м. Вінниця
30 серпня 2018 р. Справа № 0240/2330/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вільчинського О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренка І.В.,
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Сивого М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до: Головного управління ДФС у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що ним з метою ведення фермерського господарства отримано в оренду земельну ділянку площею 61,5126 га на території Кунківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області відповідно до укладеного з Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області договором оренди землі № 353 від 23.06.2014.
На переконання позивача, з дня реєстрації фермерського господарства як юридичної особи саме таке фермерське господарство є платником орендної плати за вказаним договором оренди землі, а тому відповідач безпідставно визначив позивачу податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2018 рік на суму 70524,66 грн.
Ухвалою від 19.07.2018 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
07.08.2018 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, із змісту якого видно, що ГУ ДФС у Вінницькій області не визнає позовні вимоги та просить відмовити в задоволенні позову. Свою позицію мотивує тим, що сума податку розрахована з дотриманням всіх норм чинного законодавства та застосована відповідно до норм Податкового кодексу України на підставі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також з урахуванням договору оренди земельної ділянки № 353 від 23.06.2014, до орендаря, а саме до ОСОБА_3
На вказаний відзив позивач 13.08.2018 подав відповідь, в якій зазначає, що подана відповідачем інформаційна довідка від 01.08.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно №132842606 від 01.08.2018 не могла бути підставою розрахованої суми податку, визначеному в податковому повідомленні-рішенні від 05.06.2018.
В судовому засіданні, яке відбулось 30.08.2018, представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов з підстав, викладених у ньому. Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
11.12.2013 ОСОБА_3 подав клопотання до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки орієнтовної площі 61,51 га на території Кунківської сільської ради, яка розташована за межами села, для ведення фермерського господарства земель резерву сільськогосподарського призначення.
Наказом Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 13.12.2013 №ВН/0520883300:02:004/00001680 ОСОБА_3 наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовної площі 61,5126 га в оренду із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі резервного фонду) на території Кунківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області для ведення фермерського господарства.
23.06.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі № 353 строком на 15 років. Об'єктом оренди відповідно до змісту договору є земельна ділянка загальною площею 61,5126 га, рілля, кадастровий номер: НОМЕР_2. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1176352,00 грн. Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства із земель резервного фонду Кунківської сільської ради (за межами населеного пункту) Гайсинського району Вінницької області.
09.07.2014 позивач створив та зареєстрував фермерське господарство "Колос Поділля".
Податковим повідомленням рішенням від 05.06.2018 № 142822-5102-0204 ГУ ДФС у Вінницькій області визначило ОСОБА_3 суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2018 рік в розмірі 70524,66 грн.
Позивач вважає, що сплата орендної плати має відбуватися фермерським господарством, а тому у нього, як громадянина, відсутній обов'язок зі сплати орендної плати, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходив з такого.
Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з п.п.14.1.73 п.14.1 ст. 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п.п.14.1.74 п.14.1 ст. 14 ПК України земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1. ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з п.п.14.1.136 п.14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
За приписами п.285.1 ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю (земельного податку) є календарний рік.
Згідно з п.287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 288.1 ст. 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до п.п. 288.2 - 288.4 ст. 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно з п.288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Пунктом 289.1 статті 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Також стаття 289 Податкового кодексу України встановлює порядок індексації нормативної грошової оцінки земель, зокрема, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Таким чином, з аналізу вказаних норм випливає, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності сплачується орендарем за користування земельною ділянкою на підставі договору оренди такої земельної ділянки.
Щодо посилань позивача на сплату орендної плати відповідно до договору оренди землі № 353 іншим платником податків, а саме фермерським господарством "Колос Поділля", то суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV (далі - Закон № 973) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону № 973).
Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням і сплачувати податки та збори (ст. 15 Закону № 973).
Встановлено, що пунктом 40 договору оренди землі № 353 передбачено, що передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не допускається.
Поняття "статутний фонд" вживається в Господарському кодексі України (далі - ГК України) щодо всіх суб'єктів господарювання.
Відповідно до ст. 86 ГК України вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника в статутному фонді, а згідно зі ст. 144 ЦК України статутний капітал складається з вартості вкладів учасників.
Отже, частки учасників (засновників) як у статутному фонді, так і в статутному капіталі, становлять вартість вкладів учасників.
Фермерське господарство, в свою чергу, діє на підставі статуту. Але для його існування обов'язковою умовою є особиста участь його членів, які поєднують свої зусилля для організації фермерського господарства.
Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України та ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Отже, чинним законодавством не передбачено віднесення до земель фермерського господарства земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на умовах оренди.
Крім того, частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Оскільки платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа (громадянин), що уклала договір оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказану земельну ділянку.
Юридична особа - фермерське господарство має право використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності, яка надана в оренду фізичній особі - засновнику юридичної особи для ведення фермерського господарства.
На підставі викладеного фермерське господарство може бути платником орендної плати тільки після приведення свого права землекористування у відповідність до чинного законодавства.
Як встановлено судом, зміни у відповідний договір оренди землі № 353 щодо особи орендаря не вносилися.
З урахуванням викладеного орендарем земельної ділянки є ОСОБА_3, а тому посилання на сплату орендної плати іншим платником податків, а саме фермерським господарством "Колос Поділля" є помилковим та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Укладаючи із Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області договір оренди земельної ділянки державної власності, позивач цілком та повністю усвідомлював його зміст та істотні умови, брав на себе певні зобов'язання та набував відповідних прав щодо об'єкта оренди.
Відповідно до п.п.54.3.3 п.54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Позивач не сплатив належну суму орендної плати з фізичних осіб, в зв'язку з чим контролюючий орган правомірно визначив грошове зобов'язання шляхом прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Порушень щодо визначення позивачеві розміру грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб судом не встановлено та такий розмір позивачем не оспорюється.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши надані сторонами докази та норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, обґрунтував правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 05.06.2018 № 142822-5102-0204 належними та допустимими доказами. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1)
Головне управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 39402165)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович