами було встановлено, що землі для державних потреб площею 15 724,80 га (до складу яких входить спірна земельна ділянка) є землями оборони, аналогічних висновків дійшли суди при розгляді справи № 12/364 "НМ", при цьому питання законності державного акта на право користування землею серії Б № 022537 було предметом розгляду справи № 45/326-50/136т. Факт незаконності рішення Житомирської обласної ради від 19.05.2016 № 261, яким надавались у користування Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан", встановлено у справі № 910/14573/16, а факти, встановлені рішеннями суду не потребують доказування у даній справі.
6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
6.3. Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання урегульовано Законом України "Про мисливське господарство та полювання", який забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.
6.4. За визначенням термінів, наведеним у статті 1 цього Закону, мисливські угіддя -ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
6.5. Ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку (частини 1, 2 статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання").
6.6. Порядок надання у користування мисливських угідь визначено положеннями статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", якими встановлено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
6.7. Запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких розташовані мисливські угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.
6.8. Судами попередніх інстанцій, з урахуванням обставин, встановлених при вирішенні справи № 910/14573/16, встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, входить до складу земель, закріплених на праві постійного користування за Житомирською КЕЧ, правонаступником якої є КЕВ м. Житомир.
6.9. При цьому судами встановлено відсутність згоди власника земельної ділянки в особі Міністерства оборони України щодо надання (погодження) користувачу мисливських угідь Житомирському обласному мисливсько-рибальському клубу "Халзан" права користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства, яке б в подальшому (право) і було підставою для прийняття рішення про надання мисливських угідь та укладення оспорюваного договору про умови ведення мисливського господарства. Наявності погодження землекористувача щодо надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства судами також не встановлена.
6.10. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
6.11. Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6.12. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
6.13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачами в порушення приписів чинного законодавства питання щодо надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства не погоджено із землевласником або землекористувачем. Тобто, договір про умови ведення мисливського господарства укладено з порушенням вимог вищевказаного законодавства.
6.14. Посилання скаржника на те, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.02.2018 у справі № 910/23965/16, щодо правової природи такого об'єкта права як мисливські угіддя, не приймаються до уваги, оскільки постанова не є остаточною у зв'язку із направленням справи на новий розгляд, проте у ній визначена позиція, що згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства мало погоджуватися в т.ч. з власниками або користувачами земельних ділянок, що узгоджується з висновками судів попередніх інстанцій у даній справі.
6.15. Доводи скаржника про недослідження судами погодження від командування високомобільних десантних військ ЗСУ та від ДП "Житомирський військовий лісгосп", не впливають на рішення по справі, оскільки вони не є особами, які в розумінні статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мають давати погодження на надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства.
6.16. Щодо доводів заявника про неправильне застосування судами положень частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" колегія суддів зазначає наступне.
6.17. Відповідно до частини 4 статті 23 закону України “Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
6.18. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
6.19. В даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомир, а як встановлено судами, в матеріалах справи наявне повідомлення Військової прокуратури Житомирського гарнізону № 33-4511 вих-17 від 27.07.2017, адресоване позивачам, яким останніх поінформовано про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом.
6.20. Посилання скаржника на те, що справа № 910/14573/16 не повинна впливати на дослідження судом всіх обставин справи з огляду на частину 7 статті 75 ГПК України є неспроможним з огляду на таке.
6.21. Дійсно, згідно частини 7 статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. Проте обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).
6.22. З урахуванням зазначеного не приймається до уваги і посилання скаржника на неправильне застосування судами статті 10 Закону України "Про збройні сили України" щодо повноважень Міністерства оборони України, оскільки при розгляді справи № 910/14573/16 було встановлено, що уповноваженим державою органом управління військовим майном, в тому числі і землями оборони, є Міністерство оборони України і для отримання відповідачем-2 для ведення мисливського господарства земельної ділянки останньому необхідно було отримати відповідне погодження Міністерства.
6.23. Аргумент скаржника про неможливість використання судом висновків, викладених у справі № 12/364"НМ" не приймається до уваги, оскільки в мотивувальних частинах рішення та постанови попередніх судових інстанцій відсутні посилання на цю справу, таке посилання міститься серед аргументів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
6.24. Посилання скаржника на невстановлення судами факту чи дійсно інтерес держави порушується укладенням оспорюваного договору, при цьому сам аргумент зводиться до оцінки положень договору про умови ведення мисливського господарства, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.
6.25. Стосовно посилань у касаційній скарзі на непорушність права відповідача на мирне володіння своїм майном в контексті статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також доводи скаржника про те, що помилки органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не можуть бути підставою для позбавлення відповідача володіння та користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів зазначає, що дії органу місцевого самоврядування, зокрема, щодо прийняття рішення про надання у користування мисливських угідь, внаслідок якого відповідач-2 отримав у користування мисливські угіддя, оцінювались при вирішенні справи № 910/14573/16, і не є предметом розгляду даної справи. Як вбачається з доводів прокурора та позивачів, а також правової позиції відповідача-2, останній намагається обґрунтувати наявність у нього права користування саме даним спірним договором, незважаючи на те, що предметом договору є умови ведення мисливського господарства, а не право користування мисливськими угіддями і цього права він був позбавлений судовим рішенням у справі № 910/14573/16, а у даному випадку лише усувається правова невизначеність щодо використання мисливських угідь, розташованих на спірній земельній ділянці.
6.26. З урахуванням наведеного, необґрунтованим є посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Рисовський проти України", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії" щодо того, що помилки державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
6.27. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.
6.28. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
6.29. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
6.30. За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
7.2. Рішення та постанова попередніх судових інстанцій прийняті у відповідності до норм чинного законодавства і мають бути залишені без змін.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Житомирського обласного мисливсько-рибальського клубу "Халзан" залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 13.03.2018 у справі № 906/723/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. Краснов
Судді Г. Мачульський
І. Кушнір