22 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/129/18
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравець О.О.,
за участю: секретар судового засідання - Ніцевич О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду, яке прийнято 22 березня 2018 року у складі суду судді: Ковбій О.В. та складено в повному обсязі 30 березня 2018 року в місті Херсоні по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК «Херсонський ливарний завод» до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК «Херсонський ливарний завод» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області (правонаступник - Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі), в якому позивач просив: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003261422 від 14.11.2017 року та № 0003251422 від 14.11.2017 року.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року заявлений позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0003261422 та № 0003251422 від 14.11.2017 року.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Представником позивача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18.10.2017 року по 24.10.2017 року, на підставі направлення від 18.10.2017 року № 727, виданого згідно наказу Головного управління ДФС у Херсонській області від 18.10.2017 року № 911, головним державним ревізором-інспектором відділу позапланових перевірок ризикових платників управління аудиту Головного управління ДФС у Херсонській області Смолінкіною Тетяною Сергіївною, згідно ст. 20, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками: ТОВ «Фірма Таврія ЛТД», ПП «КФ «Агроресурс», ПП «Терраторгбуд» в березні 2017 року, подальшого використання, реалізації придбаних у контрагентів-постачальників товарно-матеріальних цінностей, відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 31.10.2017 року № 250/21-22-14-06, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.1-198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, за період 01.03.2017 року по 31.03.2017 року завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 289558 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за березень 2017 року на загальну суму 137599 грн., та призвело до заниження суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму ПДВ 151959 грн.
На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.11.2017 року № 0003251422, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 189949,00 грн., з яких: 151959,00 грн. - за основним платежем; 37990 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0003261422, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 137599 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірне питання та задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено відсутності реального характеру правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Фірма Таврія ЛТД», ПП «КФ «Агроресурс», ПП «Терраторгбуд», доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаних контрагентів первинних документах сум податку на додану вартість.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявленого позову з огляду на викладене.
Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).
Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.
Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у вказаній редакції, передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість, зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість і відповідно застосування штрафних санкцій з цих податків стали господарські операції позивача з ТОВ «Фірма Таврія ЛТД», ПП «КФ Агроресурс», ПП «Терраторгбуд».
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» мало господарські відносини з контрагентом ТОВ «Фірма Таврія ЛТД» на підставі договору поставки № 03/10-16 від 03.10.2016 року, за умовами якого ТОВ «Фірма Таврія ЛТД» зобов'язується поставити, а ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» прийняти і сплатити товар - піч індукційну плавильну ІТПЕ 0,5/0,35 ТГ1.
До даного договору продавцем було складено специфікацію № 1 від 03.10.2016 року з відповідним товаром на загальну суму 1160000 грн.
На виконання умов вказаного договору була виписана видаткова накладна № РН-0000251 від 23.03.2017 року.
Перевезення вантажу до складу позивача було здійснено продавцем відповідно товарно-транспортної накладної № ТЛ-0000251 від 23.03.2017 року.
За наслідками прийому товару було складено акт приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів № 66, підписаний директором ТОВ «Фірма Таврія ЛТД» Хромовим С.В., та представниками позивача.
Також, було видано наказ № 61-ОС від 30 березня 2017 року «Про введення в експлуатацію основних засобів».
Отриманий товар, згідно виписки по особовим рахунком був оплачений позивачем згідно платіжного доручення № 143 від 10.03.2017 року на суму 300000 грн.
За фактом настання першої з подій (оплати товару покупцем) позивач отримав від ТОВ «Фірма Таврія ЛТД» податкову накладну від 10.03.2017 року № 24 на загальну суму 300000 грн., в т.ч., ПДВ 50000 грн.
Також, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що у перевіреному періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Фірма Таврія ЛТД» на підставі договору поставки №30/09-16 від 30.09.2016 року, за умовами якого ТОВ «Фірма Таврія ЛТД» зобов'язується поставити, а ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» прийняти і оплатити товар - матеріали для ливарного виробництва, а саме чавун переробний ПЛ, чавун ливарний Л, ферросиліций, сілікокальцій, феромарганець та інші матеріали.
До даного договору продавцем було складено рахунок-фактуру № СФ-0000232 від 13.03.2017 року з відповідним товаром на загальну суму 504000 грн. (в тому числі ПДВ 84000 грн.)
На виконання умов вказаного договору була виписана видаткова накладна № РН-0000251 від 23.03.2017 року.
Перевезення вантажу до складу позивача було здійснено продавцем відповідно товарно-транспортної накладної № ТЛ-0000222 від 13.03.2017 року.
Розрахунки по укладеному договору у березні 2017 року здійснювались на підставі платіжних доручень: №117 від 03.03.2017 року на суму 53000 грн., № 125 від 06.03.2017 року на суму 80000 грн., № 142 від 10.03.2017 року на суму 70000 грн., № 150 від 15.03.2017 року на суму 51000 грн., № 131 від 07.03.2017 року на суму 100000 грн., № 160 від 16.03.2017 року на суму 30000 грн., № 167 від 17.03.2017 року на суму 93000 грн., № 188 від 22.03.2017 року на суму 270000 грн., № 228 від 31.03.2017 року на суму 147000 грн.
