проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"13" вересня 2018 р. Справа № 922/1335/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1633 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2018 року, повний текст якого складено 16.07.2018 року у приміщені вказаного суду суддею Жигалкіним І.П. у справі
за позовом ТОВ "Восток-Сервіс", м. Київ,
до ТОВ "Первомайська трикотажна фабрика", м. Первомайський,
про стягнення 49143,14 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток-Сервіс" (надалі - Позивач) 21 травня 2018 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Первомайська трикотажна фабрика" (надалі - Відповідач) заборгованість у розмірі 49 143,14 грн., а також про стягнення з Відповідача суми судового збору у розмірі 1 762,00 грн.
Свої вимоги, позивач обґрунтовує порушенням з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору поставки та вказує, що останнім не було повернуто гроші за повернутий товар, внаслідок чого і утворилась заборгованість.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.07.2018 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Первомайська трикотажна фабрика" (64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Дорожня, буд. 3, код ЄДРПОУ 37327380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Сервіс" (03142, м. Київ, б-р Академіка Вернадського, буд. 36, код ЄДРПОУ 37674503) заборгованість у розмірі 49 143,14 грн., а також суми судового збору у розмірі 1 762,00 грн. за подання позовної заяви до суду.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить це рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема, вказує що судом невірно до спірних правовідносин застосовано положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Позивач у відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що спірні правовідносини сторін регулюються саме положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на те, що наданий судом позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу сплинув, зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 25 січня 2017 року між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір № 2501/17-1, відповідно до умов якого Відповідач зобов'язувався поставити Позивачу трикотажні вироби (надалі - «Товар»), а Позивач зобов'язувався прийняти Товар і оплатити його вартість відповідно до умов Договору.
Відповідно до пункту 4.2 Договору, оплата за Товар здійснюється на умовах 100% передоплати.
Позивач здійснив попередню оплату Товару в сумі 53 700 гривень 00 копійок, що вбачається з платіжних доручень № 148 від 26.01.2017 та № 205 від 06.02.2017.
Відповідач, в свою чергу, згідно з видатковими накладними № 119 від 01.02.2017 року та № 160 від 08.02.2017 року поставив на адресу Позивача Товар на загальну суму у розмірі 53 700 гривень 00 копійок.
За домовленістю сторін поставлений товар вартістю 53 562,50 грн було повернуто Позивачем на адресу Відповідача, що підтверджується накладною про повернення №16 від 28.04.2017 року.
Відповідачем грошові кошти за повернутий Позивачем товар не повертались.
Листом №3148/17 від 23.06.2017 року Позивач повідомив Відповідача про необхідність сплати боргу у розмірі 53 562,50 грн.
В подальшому, Відповідачем на адресу Позивача згідно з видатковими накладними № 948 від 14.07.2017 року та видаткової накладної № 1138 від 28.08.2017 року здійснено поставку товару загальною вартістю у 4419,36 грн.
Позивач, у направленій до Відповідача претензії № 3085/31 "Про оплату заборгованості за Договором поставки товару № 2501/17-1" від 11 вересня 2017 року, просив повернути грошові кошти у розмірі 49 143 гривень 14 копійок, що складається у Відповідача перед Позивачем з наступного: [попередня оплата Товару в розмірі 53 700 гривень 00 копійок] - [поставка Товару Відповідачем загальною вартістю у 53 700 гривень 00 копійок] + [повернення Товару Позивачем загальною вартістю у 53 562 гривень 50 копійок] - [поставка Товару Відповідачем загальною вартістю у 4419 гривень 36 копійок] = 49 143 гривень 14 копійок.
13 жовтня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 про дострокове розірвання Договору № 2501/17-1 від 25 січня 2017 року.
Оскільки Відповідачем претензія Позивача про повернення грошових коштів у розмірі 49143,14 грн. залишена без задоволення, позивач звернувся до господарського суду із даним позовом про стягнення вказаної суми грошових коштів з відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що спірні правовідносини регулюються положеннями статті 1212 Цивільного кодексу Україні і виходив з того, що за обставин відсутності будь-яких юридичних фактів, які б слугували підставою для виникнення між позивачем та відповідачем цивільних прав та обов'язків, а також відсутність визначених законом підстав набуття відповідачем коштів позивача - що є підставою для задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідач зазначає, що наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин виключає можливість пред'явлення позову в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні грошові кошти були отримані Відповідачем як передплата за укладеним між сторонами договором, тобто - на правовій підставі, проте в подальшому, вказаний договір було розірвано за домовленістю сторін. Таким чином, підстава на якій Відповідач отримав грошові кошти Позивача - відпала.
Відповідач помилково вважає, що між сторонами у справі існують договірні зобов'язальні правовідносни, що, на його думку, виключає можливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України. Договірні правовідносини існували між сторонами з моменту укладення Договір № 2501/17-1 до моменту укладення сторонами 13.10.2017 року додаткової угоди про розірвання цього договору.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на невірному тлумаченні Відповідачем положень чинного законодавства.
В свою чергу місцевий господарський суд вірно застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України та за умов встановлення відсутності на момент розгляду спору будь-яких юридичних фактів, які б слугували підставою для виникнення між позивачем та відповідачем цивільних прав та обов'язків, а також відсутність визначених законом підстав набуття відповідачем коштів позивача, зважаючи на те, що Відповідачем доказів повернення Позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 49 143,14 грн. не надано - дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження встановлені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.09.18
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Слободін М.М.