03 серпня 2018 рокуР і в н е 817/682/17
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ФОП ОСОБА_1
доДержавна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області Головне управління Державної фіскальної служби у Рівненській області
про визнання протиправною та скасування вимоги, рішення,
ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги, рішення.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд встановив наступні обставини та правовідносини.
Фізична особа ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою - підприємцем та перебувала на податковому обліку у ДПІ у м. Рівне Головного управління ДФС у Рівненській області як платник податків.
З 18.10.2016 року по 31.10.2016 року відповідно до направлення № 141/270/17-16-13-03 від 18.10.2016 року, наказу про проведення планової документальної перевірки № 355 від 07.10.2016 року ГДРІ відділу контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області Панчук Наталією Олександрівною проведена планова документальна виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, ід. код НОМЕР_1, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року. За результатами даної перевірки складено акт від 07.11.2016 року № 144/2768802246/17-16-13-03.
На підставі вказаного акту перевірки заступником начальника Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області Герман В.А. прийнято:
- податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2016р. № 0003881303, згідно якого нараховано податку з доходів фізичних осіб в розмірі 10756,45 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 8605,16 грн. та за штрафними санкціями 2151,29 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 02.12.2016р. № 0003911303, згідно якого нараховано акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 4751,25 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 3801,00 грн. та за штрафними санкціями 950,25 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2016р. № 0003921303, згідно якого нараховано військового збору в розмірі 518,53 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 414,82 грн. та за штрафними санкціями 103,71 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2016р. № 0003891303, згідно якого нараховано податку на додану вартість в розмірі 143758,75 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 112967,00 грн. та за штрафними санкціями 30791,75 грн.
12 січня 2017 року в адміністративному порядку оскаржено до Головного управління ДФС у Рівненській області прийняті ДПІ у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області податкові повідомлення-рішення:
- від 02 грудня 2016р. № 0003881303, згідно якого нараховано податку з доходів фізичних осіб в розмірі 10756,45 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 8605,16 грн. та за штрафними санкціями 2151,29 грн.;
- від 02.12.2016р. № 0003911303, згідно якого нараховано акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 4751,25 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 3801,00 грн. та за штрафними санкціями 950,25 грн.;
- від 02 грудня 2016р. № 0003921303, згідно якого нараховано військового збору в розмірі 518,53 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 414,82 грн. та за штрафними санкціями 103,71 грн.;
- від 02 грудня 2016р. № 0003891303, згідно якого нараховано податку на додану вартість в розмірі 143758,75 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями 112967,00 грн. та за штрафними санкціями 30791,75 грн.
Судом встановлено що за висновками податкового органу зменшено витрати на вартість ліцензій на роздрібну торгівлю. Так, в акті перевірки (стор. 10) вказано на те, що проведеною перевіркою витрати платника за 2013 рік прийнято в сумі 224461,00 грн., що на 10000 грн. менше, ніж задекларовано та за 2014 рік на суму 338484,00 грн., що на 10000 грн. менше ніж задекларовано. Дані розбіжності виникли за рахунок того, що податковим органом не прийнято витрати на придбання ліцензій на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами за 2013р. у сумі 10000 грн. та за 2014р. у сумі 10000 грн., оскільки дані витрати, як стверджує податковий орган, не є операційними витратами та не включаються до складу витрат згідно з ПКУ (стор. 9-10 акту).
Розбіжності у валових витратах за 2015 рік на загальну суму 10000,00 грн. по даним перевірки виникли за рахунок виключення зі складу витрат вартості ліцензій на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами.
Дане зменшення витрат не відповідає нормам діючого законодавства.
Відповідно до норм ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється ст. 177 Податкового кодексу, п. 177.2 якої встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до п. 177.2 ст. 177 цього Кодексу об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. При цьому вказана норма не містить вказівки на виключність таких витрат, а також не деталізує змісту такого переліку в цілому.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Склад витрат та порядок їх визнання встановлено ст. 138 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Зміст зазначеної норми вказує на те, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, а також деталізує порядок їх визначення.
