ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 вересня 2018 року № 826/2839/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області
третя особа Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі по тексту - відповідач, Управління), третя особа - Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (далі по тексту - третя особа), в якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області в призначенні пенсії ОСОБА_1, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити йому пенсію за вислугу років.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив службу в органах Державної кримінально - виконавчої служби України з 01 листопада 1999 року на різних посадах та був звільнений з неї 01 лютого 2017 року наказом №3о/с-пр від 24 січня 2017 року, яким встановлено, що вислуга років позивача у пільговому обчисленні на момент звільнення становить 26 років 08 місяців 04 дні, що також підтверджується розрахунком вислуги років на пенсію та послужним списком позивача.
Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України було підготовлено всі необхідні матеріали для призначення пенсії позивачу, в тому числі подання про призначення пенсії, та 31 серпня 2017 року направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Листом від 21 вересня 2017 року №2782/03 Управлінням повідомлено третю особу про відмову у призначенні пенсії позивачу на підставі того, що останній не має права для її призначення за вислугою років.
Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову посилаючись на те, що позивач проходив службу у Центральному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України та на день звільнення з військової служби - 01 лютого 2017 року позивач мав вислугу років у календарному обчисленні 18 років і 8 місяців і 25 днів. Проте, відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, право на отримання пенсії за вислугу років останній отримав би при наявності 23 календарних років і більше.
Також відповідач послався й на те, що до вислуги років можливим є зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні та цей стаж теж враховується при призначенні пенсії, але обов'язковою умовою для призначення пенсії за вислугу років, як зазначив відповідач, є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі, до якої не зараховується стаж роботи у пільговому обчисленні.
При цьому відповідач зазначив, що у позивача відсутнє й право на призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», оскільки на час звільнення з військової служби ОСОБА_1 не досяг 45 - річного віку.
Третя особа своїх письмових пояснень щодо позовної заяви та/або відзиву на неї не надала з невідомих суду причин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної кримінально - виконавчої служби України та наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області від 24 січня 2017 року №3 о/с-пр по особовому складу останнього звільнено з посади майора внутрішньої безпеки (Д-000605) командира підрозділу Київського міжрегіонального воєнізованого формування Державної кримінально - виконавчої служби України з 01 лютого 2017 року.
Вказаним наказом також встановлено, що вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 у календарному обчисленні становить 18 років 08 місяців 25 днів, у пільговому обчисленні - 26 років 08 місяців 04 дні.
12 вересня 2017 року Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області направлено матеріали щодо ОСОБА_1 для призначення пенсії останньому, у тому числі, подання про призначення пенсії від 31 серпня 2017 року №35 за вислугу років та копія послужного списку ОСОБА_1 (особистий №Д-000605).
Листом від 21 вересня 2017 року за вих. №2782/03 Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повернуло на адресу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України документи ОСОБА_1 без виконання посилаючись на те, що останній не має права на призначення пенсії з посиланням на пункт «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вважаючи такі дії відповідача, які полягають у відмові у призначенні пенсії, протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ).
Так, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У статті 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Згідно з частиною 1 та абзацом 1 частини 2 статті 14 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу» від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі по тексту - Закон України від 23 червня 2005 року №2713-IV) (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання: старший начальницький склад майор внутрішньої служби (пункт 4 частини 6 статті 14 Законe України від 23 червня 2005 року №2713-IV).
Статтею 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV передбачено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.
Пенсійне забезпечення та соціальний захист працівників кримінально-виконавчої служби здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, державну службу, соціальний захист.
Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Так, згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсія за вислугу років призначається:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
У відповідності до пункту «б» частини 1 статті 17 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються служба в органах внутрішніх справ, поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Відповідно до статті 17-1 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей (далі по тексту - Порядок № 393).
Абзацом 1 пункту 1 Порядку №393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції.
У відповідності підпункту «г» пункту 3 Порядку №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
З аналізу наведених правових норм слідує, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена Порядком № 393.
З урахуванням викладеного суд вважає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
Аналогічний висновок щодо застосування Порядку № 393 при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії за вислугою років, зокрема, прокурорам і слідчим, вже викладений Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2008 року (21-2438во17).
Також, скасовуючи постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2017, якими у задоволенні подібних позовних вимог відмовлено, та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у своїй постанові від 27 червня 2018 року (справа №750/9775/16-а) зазначив, що у справі, що розглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, у зв'язку з чим постановлені цими судами рішення підлягають скасуванню.
Для ухвалення рішення по суті позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням наведеного вище правового висновку Верховного Суду необхідно повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі докази у справі та дати їм належну оцінку. Зокрема, у справі залишилися нез'ясованими обставини про те, чи стверджувана заявником наявність вислуги років для призначення йому пенсії фактично існує, якими документами (доказами) це підтверджується, який вид служби заявник просить зарахувати для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, чи служба в цих органах підлягає зарахуванню для призначення пенсії за умов, про які заявляє ОСОБА_1, тощо.
Так, матеріалами даної адміністративної справи підтверджується фактична наявність вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ. Зокрема, вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією подання про призначення пенсії від 12 вересня 2017 року №35, а також копією послужного списку ОСОБА_1. При цьому, ОСОБА_1 просить призначити йому пенсію за вислугу років саме у пільговому обчисленні, що не суперечить положенням Порядку №393, оскільки за приписами останнього служба в Державній кримінально - виконавчій службі України підлягає зарахуванню для призначення пенсії за вислугу років у пільговому обчисленні.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача в частині того, що для призначення пенсії за вислугу років враховується лише календарна вислуга, а не її загальна тривалість у пільговому обрахуванні є такою, що не грунтується на вимогах законодавства України та суперечить статті 24 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV, оскільки зі змісту Порядку № 393 вбачається, що пільгова вислуга враховується саме при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», а не при визначенні розміру такої пенсії.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, оформленої листом від 21 вересня 2017 року №2782/03, про повернення документів ОСОБА_1 без виконання щодо призначення пенсії за вислугу років є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити йому пенсію за вислугу років, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
У відповідності до пункту 1 Постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 30 січня 2007 року №3-1 (далі по тексту - Постанова №3-1) заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом ( 2262-12 ), та особам, які мають право
на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного
фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби
України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).
Відповідно до пункту 12 Постанови №3-1 уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні
документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.
Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.
У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.
Також, постановою Кабінету Міністрів України «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» від 02 листопада 2006 pоку №1522 було визначено, що органам Пенсійного фонду України було передано функції з призначення і виплати пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІ.
У відповідності до пункту 14 Постанови №3-1 орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної
пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший і поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі обліку заяв про призначення пенсії згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ( 2262-12 ) (додаток 3).
Заявнику або посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу органом, що призначає пенсії, видається розписка - повідомлення із зазначенням дати приймання заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати в тримісячний термін з дня прийняття заяви (додаток 4).
Пунктом 17 Постанови №3-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.
Враховуючи той факт, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області повернуто без виконання пакет документів щодо вирішення питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про передчасність позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років, оскільки як встановлено судом, Головним управління Пенсійного фонду України в Київській області взагалі не було прийнято рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, а тому, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути подання Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 31 серпня 2017 року №35 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо не призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору..
З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, суд дійшов висновку, що стягненню на користь останнього за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 352,40 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, оформлену листом від 21 вересня 2017 року №2782/03, про повернення документів ОСОБА_1 без виконання щодо призначення пенсії за вислугу років.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути подання Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 31 серпня 2017 року №35 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (08298, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 352 (триста п'ятдесят) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, місто Київ, вулиця Ярославська, 40, код ЄДРПОУ 22933548).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко