Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 вересня 2018 р. Справа№0540/6475/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 84403, АДРЕСА_1; адреса для кореспонденції: 84511, АДРЕСА_2)
до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, 84500, м. Бахмут, вул. Миру, 35, Донецька область)
про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з 1 квітня 2016 року, зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період з 1 квітня 2016 року.
Ухвалою від 3 серпня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, відстрочив позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали, задовольнити клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду, задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та зобов'язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії витяг з пенсійної справи позивача відповідно спірних правовідносин (призначення пенсії, заяви, протоколи, довідки, рішення, що стосуються виплати та припинення виплати пенсії), всі інші докази, які стали підставою для вчинення відповідачем спірних дій, інформацію щодо призначеної але фактично невиплаченої суми пенсії позивача з початку 2016 рок по теперішній час.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є пенсіонером, з грудня 2017 року він перебуває на обліку у відповідача, проте з 1 квітня 2016 року виплата пенсії була припинена з невідомих причин.
Суд зазначає, що ухвалою від 3 серпня 2018 року суд встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення відповідачу даної ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву, який повинен бути складений та поданий за правилами, встановленими статтею 162 КАС України, або заяви про визнання позову. Дана ухвала була отримана відповідачем 8 серпня 2018 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, проте, відповідач не надав суду відзив на позовну заяву. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Отже, суд дійшов до висновку щодо розгляду справи за наявними в матеріалах справи документами.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданого Микитівським РВ Горлівського УМВС України в Донецькій області 17 лютого 1998 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є пенсіонером, про що свідчить посвідчення від 29 березня 2005 року серії НОМЕР_4 та внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26 грудня 2017 року № НОМЕР_2.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку у відповідача на підставі електронної справи. Суд також зазначає, що факт отримання позивачем пенсії до 1 квітня 2017 року не оскаржується сторонами.
Суд встановив, що 15 березня 2018 року був підготовлений адвокатський запит до відповідача для з'ясування причин з яких відповідач не поновив виплату пенсії та не сплатив заборгованість. Але, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у встановлений законом п'ятиденний строк не відповів на запит. Також, 26 квітня 2018 року був направлений відповідний запит до Управління соціального захисту Лиманської міської ради, з відповіді на який вбачається, що 14 вересня 2017 року Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради була проведена перевірка фактичного місця проживання позивача, факт проживання позивача не був підтверджений за адресою яка вказана в довідці ВПО. Рішення комісії про відмову в призначенні пенсійних виплат позивачу було передано до управління Пенсійного фонду м. Красний Лиман 12 січня 2018 року.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
Суд зазначає, що відповідачем жодного рішення щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 1 травня 2017 року не приймалось.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України та не підтвердження фактичного місця проживання, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.
До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 1 жовтня 2014 року № 509, від 5 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Суд зазначає, що ухвалою від 3 серпня 2018 року суд зобов'язував відповідача надати суду витяг з пенсійної справи позивача відповідно спірних правовідносин (призначення пенсії, заяви, протоколи, довідки, рішення, що стосуються виплати та припинення виплати пенсії), всі інші докази, які стали підставою для вчинення відповідачем спірних дій, проте, станом на день розгляду справи по суді відповідачем не виконано вимоги зазначеної ухвали.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність припинення виплати пенсії позивачу з 1 квітня 2016 року.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій. З позовної заяви вбачається, що позивач просив суд визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо припинення пенсійних виплат позивачу, проте, з урахуванням норм статті 245 КАС України, суд визнає бездіяльність відповідача протиправною, що не змінює сутності позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено невиплату пенсії позивачу саме з 1 квітня 2016 року та судом встановлено протиправна бездіяльність відповідача, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 3 серпня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 84403, АДРЕСА_1; адреса для кореспонденції: 84511, АДРЕСА_2) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, 84500, м. Бахмут, вул. Миру, 35, Донецька область) про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії з 1 квітня 2016 року.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за період, починаючи з 1 квітня 2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.
Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 3 вересня 2018 року. Повне судове рішення складено 3 вересня 2018 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Смагар С.В.