28 серпня 2018 року м.Кривий Ріг
Справа № 216/306/17
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Кислиця І.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 травня 2018 року, яке ухвалено суддею Бикановим І.Р.(відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -
У січні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідач ОСОБА_2 є батьком спільної з позивачем неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу, відповідач усунувся від виховання дитини, не цікавиться її розвитком, станом здоров'я, не приймає участі у навчально-виховній роботі, не забезпечує матеріально. Крім того, позивач вказує, що ОСОБА_2 у 2007 році був засуджений до 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Син не пам'ятає батька.
Позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин справи, рішення є незаконним та необґрунтованим. Також судом не враховано те, що відповідач буде мати негативний вплив на сина, враховуючи його минуле. Вважає не належним доказом рішення виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, яким визначено спосіб участі відповідача у вихованні та спілкуванні з сином, ці намагання з боку відповідача зроблені вже після її звернення з цим позовом. Відомості про працевлаштування відповідача не свідчать про його намагання надавати матеріальне утримання синові, а навпаки свідчить про невжиття ним заходів для забезпечення сина, при наявній можливості. Водночас, позивач зауважує, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 зазначає, що він, як батько, постійно приймав участь у вихованні свого сина, перебуваючи у місцях позбавлення волі він при першій можливості намагався спілкуватись з сином за допомогою засобів зв'язку. На теперішній час він працює. Має змогу та бажання допомагати синові матеріально. Вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5, які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, відповідача ОСОБА_2, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, представника третьої особи Рассомаху С.А., яка згодна з рішення суду першої інстанції, не підтримує висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року народився ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, яке видано Відділом реєстрації актів громадянського стану Саксаганського районного управління юстиції м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Батьками в свідоцтві про народження дитини зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_7. (а.с.8)
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2005 року шлюб зареєстрований 08 лютого 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Відповідно до довідки витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем (а.с.17).
Згідно побутової характеристики Голови квартального комітету № 69 від 19.12.2016 року, ОСОБА_1 є добропорядною, інтелігентною людиною. Має активну громадську позицію, принципова, комунікабельна, багато уваги приділяє розвитку свого сина (а.с. 14).
Згідно характеристики ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_1 за час роботи на вказаному підприємстві зарекомендувала себе з позитивної сторони. (а.с.15)
Відповідно до довідки Голови квартального комітету № 69 від 19.12.2016 року, позивач ОСОБА_1 проживає разом з сином - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.16).
Відповідно до довідки ТОВ «КРИВБАСТЕХНОМАШ» від 21.08.2018 року за №1/21-08 ОСОБА_2 працює на даному підприємстві з 13.11.2017 року менеджером. (а.с.182)
Згідно характеристики директора ТОВ «КРИВБАСТЕХНОМАШ ОСОБА_2 за час роботи на даному підприємстві зарекомендував себе з позитивної сторони. (а.с.183)
Відповідно до довідки Криворізького природничо-наукового ліцею, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, навчається в ліцеї з 2014 року. Зазначено, що матір приділяє належну увагу навчанню та вихованню сина, постійно підтримує зв'язок з класним керівником, відвідує батьківські збори (а.с.18)
Відповідно до довідки Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний диспансер» від 20.08.2018 року ОСОБА_2 проживає з листопада 2017 року за адресою: АДРЕСА_1, скарг від сусідів та родичів, повідомлень з поліції не надходило. На обліку в КЗПНД не перебуває, за медичною допомогою не звертався (а.с.184).
Згідно побутової характеристики начальника ТОВ «СІТІСЕРВІС» від 20.08.2018 року на ОСОБА_2 за час проживання за вищевказаною адресою скарг не надходило (а.с.185).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем не доведено обставини свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Згідно з пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - Постанова) ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.
Відповідно до пункту 15 вищезазначеної Постанови позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, (далі - Конвенція) держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Доводи позивача, щодо неврахування судом першої інстанції висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3, колегією суддів не приймаються, оскільки в судовому засіданні представник виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті радиРассомаха С.А не підтримала висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3
Як роз'яснив Верховний Суд України в Узагальненні «Практика розгляду судами справ, пов'язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми» від 11 грудня 2008 року, при розгляді справ про позбавлення батьківських прав для встановлення обставин справи суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції та обґрунтувань. Також згідно із ч.4 ст.19 СК обов'язковою є участь у справі органу опіки та піклування. Суду слід витребувати від цього органу письмовий висновок відповідно до ч.5 ст.19 СК, а також може допитати представника цього органу в судовому засіданні.
Слід звернути увагу на те, що згідно з ч.6. ст.19 СК суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 7 грудня 2006 року у справі "Хант проти України").
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (абз. 2 п. 18 вищезгаданої Постанови).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що відповідач притягувався до кримінальної відповідальності, оскільки притягнення відповідача до кримінальної відповідальності, не свідчить саме по собі про те, що відповідач не виявляє інтересу до внутрішнього світу сина, не спілкується з ним, не бере участі у вихованні дитини, свідомо нехтує своїми обов'язками.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач по справі ОСОБА_2 вживає всіх мір задля можливості участі у вихованні дитини, даних про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо власної дитини, матеріали справи не містять.
Позивач належним чином не вмотивувала власних доводів про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Даних про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо власного сина, або даних про те, що до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, недоведеність фактів ухиляння відповідача від виховання дитини та свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками.
За приписами статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував пояснення сторін у справі, особу відповідача, інтереси неповнолітньої дитини та відносини, що склались між її батьками, а також виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення батьківських прав.
Виходячи з вищевикладеного апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у даній справі ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування не вбачається.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Таким чином, колегія суддів вважає необхідним залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Центрально - Міського районного суду м.Кривого Рогу від 08 травня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 вересня 2018 року.
Головуючий:
Судді: