04 вересня 2018 року справа № 810/3815/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:
- визнати відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у вирішенні питання про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії - протиправною;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації розглянути подання та визначити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії;
- зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та видати відповідне посвідчення.
Беручи до уваги, що предмет спору стосується оскарження фізичною особою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, суд, керуючись положеннями статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона, як особа, якій встановлений причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Відповідачі правом надати відзив на позовну заяву не скористалися.
Ухвала суду про відкриття спрощеного позовного провадження без виклику сторін з пропозицією надати суду відзив на позовну заяву надсилалась відповідачам за зареєстрованим місцезнаходженням, а саме, АДРЕСА_1 та були вручені уповноваженим представникам відповідачів 31.07.2018 та 02.08.2018 відповідно.
Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що зареєстрована та проживає у м. Миронівка Київської області, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 (а.с. 17-18).
10 червня 1994 року Київською обласною державною адміністрацією позивачу видано посвідчення громадянина який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії НОМЕР_3 (а.с. 8).
23 березня 2018 року позивачу встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0770889 (а.с.10).
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 21.02.2018 № 7977, за результатами розгляду звернення позивача та зареєстрованої в ЦМЕК 02.02.2018 документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороби з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС позивачу встановлено основний діагноз - злоякісне новоутворення лівої молочної залози. Згідно експертного висновку захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 9).
У червні 2018 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області із заявою про прийняття його документів та направлення відповідного подання для віднесення його до осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видачі посвідчення встановленого зразка.
У червні 2018 року Управління соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області оформило та направило до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації подання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
18 травня 2018 року Департамент соціального захисту населення Київської облдержадміністрації, розглянувши подання Виконавчого комітету Миронівської районної державної адміністрації щодо видачі позивачеві посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, надав відповідь листом за №1286/02-59, у якому повідомив, що на даний час, до внесення відповідних змін у законодавство, вирішити питання про видачу позивачеві такого посвідчення не видається можливим (а.с. 11-12).
Відмовляючи у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-XII та виключено зону посиленого радіоекологічного контролю з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, Департамент соціального захисту населення Київської облдержадміністрації вважає, що з 01.01.2015 позивач не проживає на території забрудненої зони, у зв'язку з чим втратив статус потерпілого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, і тому відсутні правові підстави для видачі посвідчення 1 категорії.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).
Так, частинами першою та другою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У преамбулі Закону № 796-ХІІ закріплено, що він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі статтею 1 Закону № 796-ХІІ, він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII визначено, що особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII, до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11, частина третя статті 12 вказаного Закону), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Статтею 12 Закону № 796-XII передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Положеннями абзацу першого пункту 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51) встановлено, що інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 10 Порядку №51, посвідчення видаються потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
З аналізу вищезазначених норм слідує, що правовою підставою для надання статусу особи, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є одночасна сукупність наступних умов: 1) така особа є потерпілою від Чорнобильської катастрофи у розумінні статті 11 Закону № 796-ХІІ; 2) встановлення їй інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому, слід враховувати, що до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи у розумінні статті 11 Закону № 796-ХІІ, зокрема, належать особи, яким надано статус громадянина, що постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач має статус особи, потерпілої від наслідків аварії на ЧАЕС, 4 категорії, оскільки проживав та/або працював чи постійно навчався, станом на 01.01.1993 на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років (а.с.8).
При цьому, набуття позивачем зазначеного правового статусу підтверджується виданим йому 10.06.1994 безстроковим посвідченням, яке не скасоване та є дійсним (а.с.8).
З 23.03.2018 позивачу встановлено безстроково ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0770889 (а.с.10).
Оскільки позивач є інвалідом з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи та причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою встановлено відповідною медичною установою, суд дійшов висновку про наявність у позивача достатніх та необхідних правових підстав для надання йому правового статусу особи, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.
Стосовно висновків Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, викладених в оспорюваній відмові, що таке право було втрачене позивачем у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, яким було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, у якій проживає позивач, з переліку радіоактивно забруднених територій, суд зазначає наступне.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з вказаною нормою, до зон радіоактивного забруднення належать: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Дійсно, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, яким статтю 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Суд вважає, що виключення із правового регулювання зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зони посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015. У той же час, жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не відбулось.
Таким чином, висновки, до яких дійшов відповідач, пов'язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю із наявністю у особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, - є безумовно помилковими.
Крім того, виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля поняття зона посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.
При цьому суд зазначає, що та обставина, що позивач проходив огляд в МСЕК вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VІІІ, не має правового значення для вирішення питання про встановлення йому статусу потерпілого 1 категорії, оскільки на момент проходження огляду МСЕК позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який зберігається у нього довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 по справі № 802/1445/17-а, висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.
В той же час, у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №375/555/17 застосовано протилежний підхід, яким встановлено, що виключення зони посиленого радіоекологічного контролю позбавляє особу статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, а встановлення причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015 та звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 без відповідного статусу потерпілого свідчить про відсутність підстав для задоволення позову щодо зобов'язання видачі посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Проте, суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, визначеного у постанові ВС від 25.05.2018 № 802/1445/17-а. Насправді, Верховний Суд не навів у вказаній постанові жодних аргументів, які б свідчили про наявність підстав для зміни відповідного тлумачення.
Суд також зазначає, що можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином була спричинена неналежним станом законодавства з цього питання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини національне законодавство повинно бути чітким та узгодженим та відповідати вимозі «якості» закону та забезпечувати адекватний захист від свавільного втручання у майнові права заявника.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Серков проти України» (SERKOV v. UKRAINE) суд визнав, що відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства призводить до його суперечливого тлумачення судом, що порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону». Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення цього положення.
З огляду на зазначене рішення ЄСПЛ, суд враховує висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні (Постанова ВС від 25.05.2018 № 802/1445/17-а), та водночас вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові від 26.06.2018 №375/555/17, позаяк дане рішення не тільки не містить чіткого обґрунтування встановлення нової правової позиції у подібних правовідносинах, а взагалі дезорієнтує в питаннях забезпечення однакового застосування норм матеріального права.
Суд звертає увагу, що у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України роз'яснив, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За наведених обставин вимоги позивача про визнання протиправною відмови Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, оформленої листом від 18.05.2018 №1286/02-59, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Беручи до уваги, що відповідач протиправно відмовив позивачеві у наданні йому статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, вимоги позивача про зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання виконавчого комітету Миронівської районної державної адміністрації Київської області щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання Київську обласну державну адміністрації прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок № 51), видача посвідчень потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, провадиться Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Положеннями статті 65 Закону №796-XII встановлено, що видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Приписами підпункту 5.31 пункту 5 Положення про Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 01.08.2017 № 397 (чинного, на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у сфері соціальної підтримки населення, забезпечення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, зокрема, організовує та координує роботу, пов'язану із визначенням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідів війни, учасників війни та осіб, на яких поширюється чинність Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань».
З системного аналізу викладених положень чинного законодавства слідує, що прийняття рішень з визначення статусу (категорій) постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на підставі даних документів заявника, що скеровані до нього управліннями соціального захисту населення районних державних адміністрацій за їх поданням, віднесено до компетенції структурного підрозділу Київської обласної державної адміністрації - Департаменту соціального захисту населення.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача 1 як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 на етапі, коли особа, яка звернулась з відповідною заявою, є інвалідом та вже має статус потерпілого 4 категорії, а також має докази на підтвердження причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, зведена до мінімуму.
Оскільки набрання чинності Законом №76-VIII, яким виключено зону посиленого радіоекологічного контролю із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не належить до передбачених законом підстав відмови у наданні статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, і враховуючи, що оскаржувані дії відповідача 1 в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 1 повторно розглянути подання виконавчого комітету Миронівської районної державної адміністрації про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати відповідне посвідчення.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Однак, що у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.
Положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України цілком кореспондуються з положеннями частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки видача посвідчень категорії 1 є виключною компетенцією Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації за наслідками визнання за особою статусу такої, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд вважає за необхідним відмовити в задоволенні вимоги позивача про зобов'язання Київську обласну державну адміністрацію прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та видати відповідне посвідчення.
Натомість, зважаючи на зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи, суд вважає, що у даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідного зразка.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність позбавлення осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у вирішенні питання про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії протиправно.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код - 03193459, місцезнаходження: 01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1) розглянути подання та визначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2) статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати їй посвідчення постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Дата складення повного рішення суду - 04.09.2018.
Суддя Леонтович А.М.