Відповідно до абз. "ж" пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються інші операційні витрати, що включають витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом I цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.
Тобто, ліцензія засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Статтею 9 вказаного Закону наведено види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, у тому числі виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами.
Згідно з п. 26 та п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 N 493 "Про Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту, оптової торгівлі спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами" ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами видається терміном на один рік, плата справляється щоквартально.
Отже, ліцензії, видані державними органами для провадження господарської діяльності, належать до складу нематеріальних активів групи 6 відповідно до пп.145.1.1 п.145.1 ст.145 Податкового кодексу України при одночасному виконанні двох умов: їх вартість перевищує 2500 грн.; термін дії перевищує один рік. При невиконанні хоча б однієї умови в податковому обліку вартість таких ліцензій відноситься до складу інших витрат звичайної діяльності.
З урахуванням вищенаведеного, контролюючим органом безпідставно не враховано понесені підприємцем документально підтверджені витрати на придбання ліцензій на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами за 2013-2015 роки, оскільки термін дії таких ліцензій не перевищує одного року, а відтак такі витрати відносяться до інших витрат звичайної діяльності та підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування фізичної особи-підприємця які безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця відповідно до зареєстрованих видів діяльності.
Збільшення відповідачем оподатковуваного доходу за 2015 рік на суму сплаченого до бюджету акцизного податку у розмірі 17655,00 грн. на думку суду є неправомірним.
Так, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.
Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Із наведеної правової норми вбачається, що до складу витрат і доходу фізичної особи-підприємця не включається податок на додану вартість, який за своєю суттю є непрямим податком.
За визначенням підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).
Відповідно до підпункту 212.1.11 пункту 212.1 статті 212 Податкового кодексу України, платниками податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.
Наведені норми Податкового кодексу України підтверджують, що акцизний податок є непрямим податком, що встановлюється у вигляді надбавки до ціни, оплачується покупцями при купівлі підакцизних товарів, а в бюджет вноситься продавцями таких товарів за визначеними Кодексом ставками.
При цьому, статтею 177 Податкового кодексу України чітко не визначено, що акцизний податок не включається ані у складі доходів, ані у складі витрат, що стало підставою для врахування підприємцем спірної суми акцизу у складі витрат.
Відповідач стверджує, що акцизний податок не включається до складу витрат. Але, в той же час не враховує вимогу п. 86.10 ст. 86 Податкового кодексу України, якою передбачено, що в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення зобов'язань платника. Відповідно до вимог діючого законодавства сума акцизного податку не визнається доходом.
За змістом пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Враховуючи викладене, дохід, отриманий від підприємницької діяльності визначається на підставі приписів Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 N 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України14.12.1999 за N 860/4153, яким визначено методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.
Так, відповідно до пункту 5 П(С)БО 15 "Дохід", дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Згідно пункту 6 П(С)БО 15 "Дохід", не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:
- сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів;
- сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;
- сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);
- сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);
- сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;
- надходження, що належать іншим особам;
- надходження від первинного розміщення цінних паперів;
- сума балансової вартості валюти.
З наведеного видно, що сума акцизного податку не включається до складу доходу фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування.
Суд визначає як необґрунтоване також збільшення відповідачем доходу позивача на суму арифметичної помилки при визначенні суми доходу за 2014 рік.
Відповідачем збільшено оподатковуваний дохід, з якого донараховано податок з доходів фізичних осіб, на допущену помилку при визначенні суми доходу від реалізації товарів за 2014 рік у розмірі 43722,80 грн.
