05 вересня 2018 року № 810/4163/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона, як особа, якій встановлений причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, відмовляючи позивачу у віднесенні її до осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видачі посвідчення встановленого зразка діяв цілком обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства, у тому числі Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-XII, чинна з 01.01.2015 редакція якого передбачає виключення зони посиленого радіоекологічного контролю з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а відтак і втрату позивачем статусу особи, потерпілої від аварії на ЧАЕС.
Крім того, відповідач зазначив, що подання щодо видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 від позивача до департаменту та Київської облдержадміністрації не надходило.
Беручи до уваги, що предмет спору стосується оскарження фізичною особою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, суд, керуючись положеннями статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що зареєстрована та проживає у м. Богуслав Київської області, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с.8).
04 жовтня 1993 року Київською обласною державною адміністрацією позивачу видано посвідчення громадянина який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії НОМЕР_2 (а.с. 10).
10 червня 2016 року позивачу встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0513346 (а.с.12).
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 06.05.2018 № 8212, за результатами розгляду звернення позивача та зареєстрованої в ЦМЕК 17.03.2016 документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороби з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС позивачу встановлено основний діагноз - рак лівої молочної залози. Згідно експертного висновку захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 14).
У травні 2018 року позивач звернувся до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації із заявою щодо видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії.
27 червня 2018 року Департамент соціального захисту населення Київської облдержадміністрації, розглянувши заяву ОСОБА_1 щодо видачі їй посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, надав відповідь листом за №1608/02-59, у якому повідомив, що відповідно до пункту 4 статті 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та абзацу третього пункту 10 Порядку №51 видача посвідчень постраждалим в наслідок Чорнобильської катастрофи мешканцям Київської області здійснюється Київською обласною державною адміністрацією за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місце проживання громадян. Зазначене подання до департаменту та Київської облдержадміністрації не надходило (а.с.16).
Крім того, у листі зазначено, що на даний час, до внесення відповідних змін у законодавство, вирішити питання про видачу позивачеві такого посвідчення не видається можливим. (а.с. 16-18).
Відмовляючи у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-XII та виключено зону посиленого радіоекологічного контролю з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, Департамент соціального захисту населення Київської облдержадміністрації вважає, що з 01.01.2015 позивач не проживає на території забрудненої зони, у зв'язку з чим втратив статус потерпілого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, і тому відсутні правові підстави для видачі посвідчення 1 категорії.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).
Так, частинами першою та другою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У преамбулі Закону № 796-ХІІ закріплено, що він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі статтею 1 Закону № 796-ХІІ, він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII визначено, що особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII, до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11, частина третя статті 12 вказаного Закону), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Статтею 12 Закону № 796-XII передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Положеннями абзацу першого пункту 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51) встановлено, що інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 10 Порядку №51, посвідчення видаються потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
З аналізу вищезазначених норм слідує, що правовою підставою для надання статусу особи, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є одночасна сукупність наступних умов: 1) така особа є потерпілою від Чорнобильської катастрофи у розумінні статті 11 Закону № 796-ХІІ; 2) встановлення їй інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому слід враховувати, що до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи у розумінні статті 11 Закону № 796-ХІІ, зокрема, належать особи, яким надано статус громадянина, що постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач має статус особи, потерпілої від наслідків аварії на ЧАЕС, 4 категорії, оскільки проживав та/або працював чи постійно навчався, станом на 01.01.1993 на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років (а.с. 10).
При цьому, набуття позивачем зазначеного правового статусу підтверджується виданим йому 04.10.1993 безстроковим посвідченням, яке не скасоване та є дійсним (а.с. 10).
З 10.06.2016 позивачу встановлено безстроково ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0513346 (а.с.12).
Оскільки позивач є інвалідом з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи та причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою встановлено відповідною медичною установою, суд дійшов висновку про наявність у позивача достатніх та необхідних правових підстав для надання йому правового статусу особи, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.
