справа №1340/3741/18
11 вересня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
секретар судового засідання Жовковська Ю.В.
розглянувши у письмовому провадженні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області про:
- визнання відмови відповідача, який є державним органом, відповідальним за примусове виконання судових рішень, відкрити виконавче провадження за заявою позивача, порушила його права: на відновлення порушеного права, захищеного частиною 1 статті 129 і Конституції України і частиною 1 статті 6 Конвенції; на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, захищеного частиною і статті 13 Конвенції; на недопущення обмежень за ознаками майнового стану, захищеного частиною 2 статті 24 Конституції України і частиною 1 статті 14 Конвенції;
- зобов'язати Державний бюджет України сплатити на рахунок Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області суму, визначену цим органом на підставі частини 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», в розмірі авансового внеску за відкриття провадження згідно виконавчого документа № 813/4276/14, або ухвалити інше рішення, яке забезпечить відкриття виконавчого провадження вказаним органом у цій справі для відновлення права позивача, порушеного державним органом-боржником.
Аргументами позовних вимог є те, що право позивача на відновлення його порушеного права на отримання інформації згідно статей 32 і 40 Конституції України, визнане в судовому рішенні, що набрало законної сили і яке є обов'язковим до виконання відповідно до частини 1 статті 1291 Конституції України, не може бути обмежене як в силу зазначеної статті 64 Конституції України, так і в силу того, що держава Україна відповідно до статті 48 Конституції України не може допустити порушення достатнього життєвого рівня громадянина (який визначений прожитковим мінімумом), вимагаючи від нього сплати непомірних грошових коштів, як умову для забезпечення відновлення цього порушеного права. До того ж, право позивача було порушене саме державним органом, а згідно частини 2 статті 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Також, зазначає позивач, його сім'я фінансово не спроможна сплатити авансові внески за відкриття виконавчих проваджень, які добровільно не виконали лише два згадані державні органи. Причому, важливим тут є те, що сім'я заявника мала б фактично здійснити авансування робіт Відділу примусового виконання Управління ДВС щодо відкриття виконавчих проваджень, а в подальшому держава для дотримання вимог згаданої вище статті 56 Конституції України повинна буде компенсувати (повернути) їй через Державний бюджет ці кошти. Окрім того, враховуючи позицію ЄСПЛ у рішеннях по справах № 59498/00, № 41510/98, № 56849/00 та інших (виконання рішення суду розглядається як інтегральна частина судового процесу), то ситуація щодо необхідності сплати надмірного за розміром авансового внеску
(порівняно з величиною прожиткового мінімуму та актуальної фінансової спроможності
позивача) для відкриття виконавчого провадження на завершальній стадії судового
процесу) повністю по своїй суті відповідає справі № 28249/95 «Кройц проти Польщі». Це
означає, що має місце факт порушення прав позивача, визначених частиною 1 статті 6
Конвенції. А тому позивач вважає, що порушено його право, визначене частиною 1 статті 12
Конвенції, оскільки представлені вище рішення ЄСПЛ відображають його чітку позицію,
що кожна держава має гарантувати правовий механізм, адекватний і достатній для
ефективного відновлення порушених прав громадян, зокрема тоді, коли боржником
виступає державна установа.
В судовому засідання позивач позов підтримав з вищенаведених підстав, просить позов задовольнити в повному обсязі.
На електронну адресу суду було надіслано відзив на позовну заяву, однак такий не береться судом до уваги, оскільки відповідачем не накладено електронного підпису на даний електронний документ, а тому, у відповідності до положень ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», згаданий відзив не може вважатись створеним електронним документом.
Ухвалою від 03.09.20128 року відкрито провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.
Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області 01.08.2018 року на адресу ОСОБА_1 було надіслано Повідомлення від 01.08.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яким було повернуто виконавчий лист за №813/4276/14, виданий 26.07.2017 року Львівським окружним адміністративним судом.
Як вбачається зі змісту даного Повідомлення, мотивами повернення є не надання стягувачем документів у підтвердження сплати авансового внеску.
Спірні правовідносини виникли з приводу необхідності сплати позивачем авансового внеску для початку примусового виконання рішення суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справ та норми чинного законодавства.