З доданих до матеріалів справи документів, а саме: витяг з Книги обліку доходів та витрат та розшифровки витрат за 2014 рік вбачається, що Відповідачем в порушення п. 86.10 ст. 86 ПКУ не враховано той факт, що за 2014 рік занижено в Декларації про доходи не тільки суму доходу на 43722,80 грн., а й суму витрат на 49997 грн. Так, згідно підтверджуючих первинних документів відображено у Книзі обліку доходів та витрат за 2014 рік суму витрат у розмірі 398480,65 грн., а включено до Декларації про доходи 348484 грн.
Таким чином, збільшення оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 43722,80 грн. є безпідставним.
На підставі вище викладеного податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2016 року № 0003881303, згідно якого донарахована сума ПДФО 8605,16 грн. та штрафна санкція у розмірі 2151,29 грн. прийнято з порушенням вимог законодавства.
Щодо донарахованого військового збору в сумі 414,82 грн. та штрафної санкції в сумі 103,71 грн. (податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2016 року № 0003921303) суд зазначає таке.
В п.163.1.1 ст. 163 Податкового кодексу України зазначено, що об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Тобто, сума військового збору, яка підлягає до сплати податку, з урахуванням приписів п.163.1.1 ст. 163 Податкового кодексу України, безпосередньо залежить від суми оподаткованого доходу.
Оскільки, як зазначено вище, збільшення оподатковуваного доходу є безпідставним, то й донарахування військового збору є таким, що не відповідає законодавству.
Донарахування єдиного соціального внеску оспорюваним рішенням суд визначає помилковим та безпідставним. Зважаючи на той факт, що суми збільшення чистого доходу, як наведено вище, є протиправними, за таких обставин також підлягають скасуванню висновки податкового органу, щодо заниження показників чистого доходу, на який нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Крім того, податковим органом зроблено невірний розрахунок при донарахуванні сум єдиного внеску.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частини 2, 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлюють, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Розрахунок нарахованої суми ЄСВ (стор. 16 акту) не відповідає вище наведеним вимогам законодавства. Так, відповідачем визначено суму збору в однаковому розмірі за кожен місяць відповідного року, при цьому не враховуються дані бухгалтерських та інших документів, на підставі яких слід визначати суму чистого доходу за кожен окремо місяць для обчислення ЄСВ, як це передбачає Закон.
Щодо донарахованого акцизного податку в сумі 3801,00 грн. та штрафної санкції в сумі 950,25 грн. (податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2016 року № 0003911303) суд бере до уваги наступне та робить висновок про протиправність такого рішення:
Відповідно до п.п. 212.1.11. п. 212.1 ст. 212 ПКУ платником акцизного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів. Як вказано в акті перевірки (стор. 23), Декларації акцизного податку позивачем подані до ДПІ у м. Рівному в повному обсязі та у строки передбачені законодавством.
Згідно п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПКУ об'єктами оподаткування є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Державна фіскальна служба України в листі від 26.01.2016р. № 1390/6/99-99-19-03-02-15 надала роз'яснення щодо порядку нарахування ПДВ та акцизного податку при роздрібному продажу підакцизних товарів і, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомила наступне.
Відповідно до підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 Кодексу базою оподаткування акцизним податком є вартість (з ПДВ та без урахування акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Кодексу.
Враховуючи зазначене, акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів нараховується на вартість підакцизних товарів, яка, в свою чергу, включає суму ПДВ, розраховану відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу.
Отже, сума податкового зобов'язання з акцизного податку з роздрібних продажів (Пза) обчислюється за формулою:
ПЗа = ФРЦ : 105 х 5, де
ФРЦ - фактична роздрібна ціна (ціна у фіскальному чеку) з урахуванням ПДВ та нарахованого на цю ціну акцизного податку.
На стор. 23 акту інспектором наведено розрахунок суми акцизного податку, в якому видно, що за результатами перевірки донараховано акцизний податок зверх суми виручки, яка фактично отримана позивачем та яка зазначена у фіскальних чеках. Як вбачається з наведених в таблиці даних, на стор. 23 акту, позивачем правильно визначено суму акцизного податку із фактичної роздрібної ціни, яка відповідає фіскальному чеку.