За фактом настання першої з подій (отримання товару покупцем) позивач отримав від ТОВ «Фірма Таврія ЛТД» податкову накладну від 13.03.2017 №41 на загальну суму 504 000 грн., в т.ч., ПДВ 84 000 грн.
Крім того, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що у перевіреному періоді позивач мав господарські відносини з ПП «КФ «Агроресурс» на підставі договору поставки від 27.03.2017 року № 148, за умовами якого ПП «КФ «Агроресурс» зобов'язується поставити, а ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» прийняти і оплатити товар - матеріали для ливарного виробництва, а саме чавун переробний ПЛ2, чавун ливарний Л-1,2, ферросиліций, сілікокальцій, феромарганець та інші матеріали.
На виконання умов вказаного договору ПП «КФ «Агроресурс» було виставлено рахунки-фактури № СФ-0000162 від 31.03.2017 року, № СФ-0000177 від 29.03.2017 року та виписано видаткові накладні № РН-0000092 від 31.03.2017 року на загальну суму 491110,80 грн. (в тому числі ПДВ 81851,80 грн.), № РН-0000100 від 29.03.2017 року на загальну суму 118000 грн. (в тому числі ПДВ 19666,67 грн.).
Перевезення вантажу до складу позивача було здійснено за рахунок ПП «КФ «Агроресурс» відповідно до товарно-транспортних накладних № АР-0000092 від 31.03.2017 року та № АГ-0000100 від 29.03.2017 року.
Отриманий товар позивачем був оплачений, що підтверджено банківською випискою по особовим рахункам підприємства, а також позивач отримав від ПП «КФ «Агроресурс» податкові накладні: № 89 від 29.03.2017 року на загальну суму 118000 грн., в т.ч., ПДВ 19666,67 грн., № 62 від 31.03.2017 року на загальну суму 491110,80 грн., в т.ч., ПДВ 81851,80 грн.
Окрім зазначеного, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, у перевіреному періоді позивач мав господарські відносини з ПП «Терраторгбуд» на підставі договору поставки від 14.03.2017 року № 1403/15, за умовами якого ПП «Терраторгбуд» зобов'язується поставити, а ТОВ «ТПК «Херсонський ливарний завод» прийняти і оплатити товар - матеріали для ливарного виробництва, а саме чавун переробний, чавун ливарний Л, ферросиліций, сілікокальцій, феромарганець та інші матеріали, на умовах визначених договором.
На виконання умов вказаного договору ПП «Терраторгбуд» було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000113 від 27.03.2017 року та виписано видаткову накладну № РН-0000068 від 27.03.2017 року на загальну суму 324240 грн. (в тому числі, ПДВ 54040 грн.).
Перевезення вантажу до складу позивача було здійснено за рахунок ПП «Терраторгбуд» відповідно до товарно-транспортних накладних № ТТ-0000068 від 27.03.2017 року.
Отриманий товар позивачем був оплачений в наступних періодах, що підтверджено банківською випискою по особовим рахункам підприємства.
Позивач отримав від ПП «Терраторгбуд» податкову накладну № 39 від 27.03.2017 року на загальну суму 324240 грн., в т.ч. ПДВ 54040 грн.
Як зазначено в акті перевірки, вказані податкові накладні ТОВ «Фірма Таврія ЛТД», ПП «КФ Агроресурс», ПП «Терраторгбуд» відповідно до вимог чинного законодавства зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Суму ПДВ за податковими накладними, видані ТОВ «Фірма Таврія ЛТД», ПП «КФ Агроресурс», ПП «Терраторгбуд», були включені позивачем до складу податкового кредиту за березень 2017 року.
Також наданими позивачем оборотно-сальдові відомості по рахунку 104, 201, 26, 1521, актами прибуткування готової продукції за березень 2017 року та актами списання шихтових матеріалів при виробництві лиття із сірого чавуну за березень 2017 року, актами списання №СпТ-000020, СпТ-000022, СпТ-000021 від 31.03.2017 року, що досліджені відповідачем, підтверджується використання придбаної у ТОВ «Фірма Таврія ЛТД», ПП «КФ Агроресурс», ПП «Терраторгбуд» продукції у власній господарській діяльності.
Як вбачається зі змісту акту оскаржуваної перевірки, при її проведенні відповідачем були досліджені наведені первинно - бухгалтерські документи позивача та відповідачем зазначено про наявність податкових накладних; включення сум податку на додану вартість за податковими накладними до складу податкового кредиту відповідних періодів; відображення їх у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним Додатку 5 податкової декларації.
Тобто, як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, відповідач не заперечує, що первинні документи, в тому числі, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит за перевіряємий період по операціям з його контрагентами, належним чином оформлені, суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а також відповідають даним податкових декларацій.
