11 вересня 2018 року м. Рівне №1740/1925/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1
доСарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №1206-13 на суму 1010,94грн., №1207-13 на суму 1562,69грн., №1208-13 на суму 581,13грн. від 30.06.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що винесені податкові повідомлення-рішення не базуються на нормах чинного законодавства України та фактичних матеріалах справи, складені відповідачем з перевищенням повноважень, наданих йому статтями 19-1, 20 ПК України, та не у спосіб, закріплений Податковим кодексом України. Прийняті податкові повідомлення-рішення фіскального органу вважає безпідставним, оскільки застосування ставки податку на нерухоме майно, яка затверджена Дубровицькою міською радою у 2015 році, є протиправним. Більше того, вказане рішення прийнято поза шестимісячним терміном до початку 2015 року, чим порушено відповідачем п.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України. Тому, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, та скасувати протиправні податкові повідомлення-рішення. Крім того, просив вказану справу розглянути без його участі.
У встановлений ухвалою суду від 13.07.2018 строк, відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому останній зазначив, що рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області № 947 від 27.01.2015, встановлений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м. Дубровиця. Вказане рішення відповідає п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення Змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», так рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ) для об'єктів житлово нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єкт нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктам и господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Відповідач вимоги, викладені в адміністративному позові з підстав зазначених у відзиві, вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На адресу суду позивачем також подано відповідь на відзив, в якому, з врахуванням поданих доказів, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 13.07.2018 прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №1740/1925/18 та ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта станом на 24.07.2018, ОСОБА_1 належать на праві власності, нежитлові будівлі:
- магазин промислової групи, загальна площа 166 кв.м.
- адміністративний будинок, загальна площа 257,9 кв.м.
- будівля магазину промислової групи товарів, загальна площа 256,6 кв.м.
Сарненська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області (Дубровицьке відділення) на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями, далі - ПК України), прийняла:
- податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №1206-13, згідно з яким визначило позивачу грошове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на загальну суму 1010,94 грн. за 2015 рік(а.с.16).
- податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №1207-13, згідно з яким визначило позивачу грошове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на загальну суму 1562,69 грн. за 2015 рік(а.с.17).
- податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №1208-13, згідно з яким визначило позивачу грошове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на загальну суму 581,13 грн. за 2015 рік(а.с.18).
Визначені податкові зобов'язання позивачем сплачені, згідно із долучених до матеріалів справи копій квитанцій.
Водночас, як зазначає позивач отримавши консультацію у сфері оподаткування, дійшов висновку, що рішення є протиправними, оскільки прийнятті в супереч норм податкового законодавства. А тому позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6.3 ст. 6 Податкового кодексу України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
Згідно з п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 Податкового кодексу України - "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Пунктом 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Пунктом 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, згідно з пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням встановити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
При цьому, пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, закріплений принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Таким чином, будь-які зміни до елементів податків та зборів не можуть запроваджуватися раніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2014 року.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі №826/22028/15
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області № 947 від 27.01.2015 встановлено податки на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, яким впроваджено розміри ставок для об'єктів нежитлової нерухомості на 2015 рік (а.с. 12-15).
Так, із системного аналізу вище наведених положень законодавства суд дійшов висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Тобто, вказане рішення не може застосовуватися для встановлення місцевих податків у 2015 році, оскільки таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2014 року, а не в січні 2015 року.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського Суду з прав людини. Так, зокрема, в своїх рішення, Європейський Суд з прав людини, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа вливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб ("Баєлер проти Італії" (від 5 січня 2000 року, заява №33202/96), "Онер'їлбіз проти Туреччини" (від 18 червня 2002 року, заява №48939/99) та "Москаль проти Польщі" (від 15 вересня 2009 року, заява №10379/05).
Так, в Рішеннях Європейського Суду "Лелас проти Хорватії" (від 20 травня 2010 року, заява №55555/08), "Тошкуце та інші проти Румунії" (від 25 листопада 2008 року, заява №36900/03) зазначено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
У пункті 73 Рішення Європейського Суду "Москаль проти Польщі" (від 15 вересня 2009 року, заява №10379/05), зазначено, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересах. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримаються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків (див., зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії". Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Також, у спірних правовідносинах необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Крім того, суд відхиляє твердження відповідача обґрунтовані п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення Змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», оскільки відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Більше того, вказана норма має лише рекомендаційний характер органу місцевого самоврядування, а не імперативний. Про що відповідачем також зазначено у поданому відзиві на позов.
Отже, з огляду на вищенаведені положення норм чинного законодавства та практику Європейського Суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що у позивача не виникло за 2015 рік обов'язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, згідно рішення Дубровицької міської ради Рівненської області № 947 від 27.01. 2015.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з Головного управління ДФС у Рівненській області судових витрат у розмірі 2114,40грн., то суду необхідно зазначити таке.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону).
За змістом п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем адміністративного позову майнового характеру, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки, ціна позову становить 3154,76грн., то ставка судового збору за подання вказаного позову майнового характеру становить 704,80грн. А тому, підстави для стягнення з відповідача надміру сплаченого судового збору у розмірі 1409,60грн.(2114,40грн.- 704,80грн.) - у суду відсутні.
Водночас суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи наведене вище, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп., сплачених згідно квитанцій №0.01080312344.1 від 10.07. 2018 (а.с. 3).
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, вул. Нова, буд.8, с. Дерев'яне, Рівненський район, Рівненська область,35373) до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39505120, вул.Широка,18,м.Сарни,Сарненський район, Рівненська область,34500) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.06.2016 №1206-13 на суму 1010,94грн., від 30.06.2016 №1207-13 на суму 1562,69грн., від 30.06.2016 №1208-13 на суму 581,13грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, вул. Нова, буд.8, с. Дерев'яне, Рівненський район, Рівненська область,35373) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39505120, вул.Широка,18,м.Сарни,Сарненський район, Рівненська область,34500) судові витрати на суму 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11 вересня 2018 року.
Суддя Зозуля Д.П.