Отже, донарахування суми акцизного податку та штрафної санкції є таким, що не відповідає вимогам вказаного вище законодавства.
Щодо нарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 112967,00 грн. та штрафної санкції в сумі 30791,75 грн. (податкові повідомлення-рішення: від 14 березня 2017 року № 0000471304 та від 14 березня 2017 року № 0000571304) судом встановлено наступне:
В акті перевірки (стор. 18-19) нараховано податкові зобов'язання по податку на додану вартість за період з 10.09.2014 року по 31.12.2015р. у зв'язку з перевищенням граничного обсягу операцій з постачання товарів, що підлягають оподаткуванню. Як вказано на стор. 17 акту виручка від реалізації товарів за останні 12 місяців, з 09.2013р. по 08.2014р., становила 302783,13 грн.
Відповідачем невірно визначено базу при нарахуванні податкових зобов'язань по ПДВ.
Державна фіскальна служба України в листі від 26.01.2016р. № 1390/6/99-99-19-03-02-15 наводить порядок визначення податкових зобов'язань по ПДВ.
Так, в даному листі вказано, що пунктом 188.1 статті 188 Кодексу передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Сума податкового зобов'язання з ПДВ (ПЗпдв) буде складати:
ПЗпдв = (ФРЦ - Пза) : 120 х 20,
де ФРЦ - фактична роздрібна ціна (ціна у фіскальному чеку) з урахуванням ПДВ та нарахованого на цю ціну акцизного податку;
Пза - акцизний податок з роздрібних продажів.
Отже, сума податку на додану вартість визначається на підставі роздрібної ціни, яка має включати як суму податку на додану вартість, так й акцизний податок.
Відповідачем нараховано податкові зобов'язання на фактичну роздрібну ціну, що суперечить вимогам п. 188.1 ст. 188 ПКУ.
Крім того, в розрахунку податкових зобов'язань по ПДВ за 2015 рік відповідачем нараховується ПДВ на суму акцизного податку.
Враховуючи викладене, такі нарахування також є безпідставними.
Щодо нарахування штрафних санкцій за неподання підприємцем декларацій по податку на додану вартість:
Пунктом 120.1 ст.120 ПКУ передбачено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 грн. за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020грн. за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
В той же час, судом встановлено, що позивач не був зареєстрований платником ПДВ, тому не мав права подавати відповідні податкові декларації.
Зазначена правова позиція також висловлена в "Узагальнюючій податковій консультації щодо окремих питань, пов'язаних з обов'язковою реєстрацією осіб як платників податку на додану вартість", затвердженої Наказом Державної податкової служби України № 588 від 06.07.12р.
Так, у вказаній податковій консультації зазначено, що особа, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість, не має права подавати податкові декларації з ПДВ. При цьому штрафи за неподання податкових декларацій з ПДВ до такої особи не застосовуються.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач не довів правомірності свого рішення, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, оспорювані рішення відповідача не відповідають критерію законності та обґрунтованості, відтак, адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Рівненській області від 15 лютого 2017 року № Ф-09 в сумі 27015,82 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 0000271302 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом податків і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного податку від 15.02.2017р. в сумі нарахованої штрафної санкції 2875,58 грн., прийняте Головним управлінням ДФС у Рівненській області.
Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області від 02 грудня 2016р. № 0003881303.
Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області від 02.12.2016р. № 0003911303.
Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області від 02.12.2016р. № 0003921303.
Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 14 березня 2017р. № 0000571304.
Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 14 березня 2017р. № 0000471304.
Присудити на користь позивача ФОП ОСОБА_1 ( НОМЕР_9, АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДФС у Рівненській області ( м.Рівне, вул. Відінська, 12 ЄДРПОУ 39394217 судовий збір у розмірі 2237,85 грн. (дві тисячі двісті тридцять сім гривень 85 коп.). .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Махаринець Д.Є.