03 вересня 2018 року м. Житомир справа № 0640/3929/18
категорія 10.2.4
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити грошову допомогу, -
встановив:
31.07.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , у якому він просить:
- визнати протиправним і скасувати п. 47 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи, з 25.04.2018, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.06.2018 № 65;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 25.04.2018, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04.12.2012 Житомирською обласною МСЕК № 2 позивачу встановлено 3 групу інвалідності, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби з 30.11.2012, та як інвалід 3 групи позивач не отримував одноразову грошову допомогу та не звертався за виплатою останньої. Згідно з змістом позову, 02.05.2018 Житомирською обласною МСЕК № 2 позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 25.04.2018, яка так само настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби. На підставі вказаного, позивач звернувся 05.05.2018 до Міністерства оборони України через Житомирський об'єднаний міський військовий комісаріат про виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи з 25.04.2018, однак рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.06.2018 № 65, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що зміна групи інвалідності у нього відбулась у понад дворічний термін. Посилаючись на те, що встановлені ст. 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” обмеження на нього не розповсюджуються та з огляду на викладене у позовній заяві, ОСОБА_1 просить визнати протиправним і скасувати п. 47 рішення Міністерства оборони України про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 25.04.2018 внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.06.2018 № 65, а також просить зобов'язати відповідача вирішити питання щодо призначення та виплатити такої одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 03.08.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
09.08.2018 на адресу суду від Житомирського ОМВК надійшли пояснення щодо позову, у яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю (а.с. 26-27).
У поясненнях представник третьої особи зазначив, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби 16.05.2005. 30.11.2012 під час первинного огляду органами МСЕК його визнано інвалідом 3 групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а 25.04.2018 під час повторного огляду органами МСЕК - інвалідом 2 групи, внаслідок цієї ж причини.
Пояснює, що зміни до законодавства України щодо права на отримання одноразової грошової допомоги передбачено особам, звільненими з військової служби та яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання (травм), отриманих в період проходження військової служби, набули чинності з 12.05.2006 (Закон України від 04.04.2006 № 33597-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги та набуття чинності нової редакції ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975), тобто після звільнення позивача з військової служби, а відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, тому на позивача не поширюються.
Крім того, представником третьої особи зазначено, що п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку № 975 визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або «резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Представник третьої особи пояснив, що друга група інвалідності встановлена позивачу понад дворічний термін з часу первинного встановлення 3-ї групи інвалідності (30.11.2012 - 25.04.2018), отже, підстав для здійснення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності, також - не має.
Крім того, згідно п. 8 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Даний строк позивачем пропущений.
Таким, чином, на думку представника третьої особи, рішення комісії, розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірним, а у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідач вимоги ухвали суду від 03.08.2018 у частині надіслання відзиву на адміністративний позов не виконав.
Зважаючи на викладене та керуючись приписами ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України до 16.05.2005.
З довідки командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.12.1998 № 1359 про обставини отримання травми встановлено, що 03.12.1998 під час виконання обов'язків військової служби (виконання стрибків з парашутом) позивач отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забій поперекового відділу хребта, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.1998 № 1359 (а.с. 17).
Згідно з витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 14.11.2012 № 2235 встановлено, що захворювання майора м/с запасу ОСОБА_1 , 1963 року народження та травма, отримана ним ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 18).
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 04.12.2012 серія 10 ААБ № 654120 позивачу встановлено третю групу інвалідності з 30.11.2012. Комісією було встановлено, що поранення (контузія) та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 19).
02.05.2018 Управлінням праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира позивачу встановлений статус інваліда війни другої групи (а.с. 4).
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 02.05.2018 серія 12 ААБ № 100739 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 25.04.2018. Комісією було встановлено, що травма, ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 20).
05.05.2018 позивач звернувся з заявою до Міністерства оборони України через Житомирський ОМВК про виплату йому одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як інваліду ІІ групи з 25.04.2018, додавши до заяви документи, встановлені п. 11 Порядку № 975 а саме: копії довідок Житомирської МСЕК № 2 серія 10ААБ № 654120 від 04.12.2012 та серія 12 ААБ № 100739 від 02.05.2018; копію витягу з протоколу ЦВЛК від 14.11.2012 № 2235, копію довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.1998 № 1359 про обставини отримання травми; копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2005 № 56; копії паспорта, ідентифікаційного номера, картки реквізитів, згоду на збір та обробку персональних даних (а.с. 21).
У подальшому Житомирський ОМВК направив до Міністерства оборони України документи щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок поранення (контузії) та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Як встановлено з витягу з протоколу засідання комісії МОУ від 22.06.2018 № 65 п. 47 рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - комісія МОУ), затвердженим Міністром оборони України, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 № 3597-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а первинна інвалідність встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім цього, згідно з абзацом другим п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін (а.с. 22).
Листом Житомирського ОВК від 13.07.2018 № СЗ/4822 позивачу було надіслано витяг з протоколу від 15.06.2018 № 60 та рішення комісії МОУ від 22.06.2018 № 65 (а.с. 23).
Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, суд зазначає про таке.
Частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 19 Основного Закону проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ (далі - Закон України № 2232-ХІІІ).
Відповідно до ст. 41 Закону України № 2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час виконання ними обов'язків служби здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України № 2011-ХІІ. Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.
Положеннями п. 1 ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної відмови) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Відповідно до п. 1 ст. 16-2 Закону України № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (п.п. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).
Положеннями п. 4 ст. 16-3 Закону України № 2011-ХІІ закріплено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Пунктом 6 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до п. 8 ст. 16-3 Закону України № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Положеннями п. 9 ст. 16-3 Закону України № 2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 975).
Абзацом третім п. 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до п. 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Положеннями п. 13 Порядку № 975 визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Пунктом 15 Порядку № 975 закріплено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Як встановлено з матеріалів справи, правовою підставою для винесення оскаржуваної відмови є застосування відповідачем до спірних правовідносин положень абзацу другого п. 4 ст. 16-3 Закону України № 2011-ХІІ, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII у Законі України № 2011-XIІ п. 4 ст. 16-3 доповнено абзацом другим наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У силу статті 58 Основного Закону, норма Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 25.04.2018.
Верховний Суд України у постанові від 10.03.2015 у справі № 21-563а14 зазначив, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17 (адміністративне провадження № К/9901/5281/17), які, відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Застосовуючи механізм захисту порушеного права та керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому II групи інвалідності з 25.04.2018 внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене п. 47 протоколу засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційним сум від 22.06.2018 № 65.
Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 як інваліду II групи одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України № 2011-XII та виплатити у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму на момент встановлення ОСОБА_1 II групи інвалідності з 25.04.2018, суд зазначає, що вказані питання належать до дискреційних повноважень відповідача.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням з 25.04.2018 ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, у розмірі та у порядку, визначеному статтями 16, 16-2, 16-3 Закону України № 2011-XII та Порядком № 975.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень у реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем у порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності з 25.04.2018 внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 250, 255, 258, 261-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити грошову допомогу - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати п. 47 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності 2 групи, з 25.04.2018, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.06.2018 № 65.
Зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням з 25.04.2018 ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, у розмірі та у порядку, визначеному статтями 16, 16-2, 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно з статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено: 3 вересня 2018 року.
Суддя О.В. Єфіменко