Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
10 вересня 2018 р. справа № 820/4177/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії
встановив
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд визнати дії УПФУ в Московському районі м. Харкова незаконними та неправомірними; зобов'язати УПФУ в Московському районі м. Харкова нарахувати пенсію (основну та додаткову) за період з 01.01.2014 р. по 02.08.2014 р. відповідно до вимог чинного та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з державної пенсії в мінімальному обсязі у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з відрахуванням фактично виплачених сум
Ухвалою від 19.06.2018 року адміністративний позов залишено без розгляду з підстав пропущення строків звернення до суду. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2018 року ухвала суду від 19.06.2018 року скасована та справа направлена до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі з викликом сторін.
Відповідач надав до суду відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова діяло згідно діючого законодавства, не порушуючи норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення та не мало підстав для виплати пенсії позивачу.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України. Через канцелярію суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначені вище положення, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку як інвалід 3 групи, віднесений до категорії осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, в Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та відповідно отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків, відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та обчислену відповідно до постанови КМУ від 23.11.2011 року № 1210 " Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Розмір пенсії станом на 01.03.2018 року становить 1876.02 грн.
ОСОБА_2 19.03.2018 звернувся до відповідача з заявою про здійснення поточної пенсійної виплати (державну пенсію у розмірі не нижчу 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком), що встановлені в Законі, розмірах починаючи з 01 листопада 2011 року.
Листом від 29.03.2018 №192/К-3 Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, надало позивачу інформацію про нарахований та призначений розмір пенсії за листопад 2011, вказавши розміри призначених пенсій за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.
Позивач 10 квітня 2018 року завернувся із скаргою до Головного управління Пенсійного фонду України.
Листом від 08.05.2018 №2770/К-14 Головне управління Пенсійного фонду України, надало відповідь на скаргу, вказавши на те, що дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харков, не порушує норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення та не мало підстав для виплати пенсії позивачу, у межах спірних правовідносин. Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до ст.ст.49,50,54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII у ред. чинній на момент призначення пенсії (далі по тесту Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорій 1 встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам IIІ групи у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком та основна пенсія у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон №3491-VI) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено п. 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).
Отже, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.50,54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п.7 Закону № 3491-VI 06 липня 2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, п. 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У подальшому, п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VI (набрав чинності 01 січня 2012 року), п. 4 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI (набрав чинності 01 січня 2013 року), установлено, що норми і положення ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у 2012 та 2013 роках виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.
Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Виходячи з правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз'яснень Конституційного Суду України випливає, що в період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Проте, суд звертає увагу на те, що згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
З 01 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 719-VII) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст. 50,54 Закону № 796-ХІІ. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Порядок).
Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі ст. 50,54 Закону № 796-ХІІ.
Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03 серпня 2014 року, розділ Прикінцеві положення Закону № 719-VII доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст. 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Відтак, з 03 серпня 2014 року Законом № 719-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.50,54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки на цей час був також чинний Порядок, яким визначено механізм обчислення пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719-VII в редакції Закону № 1622-VII прийнятий пізніше Закону № 796-ХІІ, то саме положення Закону № 719-VII та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.
Отже, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати пенсію позивачеві в розмірі, визначеному ст.ст.50,54 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року (справа № 285/4300/14-а) та постанові ВС від 21 лютого 2018 року справа №619/2262/17 (адміністративне провадження №К/9901/1564/17).
Враховуючи вище наведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у проведенні донарахування та виплати пенсії в розмірі, визначеному ст.ст.50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідачем у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року мала бути здійснена виплата позивачу пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, 6 мінімальних пенсій за віком та за додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з відрахування фактичних сум визначених ст. ст. 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не Порядку, що свідчить про вчинення відповідачем протиправних дій щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії за спірній період.
Суд вважає, що зобов'язання відповідача нарахувати пенсію (основну та додаткову) за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відповідно до вимог чинного законодавства та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з державної пенсії в мінімальному обсязі у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з відрахуванням фактично виплачених сум є належним способом відновлення порушеного права позивача, а також слугуватиме меті усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах з огляду на наступне.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правового захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати пенсію (основну та додаткову) за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відповідно до вимог чинного законодавства визначені судом особі є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б, м. Харків,61170, код ЄДРПОУ 22682655) щодо не виплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61000, код НОМЕР_1 ) пенсії (основної та додаткової) за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відповідно до вимог чинного законодавства.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б, м. Харків,61170, код ЄДРПОУ 22682655) нарахувати пенсію (основну та додаткову) за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відповідно до вимог чинного законодавства та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61000, код НОМЕР_1) заборгованість з державної пенсії в мінімальному обсязі у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з відрахуванням фактично виплачених сум.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Зоркіна Ю.В.