07 вересня 2018 року справа № 2340/3215/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної державної адміністрації про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Черкаської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Черкаської обласної державної адміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оформлене протоколом № 7 від 26.07.2018 про відмову ОСОБА_1 у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1;
- зобов'язати Черкаську обласну державну адміністрацію видати позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 із вкладкою.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має статус особи, яка постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії та визнана інвалідом ІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС. З метою реалізації свого права на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач звернулась до департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації із заявою про видачу йому посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, проте, відповідач протиправно відмовив йому у задоволенні вказаної заяви оскільки позивач вважається такою, що не проживає на забрудненій території.
Ухвалою суду від 15.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №2340/3215/18 за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної державної адміністрації про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з наданим до суду 03.09.2018 відзивом на позов, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме виключено із переліку зон радіоактивного забруднення зону посиленого радіоекологічного контролю та скасовано норму, якою передбачалося надання відповідних пільг і компенсацій особам, віднесеним до 4 категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Тому, на момент складання експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України та звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської категорії 1 категорії, позивач не мав статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. З огляду на це, на думку відповідача, посвідчення особи, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 1, за таких обставин позивачеві не може бути видано.
Розгляд справи по суті відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Позивач має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, віднесеного до 4 категорії згідно з посвідченням серії В-П № 532085, що видане 30.12.1992.
Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ № 125910 від 10.07.2018 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
Для встановлення статусу, особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення позивач звернувся Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради та департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації.
Згідно з витягом із протоколу Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації №7 від 26.07.2018 засідання комісії Черкаської обласної державної адміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на підставі наданих документів, відповідно до Закону України від 28.12.2014 № 76-VІІІ “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 18.04.2017 № 245/0/76-17 та від 22.08.2017 № 16900/0/2-17/29 позивачу відмовлено у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” із змінами і доповненнями (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до статті 9 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 11 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4 належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у тій зоні не менше 4 років.
За приписами пункту 1 частини першої статті 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Частиною першою статті 65 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
Статтею 12 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю, віднесеної до 4 категорії, їй встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС. Крім того, на час розгляду справи у позивача наявне дійсне посвідчення потерпілого категорії 4 Серії В-1 № 532085.
Таким чином, враховуючи, що позивач зазнав впливу шкідливих радіоактивних речовин за весь час проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю та з урахуванням зазначених норм суд вважає, що позивач має право на встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Щодо доводів відповідача про те, що таке право було втрачене позивачем у зв'язку з набранням чинності Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яким було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, у якій проживає позивач, з переліку радіоактивно забруднених територій, суд зазначає наступне.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій (до внесення змін 28 грудня 2014 року) містилося у ст. 2 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 лютого 1991 року.
01 січня 2015 року набув чинності Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким ст. 2 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Разом з тим, виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу.
Прикінцевими положеннями Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” також не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
Крім того, Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у редакції, чинній після 01 січня 2015 року, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, певних пільг та компенсацій. Зокрема, ст. 51, 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).
Враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також те, що позивач дійсно зазнав впливу радіоактивного забруднення за час проживання на вказаній території і це призвело до встановлення інвалідності, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК, суд дійшов висновку, що позивач має право на встановлення статусу потерпілого 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.05.2018 у справі № 360/869/17 та від 25.05.2018 у справі №802/1445/17-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Згідно з п. 10 Порядку №51 видача посвідчень провадиться: іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються: інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи. Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Враховуючи, що судом встановлено, що позивач має право на встановлення статусу потерпілого 1 категорії та видачі відповідного посвідчення, дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні такого статусу є протиправними.
У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 ОСОБА_2 міністрів ОСОБА_2 Європи державам-членам “Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту” ухваленої на 114-й сесії ОСОБА_2 міністрів від 12.05.2004 передбачено, що, відповідно до вимог ст.13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
У п.145 рішення ЄСПЛ у справі Chahal проти Об'єднаного Королівства, 15.11.1996, 22414/93 зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
“Ефективний засіб правого захисту” у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з положеннями Рекомендації ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_2 Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено ч.3 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
У спірних правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, праву позивача отримати посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 кореспондує обов'язок відповідача прийняти таке рішення.
Зі змісту положень, закріплених ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, оскільки право позивача на отримання статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача -Черкаської обласної державної адміністрації прийняти рішення про надання позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачу посвідчення категорії 1 з вкладкою.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не стягуються. Судовий збір компенсувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 2 ,6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (19000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Черкаської обласної державної адміністрації (18000, м. Черкаси, бул. ОСОБА_1, 185, ідентифікаційний код 00022668) про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Черкаської обласної державної адміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оформлене протоколом № 7 від 26.07.2018 про відмову ОСОБА_1 у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1.
Зобов'язати Черкаську обласну державну адміністрацію прийняти рішення про надання ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 із вкладкою.
Судовий збір компенсувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький