Справа №488/4597/17 06.09.2018
Провадження №22-ц/784/1259/18
Справа 488/4597/17 Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1
Провадження № 22-ц/784/1259/18 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія - 27
6 вересня 2018 року м. Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Прокопчук Л.М., Самчишиної Н.В.,
із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Чернявської Я.А. в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складено 26 квітня 2018 року, за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг,
30 листопада 2017 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 4 червня 2012 року ОСОБА_3 став клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» (у зв'язку зі зміною назви на час розгляду справи Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК») ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно якої відповідач погодився з тим, що сторони уклали договір про надання банківських послуг, та отримав кредитну картку «Універсальна».
27 квітня 2014 року ОСОБА_3 було переоформлено кредитну карту на престижну кредитну картку «Універсальна Gold» відповідно до Тарифів якої відповідач отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 12 000 грн. зі сплатою за користування кредитом 42% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Проте, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за цим договором станом на 31 жовтня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 11 214 грн. 74 коп., з яких: 5 903 грн. 62 коп. - заборгованість за кредитом; 3 600 грн. 89 коп. - по процентам за користування кредитом; 700 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн. - фіксована частина та 510 грн. 23 коп. - процентна складова.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Відмовляючи в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, місцевий суд виходив із того, що останній платіж за договором про надання банківських послуг відповідач здійснив 20 липня 2014 року, а відтак перебіг загальної позовної давності розпочався саме з цієї дати. Банк звернувся до суду з вказаним позовом за межами загальної позовної давності.
В апеляційній скарзі Банк, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне, одностороннє та не об'єктивне дослідження доказів у справі, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити в повному обсязі.
При цьому Банк зазначав, що, по-перше, відповідач отримав платіжну картку, яка є лише спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів. Строк дії картки не припиняє строку дії договору, а строк дії договору та строк дії картки не є тотожними поняттями.
По-друге, судом залишено поза увагою, що відповідно до п. 1.1.7.3 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Правила) картрахунок відкритий на невизначений термін не може бути закритий на підставі заяви держателя.
Більш того, відповідно до п.1.1.7.12 Правил, які є невід'ємною частиною кредитного договору, сторони домовились, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо жодна зі сторін не заявляє про його припинення він автоматично лонгується на такий же термін.
Виходячи з наведених положень договору, договір автоматично було пролонговано, оскільки жодна зі сторін не заявила про свій намір його розірвати та договір діє до даного часу.
По-третє, оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невикористання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Тобто, у разі застосування позовної давності, її наслідки можуть бути застосовані лише до тих зобов'язань та нарахувань, які були здійснені за межами строку позовної давності, водночас, суми нарахувань, здійснені у межах строку позовної давності, підлягають стягненню з відповідача.
Отже, за думкою заявника, позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості у межах позовної давності у будь-якому випадку підлягали задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду та відповідність його дійсним обставинам справи, просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2018 року залишити без змін.
При цьому вказував, що місцевим судом було враховано те, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої, він заявив як відповідач, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені судом належним чином, однак причини не явки суду не повідомили. З огляду на те, що явка в судове засідання є правом сторони, справа в суді апеляційної інстанції була переглянута без участі сторін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальними правилами цивільного законодавства положення про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права або законного інтересу, про захист якого він просить, або ж вони не порушувалися, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Суд першої інстанції при розгляді справи не визначив, що позивачем доведено факт порушення його суб'єктивного права у спірних правовідносинах, але дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з вимогами після спливу позовної давності.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки районний суд дійшов до нього з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 4 червня 2012 року сторони уклали договір про надання банківських послуг, за умовами якого ОСОБА_3 отримав 500 грн. кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» зі сплатою 2.5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
27 квітня 2014 року відповідачу було переоформлено кредитну карту на престижну кредитну карту «Універсальна Gold» відповідно до Тарифів якої ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 12 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі визначеному Тарифами.
Такий кредитний договір складається з Анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Правила) та Тарифів банку.
Відповідач погодився, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 5).
За даними Тарифів обслуговування карт «Універсальна GOLD» базова процентна ставка в місяць, яка нараховується на залишок заборгованості складає 2,5%. При цьому зазначено, що з 1 квітня 2013 року така процентна ставка складає 2, 3%, за тратами здійсненими з 1 вересня 2014 року відповідно - 2,7% та тратами здійсненими з 1 квітня 2015 року - 3,5%. Обов'язковий платіж складає 7% від заборгованості, але не менш 50 грн. та не більше залишку заборгованості (а.с. 6).
Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, як правильно встановив районний суд, Банк надав відповідачу грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки.
Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.
За наданими Банком витягом з програмного комплексу, виписок з особового рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово автоматично пролонгував термін дії кредитного договору шляхом отримання декількох карток (платіжних засобів), однак мав один рахунок, на якому відображалося застосування різних електронних платіжних засобів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит і сплатити відсотки (частини 1, 3 ст. 1054 ЦК України). До того ж, ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу та умовами кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та погашення позичальником заборгованості за кредитом.
Відповідно до п. 2.1.1.12.11 Правил, Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у встановленій Банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим Договором (а.с.24).
У зв'язку з порушенням відповідачем умов зазначеного договору за розрахунками Банку у нього станом на 31 жовтня 2017 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 11 214 грн. 74 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 5 903 грн. 62 коп.; процентам за користування кредитом - 3 600 грн. 89 коп. ; заборгованості за пенею та комісією - 700 грн., а також штрафів: 500 грн. - фіксована частина та 510 грн. 23 коп. - процентна складова.
Перевіривши виписку з особового рахунку та розрахунок Банку, надані на підтвердження позовних вимог, встановлено, що у ОСОБА_3 виникла заборгованість за договором про надання банківських послуг щодо повернення кредитних коштів у розмірі 5 903.62 грн. Така заборгованість виникла з моменту прострочення сплати чергового платежу, зокрема з 31 грудня 2015 року.
Щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, то встановлено, що відповідачу за його звернення протягом періоду мобілізації не нараховувалися проценти за користування кредитом на підставі ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Такі проценти почали нараховуватися з 13 квітня по 31 жовтня 2017 року у розмірі 42%.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким розрахунком процентів оскільки він суперечить умовам договору про надання банківських послуг, а саме Тарифам, за якими базова процентна ставка до 1 квітня 2014 року повинна обраховуватися з процентної ставки у розмірі 2,3%. Отже як встановлено заборгованість за кредитним договором у відповідача виникла до 1 вересня 2014 року, а тому розмір заборгованості за процентами за користування кредитом складає 910,53 грн. (5 903,62 х 27,6% / 360= 4.53 процентів в день х 201 день прострочки = 910,53 грн.).
Посилання відповідача на положення ст. 1056-1 ЦК України про те, що договором кредиту передбачена змінювана процентна ставка не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються будь-якими доказами. Анкета-заява, яку підписав позичальник не містить будь-яких умов щодо процентної ставки. На час підписання договору процентна ставка була визначена тарифами банку, які як зазначено в анкеті-заяві були надані відповідачу в письмовому вигляді. З наданого банком витягу з тарифів вбачається передбачену зміну процентної ставки у 2014 році та у 2015 році.
Умови та Правила надання банківських послуг, що діяли на час підписання анкети-заяви, та надані позивачем на підтвердження своїх вимог, зокрема, підпункти 1.1.3.2.3 та 1.1.3.1.9, зазначають певну процедуру повідомлення позичальника про зміну тарифу за кредитним договором. Між тим, позивач не надав відповідних доказів за правилами ст. 58, 59 ЦПК України (в редакції 2004 року) на підтвердження виконання такої процедури повідомлення позичальника про зміну процентної ставки.
Як неодноразово зазначалося у правових висновках Верховного Суду України, що містяться в постановах від 12 березня 2012 року, 30 листопада 2016 року та 11 жовтня 2017 року боржник вважається належним чином повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа (повідомлення) про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові.
Доказів на підтвердження таких фактів Банк не надав ні в районному суді, ні в суді апеляційної інстанції.
Таким чином заборгованість за кредитним договором станом на 31 жовтня 2017 року складає 6 814,15 грн. (5 903.62 + 910.53).
Щодо позовних вимог про стягнення з позичальника пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо несвоєчасного повернення кредитних коштів, то колегія суддів вважає, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню тільки в частині стягнення з відповідача штрафу.
За положеннями ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно до п. 2.1.1.7.6 Правил при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. по кредитним картам, відкритим в валюті USD) + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків та комісій. Штраф враховується на окремому рахунку і підлягає сплаті в першу чергу.
Нарахування та сплата пені за договором про надання банківських послуг взагалі не передбачена. При цьому стягнення з боржника одночасно пені та штрафу за порушення зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів є подвійною відповідальністю, застосування якої в цивільному судочинстві є неприпустимим.
Позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню, оскільки, виходячи з правового визначення штрафу згідно до ст. 549 ЦК України, є незрозумілим який позов та 5% від якої суми зазначає Банк в довідці про умови кредитування, визначаючи процентну складову штрафу.
Отже, колегія суддів вважає, що інформація щодо процентної складової штрафу за умовами договору є неповною, не конкретною, а тому така складова штрафу є не визначеною, у зв'язку з чим не підлягає задоволенню.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором про надання банківських послуг, укладеним між ним та Банком у сумі 6 814 грн. 15 коп. та 500 грн. штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Відповідачем сам факт існування заборгованості та її розмір відповідними доказами не спростовані. При цьому заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
З наданих Банком доказів вбачається, що порушення умов договору щодо своєчасної сплати чергового платежу мало місце 31 грудня 2015 року, тобто саме з цієї дати права Банку за вказаним договором були порушені, а відтак у позивача саме з цієї дати виникло право на звернення до суду за захистом своїх прав та саме з цієї дати розпочався перебіг загальної позовної давності. Банк звернувся з позовом до суду 30 листопада 2017 року, надіславши позовну заяву до суду поштою, в межах трирічного строку. За такого висновки суду першої інстанції щодо пропуску Банком позовної давності є помилковими.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню, а у справі слід ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню на 65,2%, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору при подачі позову та за подання апеляційної скарги у розмірі 2 608 грн.
Керуючись ст. ст. 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 4 червня 2012 року станом на 30 жовтня 2017 року у загальному розмірі 7 314 грн. 15 коп., з яких 5 903 грн. 62 коп. - заборгованість за кредитом; 910 грн. 53 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та 500 грн. - штраф за несвоєчасне виконання зобов'язання, а також 2 608 грн. судового збору.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Л.М. Прокопчук
ОСОБА_4
Повний текст постанови складено 7 вересня 2018 року.