Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 вересня 2018 р. Справа№0540/5792/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) про визнання дій протиправними та зобов'язання відновити виплату пенсії,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Караматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість з 01 квітня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З 01 квітня 2017 року відповідачем припинено виплату належної позивачу пенсії.
Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що після обміну з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб з 01 квітня 2017 року виплату пенсії позивачу було призупинено. Позивач до управління за поновленням виплати пенсії не звертався. Жодного рішення щодо відмови в поновленні виплати пенсії відповідачем не приймалось.
Разом з цим, відповідачем зазначено, що жодного доказу щодо поважності пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.
У зв'язку з викладеним, відповідач у задоволенні позову просив відмовити.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджено пенсійним посвідченням позивача №42591.
Позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО НОМЕР_2, виданою 16.08.2016 р.
Згідно листа Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 14.06.2018 року №11168/02, після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб з 01 квітня2017 року виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.
Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою пінсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Виходячи з вищевикладеного, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.07.2018 року вирішено питання щодо пропущеного строку позивачу на звернення з адміністративним позовом.
В силу положень частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. А в силу положень пункту 7 частини 1 статті 92 Основного закону, виключно законами України визначається правовий режим майна.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", майновими правами визнаються у тому числі й права вимоги.
Виходячи з цього, суд констатує, що він розглядає невиплату з 01 квітня 2017 року пенсійним органом щомісячних страхових виплат позивачу у вигляді пенсії, раніше призначених йому до виплати довічно, саме як позбавлення позивача майна (власності) у вигляді майнового права вимоги щодо виплати раніше призначених йому грошових коштів довічно, на які він мав право розраховувати, у тому числі з 01 квітня 2017 року.
А оскільки, в силу положень частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд застосовує і положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція), що захищає право власності, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, оскільки згідно частини 1 статті 32 названої Конвенції, саме цей Суд має право тлумачення її положень і протоколів до неї.
Зокрема суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (п.83 Рішення від 12 липня 2001 року справа „ОСОБА_4 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини; п.22 Рішення від 08 листопада 2005 року справа „Кечко проти України; п.20-24 Рішення від 10 березня 2011 року справа „Сук проти України; п.41 Рішення від 07 листопада 2013 року справа „Пічкур проти України; п.31 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України), кожній фізичній або юридичній особі гарантується право мирно володіти своїм майном, яке включає в себе, серед іншого, як майнові права (у тому числі право вимоги уплати боргу), так і матеріальний (або ж майновий) інтерес, до якого входять так звані законні очікування (або ж іншими словами законні сподівання).
З точки зору Конвенції, з огляду на те, що суб'єкт страхової виплати у вигляді пенсії, її отримувач, розмір, строки і період її виплати, на момент виникнення спору між сторонами були визначені, і спору щодо цього між сторонами не було, суд вважає щомісячну пенсію позивача, яку він повинен був отримувати кожного місяця і довічно, у тому числі і з 01 квітня 2017 року положення цієї статті правом позивача.
За положеннями статті 1 Протоколу №1 Конвенції, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, право на мирне володіння своїм майном не є абсолютним, воно може бути обмежене або піддано іншому втручанню з боку держави, у тому числі особу може бути і позбавлено її майна.
Проте, стала практика Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, буде сумісною з гарантіями статті 1 Протоколу №1 до Конвенції тільки при дотриманні державою трьох обов'язкових умов, таких як:
-законність втручання (іншими словами, підстави для обмеження або позбавлення майна повинні бути передбачені законом). При цьому тут, суд враховує, що під визначенням "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом (тобто не обов'язково тільки законом), так і правила, що сформувались у прецедентному праві (п.37 Рішення від 13 липня 1995 року справа „Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства);
-втручання має переслідувати легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси;
-втручання у право на мирне володіння своїм майном повинно бути пропорційним поставленій меті (іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи - п.53 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України).
Оцінюючи чи мало місце законне втручання у діях відповідача, які оскаржує позивач, щодо невиплати йому пенсії з 01 квітня 2017 року, суд виходить з такого.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).
Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.
Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Відзив наданий відповідачем свідчить про те, що виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 року призупинено після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб .
З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".
Також суд погоджується із тим, що позивач дійсно має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 вказаного закону.
Але суд одразу відзначає, що будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року (надалі за текстом - Порядок №365), а також положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не містять положень про те, що ці два закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також суд констатує, що ні Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ні Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.
Суд зазначає, що в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.
Тому аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" було правомірним, суд вважає помилковими.
І втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". А тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень поновити виплату пенсії позивачу.
З урахуванням вище викладеного, оскільки дії щодо призупинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов'язати здійснити позивачу нарахування і виплату пенсії з 01 квітня 2017 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 23 липня 2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб 1762 грн. 00коп.
Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду від 13 липня 2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) судового збору у розмірі 704,80 грн. на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) про визнання дій протиправними та зобов'язання відновити виплату пенсії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 квітня 2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаш Г.П.