Номер провадження: 22-ц/785/2112/18
Номер справи місцевого суду: 522/5896/17
Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.
Доповідач Погорєлова С. О.
28.08.2018 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.
за участю секретаря: Драганової Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (третя особа - ОСОБА_3) про визнання строку виконання основного зобов'язання таким, що змінений, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головування судді Загороднюка В.І. 25 липня 2017 року в м. Одеса,-
встановила:
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та, згідно уточненої позовної заяви від 03 квітня 2017 року, просив визнати строк виконання основного зобов'язання за договором про іпотечний кредит № 844-н, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 04 серпня 2006 року, який первинно встановлений 04 серпня 2026 року, таким, що змінений і настав 16 липня 2010 року.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що АТ «Державний ощадний банк України» згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України та ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» змінило строк виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит № 844-н від 04 серпня 2006 року шляхом пред'явлення позичальнику ОСОБА_3 вимоги про повне дострокове повернення кредиту за № 28/4130 від 30 червня 2010 року. Однак, АТ «Державний ощадний банк України» не визнає факт пред'явлення вимоги про повне дострокове повернення кредиту, а відтак і правові наслідки, які настали після пред'явлення цієї вимоги, що зумовлює невизначеність в правовідносинах між позивачем та кредитором.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено: визнано строк виконання основного зобов'язання за договором про іпотечний кредит № 844-н, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 04 серпня 2006 року, який первинно встановлений 04 серпня 2026 року, таким, що змінений і настав 16 липня 2010 року.
В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимоги банку за № 28/4130 від 30 червня 2010 року ВАТ «Державний ощадний банк України» вимагає повного дострокового повернення кредиту в сумі 30 992,12 дол. США у тридцятиденний строк та зазначає, що у разі невиконання приведених вимог, банк звернеться до суду з позовом.
В постанові у справі № 6-990цс15 від 27 січня 2016 року Верховний Суд України зазначив, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання й має пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України).
Отже, строк виконання основного зобов'язання за договором про іпотечний кредит № 844-н від 04 серпня 2006 року, який первинно був встановлений 04 серпня 2026 року, був змінений після пред'явлення ВАТ «Державний ощадний банк України» вимоги про повне дострокове повернення кредиту за № 28/4130 від 30 червня 2010 року.
З огляду на ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та правову позицію Верховного Суду України, яка була висловлена в приведеній вище постанові, з урахуванням того, що вказана вище вимога була отримана ОСОБА_3 16 липня 2010 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що термін повернення кредиту вважається таким, що настав 16 липня 2010 року.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до Договору про іпотечний кредит №. 844-н від 04 серпня 2006 року (далі - Кредитний договір) АТ «Ощадбанк» надав ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті в сумі 37 000 доларів США в строк з 04 серпня 20061 р. по 04 серпня 2026 р.
У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, Банком було укладено Договір поруки № 1 до кредитного договору № 844-н від 04 серпня 2006 року з ОСОБА_2.
Пунктом 1.2 Кредитного договору передбачено, що Кредит надається на 240 місяців з терміном остаточного погашення Кредиту не пізніше 04 серпня 2026 рокуна придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктом 8.1. Кредитного договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по цьому Договору.
У зв'язку із невиконанням умов Кредитного договору, 03 червня 2010 року Банком було направлено на адресу позичальника ОСОБА_3 вимогу про дострокове повернення кредиту.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2010 року, у справі за позовом за позовом ОСОБА_3 до АТ «Ощадбанк», кредитний договір №84-4-н від 04 серпня 2006 року був визнаний недійсним. Вказане рішення вступило в законну силу.
Проте, 04 грудня 2014 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2010 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління про визнання недійсним кредитного договору №844-н від 04 серпня2006 року було скасовано.
Після скасування вказаного заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2010 року, АТ «Ощадбанк» 24 березня 2015 року звернувся з позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором №844-н від 04 серпня 2006 року до Київського районного суду м. Одеси.