Тобто, під час проведення спірної перевірки до наявної у позивача первинної документації по операціям з його контрагентами у податкового органу не виникло жодних претензій, як і до правильності її оформлення, так і до відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Поряд з цим, як відображено в акті спірної перевірки, а також поданій апеляційній скарзі, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям з контрагентами позивача ґрунтуються лише на наведеній в акті перевірки податковій інформації щодо контрагентів позивача.
Однак, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому лише на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, оскільки без визначення в акті перевірки і дослідження договорів позивача з його контрагентами, які, на думку перевіряючих, не відповідають закону, поставок та інших господарських операцій, умов цих договорів, їх виконання з посиланням на первинні документи, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій відносно позивача.
На думку колегії суддів, такого роду обґрунтування, взагалі не припустимі в офіційних документах суб'єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії, на зразок оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, по-перше, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України чітко визначено, що органи державної влади та їх посадові особи можуть діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто, роблячи висновок про допущення будь-яким суб'єктом правовідносин порушення діючого законодавства, орган державної влади зобов'язаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши, в якій саме події воно полягає та якими саме фактичними даними (доказами) це підтверджується, та жодним чином не викладати припущення щодо порушення законодавства за відсутності належних доказів на підтвердження їх вчинення. По-друге, суб'єкт владних повноважень повинен бути здатним підтвердити правомірність зроблених ним висновків у законодавчо визначеному порядку.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідач не надав доказів проведення перевірки контрагентів позивача.
З акта перевірки вбачається, що відповідач вибірково аналізує наявну у нього інформацію щодо контрагентів позивача без дослідження відповідних первинно-бухгалтерських документів.
Проте, за відсутності дослідження відповідних первинно-бухгалтерських документів контрагентів позивача, висновки податкового органу щодо не здійснення такими контрагентами відповідної господарської діяльності є безпідставними.
Також, колегія суддів наголошує, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Можливі ж порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об'єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення цими суб'єктами господарювання господарських операцій для позивача та відсутність у позивача, як покупця товару/послуг, права на податковий кредит, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати такий податковий кредит по господарських операціях з цими контрагентами.
Також, для того, щоб стверджувати про відсутність поставок в ланцюгу, податковий орган в першу чергу повинен був встановити тотожність товару, який переміщувався за цим ланцюгом, але акт перевірки таких даних не містить.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.
Така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач та його контрагенти на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податкову обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, а також відображено в акті оскаржуваної перевірки.
Щодо посилань апелянта, в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма Таврія ЛТД», ПП «КФ Агроресурс», ПП «Терраторгбуд», на відсутність у зазначених контрагентів позивача складських приміщень, трудових резервів, що, на думку останнього, унеможливлює здійснення ними будь-якої господарської діяльності, колегія суддів зазначає, що позивач за законом не зобов'язаний був отримувати у своїх контрагентів документи з метою доведення ким саме безпосередньо здійснювалась поставка придбаного ним товару або перевіряти кількість працюючих осіб контрагентів. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. Представник відповідача, також, не зміг надати пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентами.
Крім того, як вже зазначалось колегія суддів, відповідач не надав доказів проведення перевірки контрагентів позивача та відповідно встановлення обставин відсутності у них відповідних можливостей виконання спірних операцій.
Окрім того, як також вже зазначалось, на момент укладання та виконання спірних операцій контрагенти позивача були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податкову обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, посилання апелянта на той факт, що у ТОВ «Фірма Таврія ЛТД», ПП «КФ Агроресурс», ПП «Терраторгбуд» для здійснення відповідної господарської операції із позивачем були відсутні технічний персонал, складські приміщення, транспортні засоби, колегією суддів не приймаються до уваги з мотивів безпідставності та недоведеності.
Колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги доводи відповідача про неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, як підстава для виключення сум ПДВ по цим операціям з податкового кредиту позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року (чинних та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства. Відтак відсутність товарно-транспортних накладних не є самодостатнім аргументом, що свідчить про фіктивність операції чи порушення податкового законодавства.
Судом першої інстанції вірно наголошено, що наявність документів, які підтверджують фактичне отримання товару та його використання у власній господарській діяльності є підставою для висновку про реальність здійснення господарської операції.
Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій через недоліки товарно-транспортних накладних спростовуються наданими позивачем доказами.
Таким чином, оскільки під час розгляду справи, встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про фактичність господарських операцій щодо придбання позивачем товару від своїх контрагентів за перевіряємий період, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинно-бухгалтерського та податкового обліку.
В свою чергу, в акті перевірки висновки відповідача щодо відсутності фактичності поставки товару від контрагентів позивача за перевіряємий період, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку колегії суддів, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача. Більш того, припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та витрат по господарським операціям з його контрагентами.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки акту перевірки позивача. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом апеляційної інстанції усім наведеним висновкам надано оцінку.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 134, 241, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК «Херсонський ливарний завод» до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О.О. Кравець