04.09.2018 227/3835/18
04 вересня 2018 року м. Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді Хоменко Д.Є.
при секретарі судового засідання Малашко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Добропільський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті, -
04.09.2018р. ОСОБА_1 (далі за текстом також - заявник) звернулась до суду з даною заявою, в обґрунтування якої зазначила, що вона є рідною донькою гр.ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2р. в місті Харцизьк Донецької області. Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті від 04.09.2018р. №15.31-25/3294, оскільки заявником для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 пред'явлено документ, форма якого не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року №545 (далі за текстом - Наказ). Встановлення факту смерті заявнику необхідно для реєстрації смерті у відділі РАЦС на території України та отримання відповідного свідоцтва для подальшої реалізації свого права на спадщину. Просить встановити факт смерті ОСОБА_2.
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, але через канцелярію суду надала заяву від 04.09.2018р., про розгляд справи без її участі, заявлені вимоги підтримує повністю, просила їх задовольнити.
Представник заінтересованої особи, Добропільського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.
Таким чином, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності сторін на підставі доказів, які є в матеріалах справи.
Суд, розглянувши справу у межах заявлених вимог, дослідивши письмові документальні докази, представлені в обґрунтування заяви, фотознімки місця поховання, вважає, що подана заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Дошлюбне прізвище заявника ОСОБА_1 було «ОСОБА_1», про що свідчить копія свідоцтва про укладення шлюбу від 26.12.1987р., виданого Зугреською міськрадою м.Харцизька Донецької області, актовий запис №222, яка мається в матеріалах справи.
Відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого 25.07.1970р. Зугреською міськрадою Донецької області, актовий запис №164, батьком заявника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3р.н. є ОСОБА_3, матір'ю - ОСОБА_2. Тобто в судовому засіданні встановлено що заявник ОСОБА_1 є рідною донькою гр.ОСОБА_2
04.09.2018р. за вихідним номером 15.31-25/3294 Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було відмовлено у реєстрації смерті гр.ОСОБА_2, оскільки заявником для підтвердження факту смерті пред'явлено документ, форма якого не відповідає формі визначеній Наказом.
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, вбачається фіксування смерті гр.ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2р. в місті Харцизьк. Вказана копія свідоцтва про смерть видана закладом, яке розташовано на тимчасово неконтрольованій органами державної влади України території.
Надаючи правову оцінку правовідносинам у справі, суд виходить з наступного.
Як передбачено ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Пунктом другим частини першої ст.317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
В судовому порядку можуть також бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Приписами ч.2 ст.319 ЦПК України встановлено, що рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-VI від 01.07.2010р., державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою або рішенням суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Згідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі за текстом - Закон) тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.9 Закону, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Надана заявником копія свідоцтва про смерть, яке видано установою на тимчасово окупованій території України, відповідно до ст.19 Конституції України та Закону не є дійсною і не може створювати правових наслідків.
Між тим, суд приймає до уваги роз'яснення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування положень ЦПК України стосовно особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, що викладені у листі від 15.04.2016 року №9-1130/0/4-16, та практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах проти Туреччини(«Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також справах проти Молдови та Росії («Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilasku and Others v. Moldova and Russia»), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права, із врахуванням «намібійського винятку», приходить до висновку, що рішення суду в такій категорії справ має ґрунтуватися на дотриманні вимог ЦПК України, щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на непідконтрольній території.
Водночас, відповідно до абз.3 ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII, діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
Отже, зважаючи на викладені законодавчі приписи, суд приймає як належний доказ документи, що підтверджують факт смерті гр.ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н. на тимчасово окупованій території.
При цьому, суд звертає увагу заявника на позицію Верховного суду України, викладену в п.18 Постанови Пленуму №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», згідно якої, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в даному випадку є рішення суду про встановлення факту смерті.
Підсумовуючи викладене, приймаючи до уваги викладені у поданій заяві обставини, фотознімки місця поховання гр.ОСОБА_2, з огляду на сукупність досліджених доказів, відсутність заперечень з боку заінтересованої особи, з метою захисту прав особи, суд вважає, що заявлені вимоги про встановлення факту смерті підлягають задоволенню.
Керуючись ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст.ст. 4, 247, 263, 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: Добропільський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ст.Сердита Шахтарського району Донецької області, громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року у віці 73 роки в місті Харцизьк Донецької області, Україна.
У порядку ч.4 ст.317 ЦПК України, рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Д.Є. Хоменко