26 червня 2007 р. Справа № 2/283
За позовом: ТОВ «Маріам» с.м.т.Вишково
До відповідача: Хустська ОДПІ м.Хуст
Про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення 08.05.2003р. №0000522351/0, №0000112690/1, №0000122640/0, №0000102640/1, №0000492351/0, №0000502351/0, №0000512351/0.
Заступник Голови господарського суду
Суддя О.С.Йосипчук
за участю представників сторін:
позивача:
відповідача:
Розглянувши матеріали справи за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріам» с.м.т.Вишково до Хустської ОДПІ м.Хуст про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення 08.05.2003р. №0000522351/0, №0000112690/1, №0000122640/0, №0000102640/1, №0000492351/0, №0000502351/0, №0000512351/0,
Предметом позовних вимог є податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем 08.05.2003р. №0000522351/0, яким позивачу донараховано 3879 грн. податку на додану вартість та застосовано фінансову санкцію у сумі 1940 грн., №0000112690/1, яким позивачу донараховано 61150 грн. податку на прибуток та застосовано фінансову санкцію у сумі 30575 грн., №0000122640/0, яким до позивача застосовано фінансову санкцію у сумі 17298 грн. за порушення касової дисципліни, №0000102640/1, яким позивачу донараховано 16645 грн. податку на додану вартість по вітчизняних товарах та застосовано фінансову санкцію у сумі 8322 грн., №0000492351/0, яким позивачу донараховано 61150 грн. податку на прибуток та застосовано фінансову санкцію у сумі 30575 грн., №0000502351/0, яким позивачу донараховано 12766,50 грн. податку на додану вартість та застосовано фінансову санкцію у сумі 6383 грн. №0000512351/0, яким до позивача застосовано фінансові санкції у сумі 17298 за порушення касової дисципліни.
Всі означені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акта перевірки від 07.05.2003р. №246/23-01/115/22087941/58.
Як вбачається із матеріалів справи, працівниками відповідача було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Маріам» за період діяльності з 01.01.2000р. по 01.01.2003р., якою зафіксовані порушення:
- п.п.11.3.1. ст..11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого було занижено податок на прибуток на суму 7890 грн.;
- п.п.4.1.6. ст..4 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2002 рік у сумі 114410 грн.;
- п.п.5.2.1. та п.п.5.2.8. ст..5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого визначено від'ємне значення суб'кта оподаткування за 2000 рік (збитку) на суму 28400 грн., за 2001 рік на суму 102560 грн.;
- п.п.7.3.1. та п.п.7.4.1., п.п.7.4.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 33291 грн. (2000-2002р.р.) з яких сума 3879 грн. ПДВ була встановлена за непрямими методами.
- п.п.2.3. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою НБУ №72 від 19.12.2000р. в результаті чого виявлено перевищення встановленого залишку готівки в касі на суму 17298 грн.
Не погоджуючись із висновками податкового органу -відповідача у справі, позивач просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення, що прийняті на підставі акту перевірки від 07.05.2003р. №246/23-01/115/22087941/58, посилаючись на невідповідність висновків фактичним обставинам справи на чинному законодавству.
Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзивах на позовну заяву.
Зокрема посилається на законність та обґрунтованість прийнятих ним актів.
З метою встановлення обставин справи, вивчення яких потребує спеціальних знань, судом були призначені судові експертизи, висновки яких оцінюються судом у сукупності з іншими матеріалами справи.
Повний текст Постанови складено 02.07.2007р.
Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши
подані по справі доказові матеріали, щодо спірного питання,
Суд задовольняє позов частково, виходячи з наступного:
В частині висновків щодо невключення позивачем до складу валового доходу за 1 півріччя 2000р. 9000 грн. попередньої оплати, проведеної ТОВ «Карпати» слід визнати правомірними доводи відповідача, позаяк відповідно до ст..11.3.1. ст..11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця, або дата відвантаження товарів.
Твердження позивача про те, що у 2 кварталі 2000р. проплата була перекрита, не приймаються судом до уваги з огляду на приписи п.п.17.1.2.-17.1.7. ст..17 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
В частині встановлення відповідачем порушень при відображенні у податковому обліку надходжень до статутного фонду у сумі 16400 грн., суд вважає висновки податкового органу такими, що не охоплюються податковим періодом, що перевіряється, а тому не може бути висновком перевірки, результати якої викладено у акті від 07.05.2003р. №246/23-01/115/22087941/58, з огляду на приписи ст..15 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»
Окрім того, період, у якому відбулося зарахування позивачем надходжень у сумі 16400 грн., був охоплений перевіркою, результати якої викладено у акті перевірки від 05.03.1999р. №37.
У відповідності до п.1.22. ст..1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишається нестягнутою після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою, яка, згідно із п.4.1.6. ст..4 цього ж Закону, повинна бути включена до валового доходу і оподатковуватись на загальних підставах.
Заперечуючи проти висновку податкового органу щодо недовключення у 2002 році суми 502400 грн., безповоротної фінансової допомоги, позивач посилається виключно на відсутність у нього документів первинного обліку, які були вилучені в нього перевіряючими. Саме через їх відсутність, позивач не зміг відобразити кредиторську заборгованість у сумі 478800 грн. перед ПП Томаш Л.В., у сумі 23400 грн. перед фірмою «Євроспол» та 200 грн. перед ДРБД у складі валового доходу у зв'язку із сплином строку позовної давності на її витребування кредиторами.
Факт наявності кредиторської заборгованості у позивача у сумі 478800 грн. перед ПП Томаш Л.В., у сумі 23400 грн. перед фірмою «Євроспол» та 200 грн. перед ДРБД та сплин строку позовної давності на її витребування сторонами визнано і не оспорюється.
Зменшення кредиторської заборгованості перед ПП Томаш Л.В. на суму 38918 грн. не приймається судом до уваги, позаяк позивачем не подано доказів зарахування зустрічних однорідних вимог у рахунок зменшення кредиторської заборгованості по орендній платі.
Однак, відсутність первинних документів, що свідчать про наявність кредиторських зобов'язань позивача, на момент сплину строку позовної давності, при їх наявності та відображенні у регістрах бухгалтерського і податкового обліку на момент виникнення цих правовідносин, не може бути підставою для звільнення від оподаткування тих доходів, які, в силу припинення права на їх витребування, віднесені законом до безповоротної фінансової допомоги (п.4.1.6. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Згідно із висновком відповідача, викладеним у акті перевірки від 07.05.2003р. №246/23-01/115/22087941/58, позивачем порушено нормативи гранично допустимих втрат при виробництві питних мінеральних вод, затверджених заступником Голови Укрхарчдержпрому 22.12.1999р. і, таким чином, до складу валових витрат зайво віднесено 47997 грн.
Крім того, з посиланням на бухгалтерські документи позивача та Лист Хустського РЕМ, податковим органом встановлено факт споживання ТОВ «Маріам» електроенергії на загальну суму 77933,83 грн., яку віднесено до валових витрат підприємства. Однак, встановивши, що у цеху позивача встановлено обладнання, яке належить іншому підприємству (ТОВ «МЕФ») та встановивши його потужність, Хустською МДПІ зроблено висновок про безпідставність віднесення до валових витрат суми 8274,97 грн. вартості електроенергії, яку спожило дане обладнання.
Так само, перевіркою виключено із валових витрат суму 19012,11 грн. вартості електроенергії (за 2001рік - 9351,28 грн., за 2002 рік -9660,83 грн.), яка, на думку відповідача була використана на потреби, не пов'язані із виробничою діяльністю. Такий висновок зроблено на підставі того, що позивачем, під час проведення перевірки не було представлено акт введення в експлуатацію лінії по розливу мінеральної води та документальне підтвердження щодо потужності лінії по розливу води в одиницях виробу та споживання електроенергії на її виробництво.
У відповідності до п.5.2.1. ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією та веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці. При цьому, не дозволяється включення до валових витрат, витрати, не підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку.
Як вбачається із матеріалів справи, підприємство надало для перевірки документи, що свідчать про понесені витрати на електроенергію, однак, на думку відповідача -не надало документи, що свідчать про використання цих витрат на виробничі потреби.
Згідно із п.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Всупереч встановленому, відповідачем не подано жодного доказу того, що витрати на електроенергію позивача не пов'язані із його виробничою діяльністю.
Висновки про використання електроенергії іншою юридичною особою, що розташувала своє обладнання на території позивача не підтверджено достатніми і допустимими доказами, що свідчили б про наявність між позивачем та цією особою зобов»язальних чи будь-яких інших відносин. Так само, не може бути підставою для висновку про використання не на виробничі потреби електроенергію, потрачену на виробництво мінеральної води, ненадання акту введення в експлуатацію лінії по її розливу. Такі висновки податкового органу не узгоджуюся із іншими висновками акту перевірки.
Також не можна вважати достовірними висновки податкового органу щодо порушення нормативів гранично допустимих втрат при виробництві питних мінеральних вод, затверджених заступником Голови Укрхарчдержпрому 22.12.1999р. оскільки такий висновок податкового органу не ґрунтується на даних експертизи. Окрім того, постановляючи даний висновок відповідач не мав достовірних даних про співвідношення технологічного процесу розливу мінеральної води і калькуляції собівартості виготовлення пляшок мінеральної води ТОВ «Маріам». Так само не було проведено технологічну експертизу дотримання ТОВ «Маріам» нормативів 1999 року у технологічному процесі виробництва пляшок мінеральної води.
Матеріалами справи, зокрема платіжними дорученнями підтверджено отримання 16.05.2000р., згідно платіжного доручення суми 65000 грн. попередньої оплати від ТОВ «Карпати ЛТД» з яких сума 10 833 грн. ПДВ. Однак, у порушення п.7.3.1. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач не включив до податкового зобов»язання за травень 2000р. суму 7690 грн. ПДВ.
Так само, слід визнати правильним виключення відповідачем із податкового кредиту у серпні 2000р. суму 1773,50 грн. ПДВ, яку не було підтверджено податковою накладною.
Згідно із п.7.4.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли платник придбаває товари, роботи послуги, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва і не підлягає амортизації, податки, сплачені у зв»язку із таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не відносяться.
Як вбачається із матеріалів справи (арк..20 акту), позивач здійснював списання товарно-матеріальних цінностей за рахунок фондів економічного стимулювання, однак при цьому не провів відновлення ПДВ, який було віднесено на розрахунки із бюджетом. Відновлення ПДВ не було відображено в деклараціях з ПДВ на момент списання ТМЦ, що вказує на порушення позивачем п.7.4.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» та правильність висновку про зменшення податкового кредиту за період 2000-2002р. у сумі 33299 грн.
Отже, зважаючи на викладене та на відсутність аргументів позивача, з приводу помилковості донарахувань ПДВ, висновки податкового орану в цій частині слід визнати правильними.
Так само слід визнати достовірним і застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 17298 грн. за порушення п.2.3. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ №72 від 19.02.2001р., оскільки матеріали справи містять дані про отримання ТОВ «Маріам» від ТОВ «Інсас» товарно-матеріальних цінностей за договором №16 від 01.12.2000р. за яку було здійснено оплату готівкою (прибутковий касовий ордер №130 та ) протягом дня (19.12.2000р.) від ТОВ «Інсас» 23298 грн.
Позаяк сума готівки, сплаченої за придбання ТМЦ від ТОВ «Інсас» не була відображена у Головній книзі (Рах.50), перевіркою додатково встановлено факт перевищення позивачем встановленого залишку ліміту в касі у сумі 17298 грн.
Заперечуючи проти такого висновку, позивач посилається на те, що платіж ТОВ «Інсас» здійснено не юридичною особою, а фізичною -директором Томаш В.І., який є підзвітною особою по відношенню до ТОВ «Маріам».
Однак, вказуючи на викладені вище обставини, позивач не надав доказів того, що кошти було виплачено директором Томаш В.І. і що ці кошти були ним отримані під звіт (п.1 ст.71 КАС України). Тому, оскільки доказів вчинення платежу фізичною особою не надано, а матеріали справи вказують на протилежне, доводи позивача в цій частині судом відхиляються.
Отже, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено помилковість висновків податкового органу в частині донарахування валового доходу у сумі 16400 грн. та валових витрат у сумі 75284,08 грн. нечинним слід визнати донарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 14721 грн.
В решті вимог, з мотивів, викладених позивачем, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 84, 160-163 КАС України,
1.Позов задоволити частково.
Визнати нечинними податкове повідомлення-рішення від 08.05.2003р. №0000492351/0, прийняте Хустською ОДПІ по відношенню до ТОВ «Маріам» с.м.т.Вишково в частині донарахування 14721,02 грн. податку на прибуток.
2.В решті вимог у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає чинності протягом 10-ти днів з дня складення в повному обсязі відповідно до ст.ст. 254, 186, 160 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.С.Йосипчук