03 серпня 2018 рокуР і в н е 817/2143/16
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"
доОфіс великих платників податків Державної фіскальної служби
про визнання протиправним та скасування рішення,
Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» (далі по тексту - РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал») звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові МГУ ДФС (далі по тексту - СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування рішення № 0000994200/486 від 18.11.2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача вказував, що контролюючим органом при винесенні оспорюваного рішення порушено ч.2 Розділу VII Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом мінфіну України від 20.04.2015р. за №449 (далі - Інструкція).
Також наголошував, що має місце факт подвійного застосування мір відповідальності зі сторони контролюючого органу, оскільки вже мало місце застосування штрафних санкцій та пені до нього за те саме порушення за той самий період. Зазначав про наявність судового рішення, яке набрало законної сили про визнання протиправними таких донарахувань. Просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідач СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ ДФС в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду письмові заперечення на адміністративний позов в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Судом не визнавалася обов'язковою участь представника відповідача в судовому засіданні.
Судом, в зв'язку з ліквідацією як юридичної особи Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові МГУ ДФС, здійснено його заміну на Офіс великих платників податків ДФС.
Ухвалою суду від 13.12.2017 року, було прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Так, розглянувши у визначений частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України строк, в письмовому провадженні позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» (ЄДРПОУ 03361678) переведено на податковий облік у СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ ДФС із Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області з 01.01.2016 року (відповідно до Наказу ДФС від 08.09.2015 року №681 «Про затвердження реєстру великих платників податків на 2016 рік»).
Рішенням № 0000994200/13029 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 05.10.2016 р. на підприємство було накладено штраф у розмірі 1 309 515,12 грн. та нараховано пеню у розмірі 730 130,47 грн. за період з 21.01.2016 р. по 30.09.2016 р.
Позивачем дане рішення було оскаржене в адміністративному порядку.
Згідно Рішення Державної фіскальної служби України №7866/10/28-10-10-4-33 від 15.11.2016 року, з огляду на не врахування відповідачем змін, які були внесені Наказом міністерства фінансів України № 393 від 28.03.2016 р. до Інструкції № 449 (зокрема до Додатку №12), тобто через невідповідність форми, було скасовано Рішення відповідача № 0000994200/13029 та зобов'язано СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ ДФС винести нове рішення, відповідно до норм чинного законодавства.
18 листопада 2016 року відповідачем винесено Рішення №0000994200/486 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, відповідно до якого було накладено штраф у розмірі 1 309 515,12 грн. та нараховано пеню у розмірі 730 130,47 грн. за період з 21.01.2016р. по 30.09.2016 р.
Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає наступне.
Так, спеціальним законом з питань сплати єдиного внеску є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі Закон №2464 - VI), а в частині адміністрування - Податковий кодекс України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 - VI (із змінами та доповненнями) визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця (п.8 ст.9 Закону №2464 - VI).
Згідно ч.10 ст.9 Закону №2464 - VI днем сплати єдиного внеску вважається:
1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів;
2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі;
3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи підтверджується факт сплати ЄСВ до бюджету позивачем.
Не заперечується факт сплати єдиного внеску і відповідачем по справі.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові МГУ ДФС від 25.10.2016р. №0000364200/13284 до позивача вже застосовувався штраф та нараховувалась пеня за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 01.08.2014 р. по 08.07.2016р.
Згідно постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 16.03.2017 року у справі №817/1913/16 за позовом підприємства до відповідача, яка залишена в силі ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 року зазначене вище рішення відповідача від 25.10.2016р. №0000364200/13284 визнано неправомірним та скасовано.
Нормами ст.14 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади … на всій території України, що відповідає конституційним нормам закріпленим у ст.124 Конституції України.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судом констатується, що суб'єктом владних повноважень - відповідачем по даній справі, при прийнятті оспорюваного у ній рішення про застосування штрафу та нарахування пені за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 року не враховано (не взято до уваги) та не відображено в інтегрованій картці судове рішення, яким встановлено обставини, які мають значення для даної справи - відсутність підстав для застосування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за зазначений період, що свідчить про відсутність підстав для повторного нарахування санкцій
В рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. (п.40).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем протягом тривалого часу допускалась бездіяльність щодо нездійснення належного адміністрування податків внаслідок невідображення в обліку рішень суду, що призвело до невірного обрахування контролюючим органом суми періоду прострочки та безпідставного визначення сум штрафних санкцій і пені.
При цьому, суд враховує при розгляді даної справи практику Європейського суду з
прав людини, яка, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права.
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Так, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко
проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймі «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Тобто, Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень ч.2 ст.19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Так, відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Дослідивши надану відповідачем картку особового рахунку позивача по єдиному внеску за 2016 рік, судом зазначається про те, що в ній не відображені результати судових рішень щодо здійснених застосувань штрафних санкцій та нарахування пені за період з 01.01.2016 року по 08.07.2016 року. Всі нарахування проведено «наростаючим підсумком». Відтак, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, то суд вважає за необхідне присудити судовий збір на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників.
Керуючись статтями 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові МГУ ДФС №0000994200/486 від 18.11.2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (04119, м.Київ, Дегтярівська, 11 г ЄДРПОУ 39440996) судовий збір на користь Рівненського обласного виробничо комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (вул. Ст. Бандери, 2, м. Рівне, ЄДРПОУ 03361678) в розмірі 30 594,00 (тридцять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири гривні) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Суддя Махаринець Д.Є.