Справа № 283/1246/18
Провадження №2/283/606/2018
30 серпня 2018 року м. Малин
Малинський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Міхненка С.Д.
за участю
секретаря - Ільніцької С.В.
сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування будинком № 67-а по вул. Суворова м. Малина , -
Позивач 14 червня 2018 року звернувся до Малинського районного суду з вимогами до відповідача.
З підстав, передбачених ч.2 ст.406 Цивільного Кодексу України просить позов задовольнити.
В судовому засіданні позов підтримав повністю.
Пояснив, що він є власником житлового будинку № 67-а по вул. Суворова м. Малина на підставі договору дарування жилого будинку від 23 листопада 2002 року.
В даному будинку, починаючи з 06 квітня 1990 року , з дозволу попередніх власників будинку, зареєстрована ОСОБА_2 , яка є двоюрідною сестрою позивача.
ОСОБА_2 з моменту реєстрації в будинку не проживає та не користується будинком.
Реєстрація відповідача в будинку, належному ОСОБА_1, створює йому перешкоди як власнику щодо належного користування будинком.
Виходячи з вищезазначеного просить позов задовольнити.
Відповідач позов не визнала повністю, вважає, що їй також належить частка у спірному будинку, оскільки будинок був побудований її дідом ОСОБА_3, який помер у 1953 році.
Після смерті діда спадщину на майно померлого прийняли його дружина ОСОБА_4 ( баба відповідача) та діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ( батько відповідача).
Таким чином спірний будинок є спільною сумісною власністю всіх спадкоємців.
Вважає, що позивач безпідставно набув право власності на весь будинок. З цього приводу нею подано позов до суду про визнання договору дарування жилого будинку від 23 листопада 2002 року недійсним.
ОСОБА_2 зареєстрована в спірному будинку своїм батьком ОСОБА_8І і до дня смерті останнього до 1999 року постійно проживала в будинку.
Надалі відповідач також використовує будинок для проживання, а також проживає і за місцем проживання її матері за адресою: м. Малин по вул. Героїв Малинського Підпілля ,6/14, оскільки матір потребує стороннього догляду.
В спірному будинку залишились речі та меблі, що належали батьку відповідача.
Вона має намір узаконити своє право на житловий будинок як спадкоємець на майно її померлого батька.
Заслухавши учасників справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування жилого будинку від 23 листопада 2002 року є власником житлового будинку № 67-а по вул. Суворова м. Малина.
Відповідно до витягу з реєстрації права власності на нерухоме майна, право власності на житловий будинок зареєстроване за позивачем 01 листопада 2007 року. ( а.с. 8,9).
В даному будинку, починаючи з 06 квітня 1990 року, зареєстрована ОСОБА_2, яка є двоюрідною сестрою позивача. ( а.с. 17).
Згідно з роз'ясненнями п.34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно положень ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 156 ЖК України визначені права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири). Відповідно до положень указаної норми закону члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом також закріплене у ст. 405 ЦК України. Відповідно до положень указаної норми члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Припинення сімейних відносин з власником помешкання не припиняє житлового сервітуту. Але за відсутності згоди про безоплатне користування помешканням колишній член сім'ї повинен вносити плату за користування помешканням за комунальні послуги. Цей висновок відповідає частині четвертій ст. 156 та 162 ЖК.
Водночас за правилом ч.2 ст.406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
До таких обставин можна було б віднести: систематичне руйнування чи псування колишніми членами сім'ї власника належного останньому житлового приміщення або використовування житла не за призначенням; систематичне порушення колишніми членами сім'ї власника житлового приміщення правил співжиття та етичних норм, що робить неможливим для власника проживання з ними у одній квартирі чи в одному будинку; невиконання колишніми членами сім'ї власника угоди про плату за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі); необхідність для власника у використанні належного йому жилого приміщення в будинку (квартирі) для проживання членів його сім'ї за умови неможливості спільного проживання з колишніми членами сім'ї.
Враховуючи наведене, якщо колишній член сім'ї власника житлового приміщення зареєстрований та проживає у цьому житловому приміщенні і внаслідок певних обставин створює власнику перешкоди у здійсненні права власності, права власника можуть бути поновлені шляхом задоволення його позовних вимог про припинення права на користування будинком (припинення сервітуту) на підставі ст. 406 ЦК України (за наявності обставин, які мають істотне значення).
Таким чином, у разі доведеності фактів, які можуть бути прийняті у якості підстав для припинення сервітуту, перешкоди власнику у користуванні належною йому квартирою унаслідок неможливості спільного проживання із колишнім членом сім'ї власника можуть бути усунуті шляхом припинення для колишнього члена сім'ї власника права користування будинком (припинення сервітуту).
Відповідно до статті 12,81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень крім випадків ,встановлених цим Кодексом.
Обґрунтовуючи заявлений позов ОСОБА_1 як на підставу для задоволення позовних вимог послався на довідку від 13 червня 2018 року ( а.с. 12) , яка видана секретарем Малинської міської ради ОСОБА_9 зі слів свідків, про те, що ОСОБА_2 зареєстрована у спірному будинку з 06 квітня 1990 року , але з моменту реєстрації проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Однак суд вважає, що даний документ не є належним доказом в розумінні статті 77 ЦПК , оскільки не містить будь - якої інформації щодо предмета доказування.
Відповідних клопотань про виклик і допит свідків на підстав показань, яких видана довідка позивач суду не заявляв.
Відповідач, заперечуючи по суті позову зазначила, що вона зареєстрована в спірному будинку своїм батьком ОСОБА_8І і до дня смерті останнього до 1999 року постійно проживала в будинку.
Надалі відповідач також використовує будинок для проживання, а також проживає і за місцем проживання її матері за адресою: м. Малин по вул. Героїв Малинського Підпілля ,6/14, оскільки матір потребує стороннього догляду.
В спірному будинку залишились речі та меблі, що належали батьку відповідача.
Будь - яких перешкод позивачу у користування будинком не створює.
Ці твердження відповідача позивачем належним чином не спростовані.
Суд вважає, що право позивача на безперешкодне використання його власністю ( будинком ) за умови доведеності позову підлягає захисту на підставі статті 391 ЦК України.
Судова практика з цього приводу, висловлена в Постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року ( справа № 638/13030/13-ц ) та від 22 серпня 2018 року (справа № 583/3745/16-ц).
Однак позивачем вимог про задоволення позову з підстав, передбачених статтею 391 ЦК України не заявлялось.
У відповідності до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене суду вважає, що заявлений позов є необґрунтованим та в його задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 19, 76-83, 141, 263-265,354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування будинком № 67-а по вул. Суворова м. Малина відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Житомирської області через Малинський районний суд шляхом подання в 30 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: ОСОБА_10