22 червня 2018 року Справа № 804/1697/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Барановського Р. А.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №804/1697/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач, з урахуванням уточнень від 21.05.2018р., просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) з 01.04.2017р.
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) за минулий час, а саме: з 01 квітня 2017 року по 01 липня 2017 року.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) належної йому пенсії за віком відповідно за минулий час, а саме: з 01.04.2017 року по 01.07.2017 року.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер №804/1697/18.
Адміністративний позов ОСОБА_2 не відповідав вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою суду від 12 квітня 2018 р. був залишений без руху, з встановленням позивачу терміну для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної зави без руху.
На виконання ухвали суду від 12.04.2018р. позивач виправив вказані недоліки позовної заяви та надав до суду уточнений адміністративний позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2018р. відкрито провадження по справі №804/1697/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження згідно ч. 2 ст. 257 та ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України у письмовому провадженні.
Згідно ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №804/1697/18 у спрощеному провадженні з урахуванням положень ст. 269 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Проте, позивач зауважує, що з 01.04.2017р. по 01.07.2017р. (включно), відповідач не здійснював йому виплату пенсії. ОСОБА_2 вважає допущену відповідачем бездіяльність у вигляді припинення пенсійних виплат та не здійснення виплати пенсії у період з 01.04.2017р. по 01.07.2017р. протиправною та такою, що порушують його конституційні права, тому звернувся з даним позовом до суду.
26.06.2018р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано до суду відзив на адміністративний позов, у якому відповідач зазначив про безпідставність заявлених ОСОБА_2 позовних вимог. Так, відповідач вважає, що пенсійним органом правомірно призупинено з 01.04.2017р. виплату позивачу пенсії, оскільки призупинення таких виплат зумовлене складанням Протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Новокодацької районної у місті Дніпрі ради №99 від 15.05.2017р., яким постановлено припинити ОСОБА_2 всі види соціальних виплат за результатами здійснення перевірки їх фактичного місця проживання відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» за №365 від 08.06.2018р.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) є пенсіонером за віком (пенсійне посвідчення НОМЕР_2 серії НОМЕР_3, видане Пенсійним фондом України від 25.09.2008р.) та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою (дублікат довідки) за №1204901 від 24.03.2017р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою Управлінням соціального захисту населення Новокодацької районної у м.Дніпрі ради від 24.03.2017р.
За заявою позивача його взято на облік Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в особі Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі.
Позивач, зазначає, що у період з 01.04.2017р. по 01.07.2017р. пенсію йому виплачено не було.
10.10.2017р. ОСОБА_2 подав заяву про поновлення виплати пенсії.
Пенсійним органом повідомлено позивача про поновлення йому виплати пенсії з 15.07.2017р.
Не погоджуючись із допущеною пенсійним органом бездіяльністю у вигляді припинення та не виплати йому пенсії у період з 01.04.2017р. по 01.07.2017р., ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч.3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб") для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-VI від 09.07.2003р. (далі - Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.
Так, частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
- у разі смерті пенсіонера;
- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
- в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Отже, в статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутня така підстава як не надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, як про це заявляє відповідач.
Судом встановлено, що, незважаючи на фактичне припинення нарахування та виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати позивачеві пенсії не приймалося.
При цьому, суд звертає увагу на те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд зауважує, що згідно з п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (ст.91 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Конституції України).
Конституційне поняття "закон України" не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Водночас, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами.
Припинення виплати пенсії на підставі положень, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальними органами Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Особливу увагу слід звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідачем не представлено рішення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі або Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2017р. з підстав, передбачених ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас, згідно з ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено законність підстав припинення виплати позивачеві пенсії.
Разом із тим, суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду. Виплата пенсії припинена в зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України прийнято низку законів та нормативно-правових актів, які спрямовані на відновлення виплат пенсій громадянам з моменту їх припинення без обмеження строком, виплата яких була зупинена в зв'язку з неможливістю проведення виплат на тимчасово неконтрольованій території.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку щодо порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України та ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Доводи відповідача з посиланням, як на підставу припинення пенсійних виплат, на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016р., суд вважає безпідставними, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу. До того ж, дана постанова Кабінету Міністрів України приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ від 20.10.2014р., яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Позивач підпадає під ознаки, наведенні у ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи.
Аналогічна правова позиція у даній категорії справі викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 р. по справі № 243/6391/17 (провадження № К/9901/2851/17), від 20.03.2018 р. по справі № 408/2818/17-а (провадження № К/9901/2707/17), від 20.03.2018р.по справі № 573/1759/17 (провадження № К/9901/3564/18), від 20.03.2018 р. № 234/12389/17 (провадження № К/9901/131/17), від 15.03.2018 р. по справі № 243/5484/17 (провадження № К/9901/34636/18), від 13.03.2018 р. по справі № 235/4162/17 (провадження № К/9901/2387/17).
Приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно ч. 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п.333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, за відсутності факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, припинивши виплату пенсії у період з 01.04.2017р. по 01.07.2017р. діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_2, в тому числі шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно, суд вирішив за необхідне допустити до негайного виконання це рішення у вказаній частині.
Вирішуючи питання щодо заявленого уповноваженим представником ОСОБА_2 у прохальній частині позовної заяви клопотання про встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що положеннями статті 387 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Проте, у даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень, адже у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню після набрання ним законної сили.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що встановлення судом строку для виконання судового рішення та зобов'язання подати звіт є правом, а не обов'язком суду та не може бути обрано позивачем одним із способів захисту порушеного права.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат в порядку ст.ст. 143 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із приписами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 704, 80 грн., що документально підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №1/48 від 16.02.2018р. Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем - у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено повністю, суд доходить до висновку, що сума сплаченого позивачем судового збору за подачу адміністративного позову до суду в сумі 704, 80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі №804/1697/18 (Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області).
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_2 (зазначене у позовній заяві місце проживання/перебування: 49128, АДРЕСА_1; ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) з 01.04.2017р.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) за минулий час, а саме: з 01 квітня 2017 року по 01 липня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) належної йому пенсії за віком відповідно за минулий час, а саме: з 01.04.2017 року по 01.07.2017 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в сумі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
Копію рішення суду направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.А. Барановський