29 серпня 2018 рокусправа № 808/2124/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Юрко І.В.
судді: Білак С.В., Шальєва В.А.,
секретарі судового засідання Лащенко Р.В.,
за участі представника позивача Ярошенка Р.С.,
представника відповідача Гончаренка А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі №808/2124/17 (головуючий 1-ї інстанції Батрак І.В., повний текст рішення складений 23.02.2018 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач 13.07.2017 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.04.2017 року №0004581411, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 3109020,00 грн. за декларацією №9081007428 від 25.02.2015 року за звітний період - грудень 2014 року та в розмірі 19075,00 грн. за декларацією №9217776680 від 23.10.2015 року за звітний період - червень 2015 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 12.04.2017 року №0004581411, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 3109020,00 грн. за декларацією №9081007428 від 25.02.2015 року за звітний період грудень 2014 року та в розмірі 19075,00 грн. за декларацією №9217776680 від 23.10.2015 року за звітний період червень 2015 року, прийняте на підставі акту перевірки №137/08-01-14-01/13612779 від 20.03.2017 року.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга не містить обґрунтування вимог апелянта, в ній не зазначено в чому полягає неправильність чи неповнота дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та (або застосування норм права). Скарга є відображенням акту перевірки та не містить критики рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Дніпрокор» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 13612779), яка зареєстрован 13.01.1992 року Виконавчим комітетом Запорізької міської ради.
Відповідач - Головне управління ДФС у Запорізькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.
В період з 23.01.2017 року по 03.03.2017 року ГУ ДФС у Запорізькій області проведено планову виїзну перевірку ТОІ Фірма «Дніпрокор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року, за результатами якої 20.03.2017 року складений акт №137/08-01-14-01/13612779 (а.с.34-170, додатки до акту перевірки а.с.171-207 т.1).
Висновками вказаного акту перевірки контролюючим органом встановлені порушення позивачем:
- пп.14.1.27, 14.1.108, 14.1.36, 14.1.231 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, 138.2, 138.4, 138.6, 138.8 пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1338794,00 грн., в тому числі за 2014 рік і сумі 1338794,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на загальну суму 3109020,00 грн., в тому числі за 2014 рік в сумі 3109020,00 грн.;
- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.44.1, 44.2 ст.44 ПК України, ст.1, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.19 ПСБУ 16, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 594333,00 грн., в т.ч. по періодам: за перше півріччя 2015 року - 7667,00 грн., за 3 квартали 2015 року - 14321,00 грн., за 2015 рік - 576504,00 грн., за 1 квартал 2016 року - 4601,00 грн., за півріччя 2016 року - 11939,00 грн., за 3 квартали 2016 року - 17829,00 грн., та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на загальну суму 19075,00 грн. (за півріччя 2015 року у сумі 19075 грн.).
Не погодившись з висновками акту перевірки позивач подав заперечення на акт перевірки (вих.№31 від 29.03.2017 року), які згідно листа ГУ ДФС у Запорізькій області від 07.04.2017 року №3305/10/08-01-14-11-06 залишені без задоволення (а.с.208-214, 215-229 т.1).
На підставі акту контролюючим органом 12.04.2017 року винесено податкове повідомлення - рішення №0004581411, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3109020,00 грн. за звітний період грудень 2014 року по декларації від 25.02.2015 року №9081007428, у розмірі 19075,00 грн. за звітний період червень 2015 року по декларації від 23.10.2015 року №9217776680 (а.с.230 т.1).
Не погодившись з таким податковим повідомлення-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції зазначив, що фактичні обставини та матеріали даної справи свідчать про те, що наявність первинних документів (договорів, податкових накладних, оплату товару, товарно-транспортних накладних, отримання коштів тощо), сторонами не спростовуються, а відтак суд дійшов до висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2014 - 2015 роки, а висновки, зроблені відповідачем в акті, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем на підставі встановлених актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до положень Податкового кодексу України основним завданням та функцією органів державної податкової служби є здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України, органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Порядок призначення та проведення перевірки позивачем не оскаржується, а +відтак судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:
доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;
інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу (пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України).
Пунктом 135.2. ст.135 ПК України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктами 136.1.1 та 136.1.2 пункту 136.1 статті 136 ПК України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи: сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг; суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство - продавець не є платником податку на додану вартість.
Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункту 138.1.1 пункт 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).
У відповідності до пункту 138.9. вказаної статті ПК України до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.
За приписами пунктів 138.4 та 138.6 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10. статті 138 ПК України передбачені витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Висновки податкового органу щодо порушення позивачем норм податкового законодавства ґрунтуються на тому, що в ході проведеної перевірки встановлено завищення витрат, відображених у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року у сумі 22160,0 грн. по контрагену ТОВ «Агапе».
Так, між ТОВ Фірма «Дніпрокор» (покупець) та ТОВ «Агапе» (продавець) 15.10.2014 року укладено договір №10152 щодо придбання садової техніки (грунтофрези та генератори), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та сплатити садову техніку на умовах, передбачених даним договором (а.с.41-45 т.1).
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надано: специфікації; видаткова накладна №10171 від 30.10.2014 року, згідно якої ТОВ «Агапе» передав позивачу почвофрези та генератори в асортименті на зальну суму 265392,00 грн.; податкова накладна №22 від 30.10.2014 року; товарно-транспортна накладна від 30.10.2014 року; платіжні доручення №4998 та №1055 від 22.10.2014 року (а.с.46-51 т.1).
ТОВ «Агапе» у жовтні 2014 року задекларовано податкові зобов'язання з ТОВ Фірма «Дніпрокор».
У податковому обліку вищенаведені операції з придбання ТМЦ від ТОВ «Агапе» відображені позивачем у складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по рядку 05.1 СВ Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік у сумі 221160,00 грн..
