79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
04.09.2018 Справа №914/3332/13
м. Львів
за позовом: Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" в особі Львівського головного управління регіонального відділення Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк", м.Львів
до відповідача: Приватного підприємства „ТрастТер", м.Луганськ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м.Львів
про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 578 637 грн. та заборгованості по відсотках в сумі 219 878, 70 грн.
Суддя Н.Мороз
При секретарі Ю.Забора
Представники:
Від позивача: Жбадинський О.М.
Від відповідача: Яворський В.І.
Від третьої особи: н/з
Суть спору:
Позов заявлено Публічним акціонерним товариством „Брокбізнесбанк" в особі Львівського головного регіонального відділення Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк", м.Львів до Приватного підприємства „ТрастТер", м.Львів про стягнення 2 320 406, 53 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2013р. позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "ТрастТер" заборгованість по тілу кредиту в розмірі 835 798, 25 грн. та заборгованість по відсотках у розмірі 509 816,70 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 578 637,00 грн., заборгованості по відсотках у розмірі 219 878,70 грн., пені за прострочення платежів по тілу кредиту і відсотків у розмірі 162 131,53 грн. та несплаченої комісії за пролонгацію кредиту у розмірі 14 144,35 грн. - відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2013р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду від 10.04.2014р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. та рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2013р. у справі №914/3332/13 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 578 637 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 219 878, 70 грн., справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Внаслідок автоматизованого розподілу, справу передано на розгляд судді Щигельської О.І.
Ухвалою від 25.04.2014р. прийнято справу до провадження і призначено її до розгляду у судовому засіданні.
07.05.2017р., 11.06.2018р. та 18.06.2018р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.06.2014р. провадження у справі зупинено до вирішення судом касаційної інстанції касаційної скарги Приватного підприємства „ТрастТер" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. у справі №914/3332/13.
15.12.2017р. набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, викладена у розділі І Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017. N 2147-VIII, пунктом 9 розділу XI Перехідних положень якого встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).
У зв'язку з закінченням повноважень, як вперше призначеної на посаду судді Щигельської О. І., внаслідок автоматизованого розподілу, справу 914/3332/13 передано на розгляд судді Мороз Н.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2018р.
Ухвалою від 14.05.2018р. поновлено провадження у справі зі стадії підготовчого провадження.
05.06.2018р. розгляд справи було відкладено, про що третій особі скеровано ухвалу про повідомлення про судове засідання, в порядку ст.120 ГПК України.
Ухвалою від 21.06.2018р. продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено судове засідання.
Ухвалою від 07.08.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 04.09.2018р.
В судове засідання 04.09.2018р. представник позивача з'явився, позов просить задоволити. Пояснив, що судом першої інстанції, при винесенні рішення від 06.11.2013р. застосовано строк позовної давності, позов задоволено частково. Однак, на думку позивача, судом не вірно застосовано діюче законодавство щодо застосування строків позовної давності, оскільки не прийнято до уваги лист відповідача від 06.09.2010р., якій свідчить про переривання перебігу строку позовної давності, що є первинним документом, підписаним, завіреним та скерованим до банку як визнання заборгованості відповідачем.
Представник відповідача в судове засідання з'явився. Вказав, що лист, на який посилається позивач не є належним доказом у даній справі, так як позивачем не вказано способу отримання листа з дотриманням всіх процедур документообігу, а також вважає, що вказаний лист підписано неповноважною на те особою, оскільки згідно п. 6.10.2 Статуту ПП «ТрастТер», директор не має права підписувати банківські документи сума яких становить понад 5 000, 00 грн., такі документи має право підписувати тільки Генеральний Директор. Вважає, що у листі відповідача від 06.09.2010р. немає ключових істотних умов які могли б свідчити про те, що ним переривається позовна давність. В позові просить відмовити у зв»язку з пропуском строків позовної давності.
Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явився. Клопотанням від 29.08.2018р. просить суд розглядати справу без його участі на підставі наявних матеріалів.
Клопотанням від 29.08.2018р. просить суд не брати до уваги докази і заяви, подані ПАТ «Брокбізнесбанк» до суду після 24.05.2018р., які подані без підтвердження надсилання їх копій ОСОБА_1. Однак, подане клопотання суд до уваги не приймає з огляду на наступне.
Згідно ч.6 ст.80 ГПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Як вбачається з матеріалів справи, частина документів, долучених до письмових пояснень позивача від 21.06.2018р. містяться в матеріалах справи, досліджувались судами попередніх інстанцій та є продубльованими позивачем. Інша частина поданих документів стосується внутрішньої діяльності ПП «Траст Тер» та підписана ОСОБА_1 як засновником цього підприємства, відтак зміст таких документів третій особі відомий. Що стосується поданих представником позивачем банківських виписок по особовому рахунку відповідача за період з 23.08.2006р. по 30.05.2018р., законом передбачено можливість ненадсилання копій доказів іншим учасникам справи зокрема і у випадку, якщо обсяг доказів є надмірним. Разом з тим учасник справи не позбавлений права на ознайомлення з матеріалами справи.
Згідно письмових пояснень проти позову заперечив. Зазначив, що лист від 06.09.2010р. підписано неповноважною особою. Крім того, вважає, що вказаний лист не містить жодного підтвердження визнання боргу відповідачем.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, вживши заходів до виконання обов'язкових вказівок Вищого господарського суду України, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив:
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов"язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб"єктами господарювання або між суб"єктами господарювання і негосподарюючими суб"єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі (ст.345 ГК України).
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
23.08.2006р. між Акціонерним Банком «Брокбізнесбанк» (позивач) та Приватним підприємством «ТрастТер» (відповідач, за договором - позичальник) укладено кредитний договір №260/М1, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 000 000, 00 грн. на термін до 22.08.2009р. зі сплатою 19% річних на поновлення обігових коштів (п.2.1. договору).
До вказаного кредитного договору сторонами укладено три додаткових договори, а саме додатковий договір №1 від 12.05.2008р., додатковий договір №2 від 28.05.2008р. та додатковий договір №3 від 22.08.2009р.
Відповідно до додаткового договору №3 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. позивачем відкрито відповідачу відкличну непоновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 1 414 435, 25 грн. на термін до 21.08.2011р. зі сплатою 26% річних на поновлення обігових коштів.
Додатковим договором №3 сторони дійшли згоди продовжити дію кредитного договору, а також передбачили графік повернення кредиту. Вказаним графіком узгоджено поетапне виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем щомісячно, починаючи з 01.12.2009р. по 21.08.2011р. сплачувати по 64 293, 00 грн., а в останній місяць - 64 282, 25 грн.
Позивач свої зобов'язання перед відповідачем згідно кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. та додаткових договорів до нього виконав в повному обсязі.
Відповідач свої обов'язки з погашення кредиту відповідно до графіку повернення кредиту не виконував, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 414 435, 25 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем здійснювались лише часткові оплати, які були зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по відсоткам. Внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язку за кредитним договором, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2013р. встановлено та підтверджено обґрунтованість заявленого позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З рішення суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції вбачається, що судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості в сумі 578 637 грн. та стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 219 878, 70 грн., у зв'язку із спливом строку позовної давності.
Постановою Вищого Господарського суду України від 10.04.2014р. рішення Господарського суду Львівської області та постанову Львівського апеляційного господарського суду в цій частині скасовано.
Вищий господарський суд України, скеровуючи справу №914/3332/13 на новий розгляд зазначив, що при новому розгляді справи суду необхідно дати оцінку листу відповідача від 06.09.2010 року за №ю - 928 та з'ясувати чи впливає викладене у зазначеному листі на взаємовідносини сторін у даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції залучено копію листа відповідача №ю - 928 від 06.09.2010р., надісланого на адресу позивача, а саме заяву про реструктуризацію кредитів, в тому числі по кредитному договору №260/М1 від 23.08.2006р., невиконання якого було підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.
В своїй заяві про реструктуризацію кредиту відповідач просить позивача продовжити дію кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. на 1 - 2 роки (п.3 заяви), не стягувати платежі по тілу кредиту, згідно кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. до 01.09.2011р., а після цієї дати відповідачем зазначено про обов'язок сплати (заборгованості) рівними частинами (п.4 заяви), проценти по вказаному договору зобов'язується сплатити на протязі 4-х місяців (п.5).
Згідно пояснень представника відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, останні вважають вказаний лист неналежним доказом по справі, оскільки позивачем не вказано, яким способом останнім отримано такий доказ. Крім того, лист №ю - 928 від 06.09.2010р. підписано неповноважною особою, оскільки згідно п. 6.10.2 Статуту ПП «ТрастТер», директор не має права підписувати банківські документи сума яких становить понад 5 000, 00 грн., такі документи має право підписувати тільки Генеральний Директор.
Щодо посилання представника відповідача та третьої особи щодо відсутності повноважень директора підприємства відповідача на підписання листа №ю - 928 від 06.09.2010р., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017р. №148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», банківські документи - це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення грошово-розрахункової операції або іншої операції в банку. За призначенням вони поділяються на розпорядчі, тобто такі, що містять дозвіл на виконання операції, і виконавчі. Документи надходять до банків від підприємств і установ, інших банків, а також складаються безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський контроль.
Таким чином, документ є письмовим підтвердженням виконання операції та підставою для відображення її в бухгалтерському обліку.
Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів, що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних операції, включені в уніфіковану систему грошово-розрахункової документації. Вони затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані. Для складання документів використовуються стандартні бланки встановленого зразка, виготовлені друкарським способом.
Банківські документи включають дані, які називаються реквізитами.
До обов'язкових реквізитів відносять: назву установи банку, дату здійснення операції, зміст операції, суму операції, підписи відповідальних осіб.
Інші реквізити залежать від виду операції.
Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що лист №ю - 928 від 06.09.2010р. не містить ознак банківського документу, підписання якого на суму понад 5 000,00 грн., заборонено положеннями п. 6.10.2 Статуту підприємства відповідача.
Крім того, суд зазначає, що інформація щодо обмежень повноважень директора на дату підписання листа відсутня також у відомостях ЄДРПОУ розділ «Керівник юридичної особи та наявність обмежень щодо його повноважень».
Посилання представника відповідача на відсутність документів, які б підтверджували відправлення листа №ю - 928 від 06.09.2010р. поштою чи передачу його нарочно не спростовують факту існування самого листа, як доказу в справі, відтак судом до уваги не беруться, оскільки грунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.
Посилання ПП «ТрастТер» на відсутність у касаційної інстанції повноважень на встановлення доведеності обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, спростовуються наступним.
Господарським процесуальним кодексом України визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, згідно з якими, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Відтак, вживши заходів до виконання обов'язкових вказівок Вищого господарського суду України, оцінивши докази, які мають значення для справи, при новому розгляді справи №914/3332/13 судом встановлено:
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 ЦК України).
Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 09.11.2016р. у справі № 6-1457цс16, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Пунктом 4.4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р. роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Як зазначалося вище, листом №ю - 928 від 06.09.2010р. відповідач просить позивача продовжити дію кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. на 1 - 2 роки, не стягувати платежі по тілу кредиту до 01.09.2011р., а після цієї дати зазначено про обов'язок сплати боргу рівними частинами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вказаним листом відповідач підтвердив наявність боргу за кредитним договором №260/М1 від 23.08.2006р. та гарантував розрахунки за цим договором.
Відтак, визначаючи початок перебігу позовної давності в даній справі, слід враховувати, що починаючи з 06.09.2010р. (дата листа №ю - 928 про реструктуризацію кредиту), перебіг позовної давності за зобов'язанням зі сплати заборгованості за кредитним договором №260/М1 від 23.08.2006р. було перервано, шляхом вчинення приватним підприємством «ТрастТер» дії, що свідчить про визнання ним заборгованості. Трирічний перебіг строку позовної давності почався заново, як встановлено ч. 3 ст. 264 ЦК України.
Позовну заяву до Господарського суду Львівської області ПАТ «Брокбізнесбанк» подано 28.08.2013р., про що свідчить печатка Канцелярії Господарського суду Львівської області на титульній сторінці позовної заяви, відтак позов подано в межах трирічного строку позовної давності.
Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Отже, вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.
Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не виконано передбаченого договором та законом обов'язку щодо виконання умов кредитного договору, чим було порушено право позивача на одержання коштів. Відтак, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором №260/М1 від 23.08.2006р.
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, врахувавши вказівки Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 578 637 грн. - заборгованості по тілу кредиту та 219 878, 70 грн. - заборгованості по відсотках за період листопад 2009р. - серпень 2010р. обґрунтовані належними та допустимими доказами, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.
Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.
Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати слід покласти на останнього.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства "ТрастТер" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489) в особі Львівського головного регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (79011, м. Львів, вул. Дм. Вітовського, 35-а) - 578 637 грн. - заборгованості по тілу кредиту, 219 878, 70 грн. - заборгованості по відсотках та 31 939, 86 грн. - судового збору.
Рішення складено 13.09.2018р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.