Стосовно висновків Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, викладених в оспорюваній відмові, що таке право було втрачене позивачем у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, яким було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, у якій проживає позивач, з переліку радіоактивно забруднених територій, суд зазначає наступне.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з вказаною нормою, до зон радіоактивного забруднення належать: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Дійсно, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, яким статтю 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Суд вважає, що виключення із правового регулювання зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зони посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015. У той же час, жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не відбулось.
Таким чином, висновки, до яких дійшов відповідач, пов'язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю із наявністю у особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, - є безумовно помилковими.
Крім того, виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля поняття зона посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.
При цьому суд зазначає, що та обставина, що позивач проходив огляд в МСЕК вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VІІІ, не має правового значення для вирішення питання про встановлення йому статусу потерпілого 1 категорії, оскільки на момент проходження огляду МСЕК позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який зберігається у нього довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 по справі № 802/1445/17-а, висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.
В той же час, у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №375/555/17 застосовано протилежний підхід, яким встановлено, що виключення зони посиленого радіоекологічного контролю позбавляє особу статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, а встановлення причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015 та звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 без відповідного статусу потерпілого свідчить про відсутність підстав для задоволення позову щодо зобов'язання видачі посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Проте, суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, визначеного у постанові ВС від 25.05.2018 № 802/1445/17-а. Насправді, Верховний Суд не навів у вказаній постанові жодних аргументів, які б свідчили про наявність підстав для зміни відповідного тлумачення.
Суд також зазначає, що можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином була спричинена неналежним станом законодавства з цього питання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини національне законодавство повинно бути чітким та узгодженим та відповідати вимозі «якості» закону та забезпечувати адекватний захист від свавільного втручання у майнові права заявника.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Серков проти України» (SERKOV v. UKRAINE) суд визнав, що відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства призводить до його суперечливого тлумачення судом, що порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону». Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення цього положення.
З огляду на зазначене рішення ЄСПЛ, суд враховує висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні (Постанова ВС від 25.05.2018 № 802/1445/17-а), та водночас вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові від 26.06.2018 №375/555/17, позаяк дане рішення не тільки не містить чіткого обґрунтування встановлення нової правової позиції у подібних правовідносинах, а взагалі дезорієнтує в питаннях забезпечення однакового застосування норм матеріального права.
Суд звертає увагу, що у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України роз'яснив, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, висновки відповідача, що позивач не має права на встановлення їй статусу особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи категорії 1 є необґрунтованими.
Разом з цим, суд зазначає про відсутність підстав для видачі зазначеного посвідчення, оскільки позивачем не були дотримані вимоги Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51.
Згідно з пунктом 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 видача посвідчень провадиться: іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Тобто, передумовою для розгляду і вирішення питання про видачу або відмову у видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, є надходження до органу, що видає посвідчення (в даному випадку, Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації) від Управління соціального захисту населення Богуславської районної державної адміністрації, необхідних документів (подання).
Як вбачається з матеріалів справи подані позивачем документи не були прийняті УСЗН Богуславської районної державної адміністрації, а відтак, на розгляд Департаменту соціального захисту населення Київської ОДА не передавалися.
Недотримання вимог Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51, виключає можливість вирішення питання про встановлення позивачеві статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі їй посвідчення відповідного зразка.
Аналогічна позиція викладена у постановах Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 у справі 810/1703/17, від 23.10.2018 у справі 357/7446/17, де суд апеляційної інстанції, встановивши аналогічні порушення порядку видачі посвідчень, скасував рішення суду першої інстанції про зобов'язання Депратмент соціального захисту населення видати посвідчення категорії 1.
За наведених обставин вимоги позивача про визнання протиправною відмови Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, оформленої листом від 27.06.2018 №1608/02-59, є передчасними і задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що у даному випадку для отримання посвідчення категорії 1 позивачеві необхідно звернутись з документами, перелік яких визначений Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51, до Управління соціального захисту населення Богуславської РДА. При цьому у разі ухилення вказаним управлінням від обов'язків щодо прийняття, обробки та надсилання заяви з відповідними документами до Департаменту соціального захисту населення Київської ОДА позивач не позбавлений права звернутись за захистом своїх прав до суду з вимогами про зобов'язання вчинити відповідні дії.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного тексту рішення - 05.09.2018.
Суддя Леонтович А.М.