Посилання апелянта на ту обставину, що за отриманою податковою інформацією ТОВ «Агапе» відсутнє за місцем знаходження колегія суддів до уваги не приймає, оскільки така відсутність контрагента позивача встановлена у лютому 2015 року, в той час як спірні операції мали місце в жовтні 2014 року. До того ж, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність ТОВ «Агапе» за місцезнаходженням станом на 2014 рік.
Крім того, 03.03.2014 року між ТОВ Фірма «Дніпрокор» (покупець) та ТОВ «Ексім-Трейд Компані» (постачальник) укладено договір поставки товару №09Е (продукт білково-жировий твердий в асортименті).
На підтвердження виконання умов договору позивачем бід час перевірки та до матеріалів справи надано первинні документи: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.
У податковому обліку ТОВ Фірма «Дніпрокор» до складу витрат по рядку 05.1 Декларації - 2014 рік включено суми по взаємовідносинам з ТОВ «Ексім-Трейд Компані» за 2014 рік у розмірі 9714250 грн..
Придбаний товар реалізований позивачем на експорт через комісіонера ТОВ «ТД «Моліс» та ТОВ «Моліс-Трейд».
Так, 03.03.2014 року позивачем укладено з ТОВ «Виробниче об'єднання «Моліс» договір поставки №10Е, у відповідності до якого постачальник зобов'язався систематично постачати і передавати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем до перевірки та до матеріалів справи надано видаткові накладн та платіжні доручення.
Крім того, 03.03.2014 року між ТОВ Фірма «Дніпрокор» та ТОВ «ТД «Моліс» укладено договір комісії №7к, у відповідності до якого комісіонер зобов'язався за дорученням комітента здійснити угоду з продажу на експорт нерезиденту України продукцію українського виробництва згідно специфікацій, вказаним в додатках до цього договору, або іншої продукції за угодою сторін. На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем надано до перевірки та до матеріалів справи акти прийому-передачі, митні декларації, звіти комісіонера, видаткові накладні, податкові накладні, бухгалтерські довідки, податкові декларації, платіжні доручення тощо.
У зв'язку із вказаними операціями позивача, відповідач в Акті перевірки дійшов до висновку про відсутність економічного ефекту від зазначених операцій, а відтак на думку податкового органу оформлення операцій з «придбання» нетипової продукції та «реалізації» її на експорт здійснене з метою отримання податкової вигоди у вигляді мінімізації сплати податкових зобов'язань, пройшло транзитом через ТОВ Фірма «Дніпрокор», та не входить до меж його господарської діяльності, і, як наслідок, не викликало реальних змін майнового стану, тобто не є господарською операцією для ТОВ Фірма «Дніпрокор», тому відсутні правові підстави щодо бухгалтерського обліку зазначених операцій.
Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону №996-XIV).
Виходячи з вимог наведених норм Податкового кодексу України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов'язання з податку на додану вартість є податкова накладна.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин справи в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Оцінка документів, як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 КАС України, частиною другою якої передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У даній справі в основу складу податкових правопорушень покладені взаємовідносини позивача з його контрагентами.
Враховуючи положення Закону №996-XIV, а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.
В межах спірних правовідносин судом першої інстанції повно та всебічно досліджені первинні документи Товариства, покладені в основу формування податкового обліку, здійснено їх аналіз та надана оцінка кожної господарської операції Товариства з його контрагентами стосовно реальності господарських операцій, чим дотримано принцип допустимості доказів.
Крім того, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, що «податкова інформація та аналіз системи АІС «Податковий блок» щодо контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов'язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки, порушення контрагентами податкової звітності, не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ.
Суд погоджує також висновок судів першої інстанції стосовно того, що відсутність сертифікатів якості на придбані товариством товари не впливає на реальність господарських операцій, за результатами яких сформовані валові витрати та податковий кредит.
Право на віднесення сум до складу валових витрат при нарахуванні податку на прибуток та право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.
Крім того, колегія суддів враховує той факт, що висновки акту перевірки позивача №137/08-01-14-01/13612779 від 20.03.2017 року були предметом розгляду у справі №808/2230/17. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2017 року у даній справі позов ТОВ Фірма «Дніпрокор» до ГУ Державної фіскальної служби у Запорізькій області задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.07.2017 року №0008791401 та від 12.04.2017 року №0004671411. Рішення набрало законної сили 27.03.2018 року (а.с.157-164 т.5).
Зазначене також спростовує доводи апелянта стосовно правомірності висновків акту перевірки та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень, в тому числі податкового повідомлення-рішення, що є предметом даної справи.
Посилання представника податкового органу на ту обставину, що позивачем деякі документи надані лише в судовому засіданні, а тому такі документи не можуть бути належними доказами по справі, оскільки при перевірці не надавались, колегією суддів до уваги не приймаються з наступних підстав.
Норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки.
Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 ПК України, відповідно до якого у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що висновок контролюючого органу про безтоварний характер спірних операцій є помилковим, оскільки цей висновок спростовується наведеними вище документами бухгалтерського та податкового обліку. Натомість висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки має характер припущень.
При цьому, посилання відповідача на інформацію про відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, основних засобів, транспорту, відсутність господарських операцій щодо придбання ними цих матеріалів у інших постачальників як на доказ, на існування кримінального провадження, в якому позивач не є учасником, як на обставини, що спростовують факт здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентами, суд вважає необґрунтованим, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
З урахуванням вищенаведеного, відповідачем не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 12.04.2017 року №0004581411.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду даної справи порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 4, 12, 77, 243, 250, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі №808/2124/17 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі №808/2124/17 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 вересня 2018 року.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: С.В. Білак
Суддя: В.А. Шальєва