Як передбачено ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року за №1404-VIII, з наступними змінами та доповненнями, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 2 ст.26 даного Закону встановлено, до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:
стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;
обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;
стягнення аліментів, заборгованості зі сплати аліментів, додаткових витрат на дитину, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суми індексації аліментів, встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, особи з інвалідністю внаслідок війни, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що він не належить до вище перелічених осіб, які звільнені від сплати авансового внеску.
Однак, зі змісту заяви позивача про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2018 року вбачається, що заявник зазначав про те, що на даний час він не працює, кошти на життя він змушений позичати, причому розмір отримуваних позик є навіть меншим за прожитковий мінімум, визначений в Україні на 2018 рік. Заявник вимушеного не працює з 2005 року з причин, які пов'язані із захистом ним і його сім'єю своїх прав і свобод. Через неефективний судовий захист і невиконання органами влади судових рішень лише за період 2011-2018 роки заявник і його дружина змушені були звертатись за захистом до адміністративних судів 16 разів. Наслідком цього, зазначає позивач, стало значне погіршення матеріального (фінансового) стану сім'ї заявника.
Як передбачено ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В матеріалах справи наявна постанова Львівського окружного адміністративного суду від 05.10.2017 року у справі №813/3253/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області про зобов'язання вчинити дії, якою були встановлені обставини того, що при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання відповідачем не дотримано п.8 ч.3 ст.2 КАС України в частині висновків про необхідність подання позивачем доказів сплати авансового внеску, оскільки не враховано фінансовий стан стягувача у виконавчому провадженні, що в свою чергу перешкоджатиме йому у реалізації його права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, зокрема на виконання судового рішення, яке набрало законної сили. При цьому, суд звертає увагу на те, що метою здійснення виконавчого провадження є примусове виконання рішень. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.З урахування вищевикладеного, суд вважає, що дії відповідача, які в звичайних умовах можуть бути цілком обґрунтованими, в особливій ситуації позивача є порушенням принципу пропорційності, порушенням права позивача на ефективний засіб юридичного захисту. Крім того, хоча дії відповідача формально ґрунтуються на положеннях нормативного акту та переслідують легітимну мету, в особливій ситуації позивача суд вважає їх явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Отже, такі дії в даній ситуації є явно непропорційними заявленій легітимній меті, а тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідач не врахував всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, обмежені можливості позивача сплатити авансовий внесок.
Дана постанова Львівського окружного адміністративного суду від 05.10.2017 року у справі №813/3253/17 була залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2018 року та набрала законної сили.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції" від 15 березня 2001 року, пункт 68).
Відтак, адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають сенс.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії щодо надіслання відповідачем Повідомлення від 01.08.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав несплати останнім авансового внеску є такими, що не відповідають критеріям, закріпленим у п.3 і п.8 ч.2 ст.2 КАС України, а тому є протиправними.
Відтак, суд вважає за необхідне, у відповідності до ч.2 ст.9 та ч.4 ст.245 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо надіслання Повідомлення від 01.08.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання та зобов'язати відповідача вирішити питання про відкриття виконавчого провадження, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо тверджень позивача про дискримінаційну нерівність сторін в контексті виконання вимог ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», що в свою чергу суперечить ч.2 ст.24 Конституції України, то, з врахуванням повноважень суду, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, суд не вправі оцінювати закони України щодо їх відповідності Конституції України.
В той же час, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч.3 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.
А відтак, якщо, на думку позивача, той чи інший закон не відповідає Конституції України, він має право звернутись з відповідною конституційною скаргою до Конституційного Суду України.
Також, суд не вбачає підстав, у відповідності до ч.4 ст.7 КАС України, застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки не приходить до висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України.
Таким чином, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині визнання протиправними дій відповідача щодо надіслання Повідомлення від 01.08.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання та зобов'язання відповідача вирішити питання про відкриття виконавчого провадження, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.
Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не належить стягувати зі сторін.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області (адреса: м.Львів, пл.Шашкевича, 1, код ЄДРПОУ 34942940) щодо надіслання ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в частині надіслання повідомлення від 01.08.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Зобов'язати Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області вирішити питання про відкриття виконавчого провадження, щодо якого звернувся ОСОБА_1 із заявою від 30.07.2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого листа за №813/4276/14, виданого 26.07.2017 року Львівським окружним адміністративним судом.
В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 11 вересня 2018 року.
Суддя Мартинюк В.Я.