01 квітня 2015 року Київським районним судом м. Одеси було відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду. 14 березня 2016 року по справі ухвалено рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено в повному обсязі. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №844-н від 04 серпня 2006 року у сумі 59 192,96 дол. США та 7 067,40 грн. та судовий збір в рівних частинах з кожного по 1 827,00 грн.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2017 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року по справі №520/4025/15-ц залишено без змін.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року встановлено, що під час судового провадження вирішувалось питання за заявою ОСОБА_3 про застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності з посиланням на те, що 30 червня 2010 року Банком направлено на адресу позичальника вимогу про дострокове погашення кредиту, а отже, на думку ОСОБА_3, Банком змінено строк виконання зобов'язань до липня 2010 року. Але з цією позицією не погодився суд першої інстанції з посиланням на обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «Ощадбанк» про визнання поруки такою, що припинена, яким скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2015 року про задоволення позовних вимог про припинення поруки. В рішенні апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2016 року зазначено, що Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» не мало змоги звергатись з вимогою до поручителя ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що 02 липня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення по справі за позовом ОСОБА_3 до ВАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі та визнано недійсним кредитний договір №844-н від 04 серпня 2006 року. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2010 року набуло законної сили і було чинним до 04 грудня 2014 року. Також рішенням апеляційного суду встановлено, що, оскільки строком виконання основного зобов'язання за договором про іпотечний кредит №844-н від 04 серпня 2006 року є 04 серпня 2026 року, то Банком не пропущено строк пред'явлення вимоги до поручителя, а зобов'язання ОСОБА_2 за договором поруки №1 від 04 серпня 2006 року не припинилися.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 листопада 2016 року касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 були відхилені. Рішення апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного суду України від 13 січня 2017 року у допуску до провадження Верховним судом України справи за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (третя особа - ОСОБА_3) про визнання поруки такою, що припинена, за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року, - відмовлено.
Висновки рішень вищевказаних судів ґрунтувались на тому, що, надіславши дострокову вимогу 30 червня 2010 року, банк не мав правових підстав для пред'явлення позову до поручителя протягом шести місяців, оскільки 02 липня 2010 року Приморським районним судом міста Одеси було ухвалено заочне рішення про визнання договору про іпотечний кредит недійсним. Зазначене заочне рішення суду було скасовано ухвалою Приморського районного суду м. Одеси 04 грудня 2014 року, а 24 березня 2015 року, тобто у межах шестимісячного строку (ч. 4 ст. 559 ЦК України), банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Скасовуючи рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2015 року, апеляційний суд дійшов до висновку, що згідно ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом, тому Банк не мав правових підстав для пред'явлення вимоги до поручителя в період з 02 липня 2010 року до 04 грудня 2014 року.
Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській абоадміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншихсправ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено пі обставини.
З аналогічними позовними вимогами, по яким предметом позову виступала вимога Банку від 30 червня 2010 року про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором, неодноразово звертались до суду як позичальник ОСОБА_3 так і поручитель ОСОБА_2 Судами у задоволенні позовів було відмовлено (справа №522/1663/16-ц; справа №522/18417/15-ц; справа №522/7034/16-ц).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що з позовом про визнання строку виконання основного зобов'язання (Кредитного договору) таким, що змінений, звернувся не позичальник - сторона цього договору, а фінансовий поручитель, з яким укладався окремий договір поруки. Вимога про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, яка є предметом позову, також направлялась тільки на адресу позичальника - ОСОБА_3
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі. Якщо таким органом є суд, то особа, чиє право оспорюється, може вимагати його визнання шляхом звернення із зустрічним позовом.
Таким чином, поручитель за Кредитним договором ОСОБА_2 фактично звернувся до суду в інтересах позичальника ОСОБА_3 і просив суд визначити для позичальника строк виконання основного зобов'язання без відповідної заяви ОСОБА_3, що свідчить про неправильність обраного способу захисту цивільних прав. Тому, ОСОБА_2 не має жодних правових підстав щодо звернення до суду для вирішення прав та обов'язків інших осіб.
При вказаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку із чим рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, -
постановила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2017 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа ОСОБА_3 про визнання строку виконання основного зобов'язання таким, що змінений - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст судового рішення складений 11 вересня 2018 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе