83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
25.06.07 р. Справа № 44/446пн
Господарський суд Донецької області у складі судової колегії:
Головуючий суддя З.П. Азарова
Суддя Л.Ф. Чернота
Суддя М. Ю. Мальцев
При секретарі судового засідання: Абдукадировій К.Е
Розглянули у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» в особі Донецького обласного управління
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Селко-Інвест», м. Селідове.
2. Державної виконавчої служби у містах Селідове та Новогродівка.
третя особа: Приватне підприємство “Агро-Бізнес», м. Маріуполь
про визнання права власності на майно та звільнення з-під арешту.
Суть справи:
Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі -Банк) в особі Донецького обласного управління відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі -Управління) звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Селко-Інвест» про визнання права власності Банку в особі Управління та звільнення майна з-під арешту, накладеного відділом державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції майна, переданого боржником Управлінню згідно акту приймання-передачі від 29.06.05 року та акту приймання-передачі від 10.08.05 року. Позовні вимоги ґрунтуються на безпідставному зверненні стягнення відділом державної виконавчої служби на майно боржника, яке було списане з балансу відповідача та передане Банку в рахунок погашення його кредиторської заборгованості. Передані Банку в особі Управління об'єкти нерухомого та рухомого майна перебували в заставі, у зв'язку з чим банк задовольнив свої вимоги шляхом отримання заставлених майнових об'єктів. Позивач надав протокольне рішення засновників від 13.06.05 року, за яким засновники товариства вирішили передати Банкові своє майно за оціночною вартістю 2'300'055,16 грн.
17.01.06 року позивач скористався своїм правом, передбаченим статтею 22 ГПК України, та змінив предмет позову, висунувши вимогу визнати право власності та звільнити з-під арешту лише будівлю контори, розташовану у місті Селідове, вулиця Чехова 7 автотранспортні засоби: КамАЗ 5320 № 61-88 ДОС, САЗ 35/07 № 05-94 ДОХ, ММЗ 555 97-36 ЯНА, ММЗ 555 43-12 ЯНИ, ММЗ 554 № 31-57 ДОЛ, ГАЗ 5201 № 02-77 ДОУ, ДУК ГАЗ 5204 № 43-15, причіп ГКБ 8527 № 11-98 СЛ, ІЖ 2717 № 36-115, УАЗ 3303 452 № 34-76 ДОУ, САЗ 35/03 № 43-11 ЯНИ, бензовоз ГАЗ 5201 № 70-55 ДОП, автокран ЗІЛ 133 № 97-37 ЯНА та автобус ПАЗ 672 № 05-93 ДОХ, які були передані Боржником Банку згідно акту приймання-передачі матеріальних цінностей від 29.06.05 року.
Суд за власною ініціативою в порядку, передбаченому статтею 24 ГПК України, залучив до участі у справі іншого відповідача -державну виконавчу службу у містах Селідове та Новогродівка, державні виконавці якої здійснюють виконавче провадження за зведеним виконавчим провадженням про стягнення боргів з відповідача, про що прийнята ухвала від 19.12.2005 року.
Крім того ухвалою від 18.01.2006 року залучене третьою особою без самостійних вимог в порядку статті 27 ГПК України до участі у справі за ініціативою суду приватне підприємство “Агро- Бізнес», яке має статус стягувача у зведеному виконавчому провадженні про стягнення коштів з відповідача.
Рішенням від 04.04.2006 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2006 року рішення та постанова були скасовані, а справа передана на новий розгляд у новому складі суду.
Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області призначена судова колегія.
Позивач заявою від 19.02.2007 року доповнив позовні вимоги та просить скасувати постанови державного виконавця від 15.07.2005 року №АА470596 та АА470597.
У судовому засіданні 20.02.2007 року було оголошено перерву. Сторони в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України заявили клопотання про продовження строку розгляду справи.
Заявою від 21.02.2007 року позивач відмовився від доповнень до позовних вимог.
Приватне підприємство “Агро-Бізнес» заявила клопотання про залучення до участі у справі третю особу ТОВ “Селідівське». Клопотання залишено без задоволення.
Заявою від 24.04.2007 року вказане підприємство просить визнати його третьою особою з самостійними вимогами. Враховуючи, що вказана заява не є позовною заявою та не додані докази для визначення позовних вимог, заява залишена без задоволення.
Судове засідання було відкладене, але в наступні судові засідання представник позивача та відділу державної виконавчої служби не з»явилися, незважаючи на повідомлення належним чином.
Позивач заявив клопотання про відкладення розгляду справи, відділ державної виконавчої служби вимоги суду не виконав.
Розглянувши матеріали справи, додатково надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив, що 11.03.2003 року Відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк» в особі Донецького управління укладено договір відновленої кредитної лінії №4379 з Товариством з обмеженою відповідальністю “Селко-Інвест» на суму 2000 000 грн. Для забезпечення належного виконання зобов»язань за кредитним договором сторони уклали договір застави транспортних засобів та майбутнього урожаю пшениці.
26.04.2004 року між тими ж сторонами були укладені іпотечні договори, за якими ТОВ “Селко-Інвест» забезпечив виконання зобов»язань за кредитними договорами, які укладені банком з фізичними особами Слухай Е.І., Гросул Р.Ф., Гордієнко С.М. (а.с.50-58 том 1).
13.06.2005 року протокольним рішенням засновників ТОВ “Селко-Інвест» банку в особі Донецького управління було вирішено передати майно вартістю 2 300 055 грн 16 коп. в рахунок погашення кредиторської заборгованості і припинити зобов»язання товариства перед банком.
29.06.2005 року та 10.08.2005 року було складено акт прийому-передачі матеріальних цінностей ТОВ “Селко-Інвест» банку, тому він вважає, що набув право власності на майно і заявив позов про встановлення такого права судом.
Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно договору застави, укладеного 11.03.2003 року відповідач ТОВ “Селко-Інвест» забезпечив виконання зобов»язань за договором кредитної лінії.
Пунктом 3.1.3 договору передбачено, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави та реалізувати його в порядку, передбаченому договором, а пунктом 4.2. сторони домовились, що у випадку зобов»язання заставодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на майно, яке є предметом застави, у порядку, встановленому договором. Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що звернення стягнення здійснюється на підставі рішення господарського суду. Реалізація предмету застави проводиться у встановленому законом порядку.
Стаття 20 Закону України “Про заставу» також передбачає порядок звернення стягнення на заставлене майно.
19.10.2004 року позивач звернувся за виконавчим написом і приватним нотаріусом виданий такий напис про звернення стягнення на заставлене майно згідно договору застави від 11.03.2003 року. Таким чином банк реалізував своє право як заставодержателя і повинен був звернутися за примусовим виконанням вказаного виконавчого напису.
Проте 29.06.2005 року був складений акт прийому-передачі матеріальних цінностей ТОВ “Селко-Інвест» в погашення кредиторської заборгованості перед банком. Причому в акті вказано, що майно передається з оцінкою в 2300055 грн 16 коп. Позивач вважає, що він за вказаним актом набув право власності на майно.
Суд не може погодитися з вказаною пропозицією позивача, оскільки з акту не вбачається саме для чого передано майно (для реалізації, передачі у власність, тощо).
Стаття 334 Цивільного кодексу України передбачає момент набуття права власності за договором. В даній справі неможливо ототожнювати набуття права власності позивача за договором, оскільки акт прийому-передачі не є таким і не може вважатися правочином.
Крім того з акту вбачається, що в розділі 3 акту вказане майно, на яке відсутні документи в підтвердження права власності товариства, відповідача, тому, перед передачею майна сторона, яка його передавала повинна доказати, була вона є власником цього майна на момент передачі.
У переліку переданого майна, на яке позивач просить встановити право власності є транспортні засоби. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.98 року № 1388 «Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок», реєстрація транспортних засобів є обов'язковою при зміні власника такого засобу, причому попередній власник у разі відчуження автотранспорту повинен зняти цей автотранспорт з державного обліку, а набувач автотранспорту повинен в обов'язковому порядку протягом 10 днів з моменту придбання його здійснити державну реєстрацію. Як вбачається з матеріалів справи відповідач не надав доказів зняття автотранспорту з державного обліку в органах ДАІ перед передачею цього майна банку згідно акту. Крім того не доказав його право власності на них.
Не може погодитися суд з посиланням позивача на укладання право чину згідно акту прийому-передачі, оскільки з акту не вбачається, що майно передано у порядку, визначеному договором або законом.
Норми статей 182, 331, 334, 364, 367, 577 та 657 ЦК України встановлюють обов'язкову письмову форму для укладення правочинів. Щодо відчуження нерухомого майна з обов'язковим нотаріальним посвідченням правочину та його державною реєстрацією. Позивачем не надано належних доказів передачі Банку права власності на майно за правочином. До того ж акт, підписаний сторонами, але підписи не скріплені печатками сторін.
Позивач посилається на передачу майна в рахунок кредиторської заборгованості за кредитними договорами, оскільки не вистачало заставленого майна за договором іпотеки і відповідач передав своє майно в рахунок погашення боргу та для припинення грошових зобов»язань. Проте жодним договором при наявності боргу не передбачена передача майна у власність. Пунктом 6.3.6 договору застави від 11.03.2003 року сторони передбачили, що вони не виключають можливості переходу предмету застави заставодержателя. Зазначений перехід відбувається за заявою заставодержателя. Заставодавець цим підтверджує, що він згоден з тим, що перехід предмету застави заставодержателя у випадку, передбаченому цим пунктом договору, відбувається за його волевиявленням, яке міститься в цьому пункті, і такий перехід не потребує будь-яких додаткових узгоджень та обговорення сторонами. У цьому випадку остаточна оцінка предмета застави визначається на момент переходу майна заставодавця за згодою заставодавця та заставодержателя, а при виникненні спору - за рішенням господарського суду. Але це положення стосується тільки предмету застави і не може розповсюджуватися на інше майно. Таким чином банк повинен був діяти згідно умов договору та вимог діючого законодавства. В тому разі якщо заставленого майна не вистачило для задоволення зобов'язань боржника перед банком, він мав права діяти згідно ст. 24 Закону України “Про заставу».
15.07.05 року державним виконавцем відділу державної виконавчої службив порядку статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» винесено дві постанови про накладення арешту на все майно Боржника та оголошення заборони його відчуження -АА № 470596 та АА № 470597. Означені постанови державного виконавця в порядку, передбаченому статтями 8-83, 55, 85 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 121-2 ГПК України не оскаржувалися. Банк вважає, що накладений арешт на майно порушує його право, тому він звернувся з позовом про звільнення його з-під арешту.
Згідно наказу Міністерства юстиції України від 19.08.05 року № 1482/к «Про ліквідацію відділів державної виконавчої служби територіальних управлінь юстиції» та наказу Донецького обласного управління юстиції від 26.08.05 року № 192-І «Про ліквідацію відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції Донецької області», Відділ було ліквідовано, а його працівників (державних виконавців), які мають провадити процедуру примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), у тому числі і за зведеним виконавчим провадження про стягнення коштів з Боржника -вивільнено. Натомість згідно наказу Департаменту державної виконавчої служби України від 26.10.05 року № 46/к «Про утворення територіальних органів державної виконавчої служби» створено Службу, якій, згідно наданих суду дев'яти постанов про прийняття до виконання виконавчих провадження стосовно стягнення боргів з ТОВ «Селко-Інвест» від 25.11.05 року, передано функції щодо примусового виконання в порядку Законів України «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу» та Інструкції про проведення виконавчих дій -зведеного виконавчого провадження про стягнення коштів з Боржника. З огляду на наведене, суд вважає безсумнівним факт переходу від Відділу до Служби функцій держави в галузі примусового виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення коштів з Боржника, як до єдиного визначеного Законом України «Про державну виконавчу службу» державного органу з подібними функціями та компетенцією.
Вказана позиція відповідає змістові статті 13 Конвенції про захист прав та основних свобод людини, яка набула чинності для України 11.09.97 року, згідно якої особа має право на ефективний засіб захисту у відповідному національному органі (суді) незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості. В контексті цієї статті під особами, що діяли в офіційній якості, розуміється як Відділ, так і Служба, які мають цілком ідентичну компетенцію та відправляють однакові функції держави в галузі примусового виконання рішень судів.
Частиною 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що правом звертатися до суду з позовними вимогами щодо виключення (звільнення) майна з-під арешту наділена особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не Боржникові. Таким чином, зазначена норма права містить імперативну умову, що автоматично виключає Банк або Управління з переліку суб'єктів, які вправі звертатися до суду з таким позовом. Банк не довів, що він був власником майна на момент звернення його з позовом.
З наданих документів виконавчого провадження вбачається, що14.12.2004 року був здійснений опис та арешт майна виконавчою службою з метою стягнення з ТОВ “Селко-Інвест» заборгованості за кредитним договором на користь ВАТ “Державний ощадний банк». В переліку вказане заставлене майно - автотранспортні засоби. Підставою для накладення арешту став виконавчий напис.
15.07.2005 року прийнята постанова про арешт майна ТОВ “Селко-Інвест» на підставі виконавчого документа господарському суду та Пенсійного фонду України. Вказаною постановою накладений арешт на все майно боржника. Банк на момент прийняття постанови не був власником вказаного майна, а боржник не оскаржив вказану постанову. Тому дії виконавчої служби були правомірними, не зважаючи на те, що боржник не виконав свої зобов'язання перед банком за кредитними договорами.
Позивач посилається на ухвалу господарського суду Донецької області по справі №35/329, але вказана ухвала прийнята 19.07.2005 року про прийняття заходів забезпечення позову приватного підприємства “Агро-бізнес», м. Маріуполь, тобто після накладеного арешту виконавчою службою від 15.07.2005 року і ця ухвала не впливає на накладений раніше арешт.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач не довів позовні вимоги, тому вони не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 22,33,43, 49, 82, 83,84,85 ГПК України, суд, -
У позові Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» в особі Донецького обласного управління про визнання права власності на майно та звільнення з-під арешту відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий суддя З. П. Азарова
Суддя Л.Ф. Чернота
Суддя М. Ю. Мальцев
Суддя