03 вересня 2018 року м. Житомир справа № 806/3057/18
категорія 10.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просить, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення ІІ групи інвалідності у відповідності до вимог ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію", а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850, виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з урахуванням проведених виплат, у розмірі 144000,00 гривень.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що в період з 01.06.2006 по 31.07.2016 вона проходила військову службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Наказом №170/ОС від 19.06.2016 вона була звільнена з посади старшого інспектора з особливих доручень сектору кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області у зв'язку з встановленням їй 2 групи інвалідності. Відповідно до вимог статті 99 Закону України "Про Національну поліцію" позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності в розмірі 90 прожиткових мінімумів, визначених законом для працездатних осіб, що становить 144000,00 грн. Позивач вважає, що вона має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, згідно з ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію", а тому 22 лютого 2018 року вона звернулась до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з відповідною заявою. Однак, листом від 12.03.2018 №4.3-323-18/К-198 Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції відмовило їй у здійсненні перерахунку одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що позивач була звільнення з військової служби у 2016 році та інвалідність їй була встановлена 21.09.2016, а тому при призначенні їй одноразової грошової допомоги був застосований наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського", розроблений відповідно до статей 97-101 Закону України "Про Національну поліцію", який визначено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення 2 групи інвалідності складає 90 розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про встановлення інвалідності.
Вважаючи такі дії Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 25 червня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 06 серпня 2018 року адміністративну справу було призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі на 27 серпня 2018 року.
13 серпня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Така позиція відповідача ґрунтується на тому, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону України "Про Національну поліцію". У зв'язку з цим відповідач зауважує, що позивачу підлягає нарахуванню і виплаті одноразова грошова допомога у розмірі, передбаченому Законом України "Про Національну поліцію", а не Законом України "Про міліцію", оскільки підстави для її виплати виникли у позивача під час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, на осіб рядового і начальницького складу якої поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. (22-25)
27 серпня 2018 року до відділу документального забезпечення суду надійшла заява від позивача, в якій остання просила розглядати справу без її участі в порядку письмового провадження.
Відповідач, який був належним чином повідомленні про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, в судове засідання 27 серпня 2018 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомляли.
У зв'язку з зазначеним та керуючись ч. 9 ст. 205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.06.2006 по 31.07.2016 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Згідно наказу № 170/ОС ОСОБА_1 з 19 червня 2016 року була звільнена зі служби за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу).
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 21.09.2016 (серія 12 ААА №154924), позивачу з 22.08.2016 встановлено II групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ. (а.с.12).
У зв'язку з чим, позивачу у відповідності до статей 97-99 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 (далі Закон № 580-VIII) було призначено та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб (144000,00 грн.).
Не погоджуючись із розміром виплаченої одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 звернувся із заявою від 22.02.2018 до голови комісії з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області про здійснення їй перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги, виходячи із розміру 200-кратного прожиткового мінімуму, у відповідності до ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію». (а.с.10)
Однак, листом Центрального міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції від 12 березня 2018 року № 4.3-32318/К-198 позивачу відмовлено у перерахунку одноразової грошової допомоги та роз'яснено, що при призначенні та виплаті вказаної одноразової грошової допомоги було правомірно застосовано положення Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, розробленого відповідно до ст.ст.97-101 Закону України «Про Національну поліцію». (а.с.11)
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України " № 2713-IV від 23.06.2005 (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносинах) передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці.
Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 набрав чинності 07 листопада 2015 року (надалі - Закон № 580-VIII).
До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами ст. 23 Закону України "Про міліцію" і Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 (далі - Порядок №850), які визначають механізм призначення і виплати вказаної одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію" № 565-XII від 20.12.1990 у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Пунктом 2 Порядку № 850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги є зокрема, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Положеннями п.5 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Пунктом 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII визначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, зокрема, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Згідно із ч.2 ст. 97 Закону № 580-VIII, порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Разом з тим, відповідно до підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 99 Закону № 580-VIII, розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, у разі визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Відповідно до статей 97 - 101 Закону № 580-VIII та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського", наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок №4, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Згідно із п. 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло 22.08.2016, тобто з дати встановлення позивачу інвалідності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії в результаті захворювання, пов'язаного з проходженням служби.
Як зазначалося раніше, наказом № 170/ОС ОСОБА_1 з 19 червня 2016 року була звільнена з посади старшого інспектора з особливих доручень сектору кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області.
Тобто, останнім місцем служби позивача були органи Державної пенітенціарної служба України, які в подальшому, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року №348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» були реорганізовані в органи Державної кримінально-виконавчої служби.
Разом з тим, слід наголосити, що право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону № 580-VIII (набрав чинності 07.11.2015 року), крім того, оскільки останнім місцем служби позивача була Державна кримінально-виконавча служба України, то на неї, як на особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений нормами Закону № 580-VIII, у зв'язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 4.
Отже, суд вважає помилковим твердження позивача про необхідність здійснення перерахунку виплаченої одноразової грошової допомоги у відповідності до ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію», оскільки підстави для її виплати виникли у позивача під час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, а у відповідності до ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом № 580-VIII .
Враховуючи вищевикладене та з урахування положень п. 2 Порядку №850, суд приходить до висновку, що дія такої норми поширюється лише на колишніх працівників міліції, яким була встановлена інвалідність саме в той час, коли був чинний Закон України "Про міліцію". Відтак, на позивача вказана норма не розповсюджується, оскільки останній було встановлено ІІ групу інвалідності вже у період дії Закону № 580-VIII, який набрав чинності 07.11.2015 року, у зв'язку з чим порядок виплати такої одноразової грошової допомоги врегульовано Порядком № 4.
Таким чином, відповідачем при призначенні та виплаті ОСОБА_1 вказаної одноразової грошової допомоги було правомірно застосовано положення Порядку № 4, розробленого відповідно до ст.ст.97-101 Закону № 580-VIII, оскільки остання звільнена у період, коли діяв вказаний Закон, а тому позивач мав право на отримання одноразової допомоги у розмірі, передбаченому ст.99 Закону № 580-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 127/8696/17, у постанові від 27 березня 2018 року по справі №822/2595/17 та у постанові від 07.03.2018 (справа №554/155/17), які відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинні враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, на підставі викладеного судом встановлено, що рішення Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції при призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 144000,00 грн., що дорівнює 90-кратному прожитковому мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності позивачу, прийняте відповідно до норм чинного законодавства.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відтак, проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Отже, аналіз вищевказаних норм та фактів, дає підстави вважати, що у відповідача не існувало підстав для нарахування позивачу одноразової грошової допомоги згідно Порядку № 850 та статті 23 Закону України "Про міліцію".
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 255, 257, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (вул. Воздвиженська, 2, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 40867327) про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя І.Е.Черняхович