30 серпня 2018 року
м. Київ
Справа № 905/2796/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2018
(головуючий суддя Попков Д.О., судді: Стойка О.В., Радіонова О.О.)
та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2018
(суддя Кротінова О.В.)
у справі №905/2796/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Міськтепломережа"
про стягнення 72 829,13 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства "Міськтепломережа" (далі - КП "Міськтепломережа") про стягнення 72 829,13 грн, у тому числі: основного боргу у сумі 26 087,18 грн, пені у сумі 3 826,53 грн, штрафу у сумі 8 090,88 грн, 3% річних у сумі 4 063,58 грн, інфляційних втрат у сумі 30 760,96 грн на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №64-2012-БО від 31.07.2012.
1.2. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №64-2012-БО від 31.07.2012 в частині оплати вартості поставленого природного газу.
2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 31.07.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Міськтепломережа" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №64-2012-БО (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
2.2. В п. 1.2 цього договору зазначено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, та іншими споживачами.
Згідно з п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Сторони домовились, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).
Сторонами у п. 6.1 договору також було погоджено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У розділі 11 договору сторони дійшли згоди, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу з 01.08.2012 до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Крім цього, як зазначено у п. 9.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
2.3. Позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за жовтень-грудень 2012 році у загальному обсязі 39,918 тис.куб.м. на суму 186 087,18 грн.
2.4. З наданого позивачем на підтвердження своїх позовних вимог сальдо та виписки за операціями, відповідачем за зобов'язаннями з жовтня по листопад 2012 року була здійснена оплата на загальну суму 160 000,01 грн, а саме: 27.12.2012 - 25 000,00 грн, 16.01.2013 - 40 000,00 грн, 24.01.2013 - 25 000,00 грн, 29.01.2013 - 50 000,00 грн, 08.02.2013 - 20 000,00 грн, 14.03.2014 - 0,01 грн.
Враховуючи часткову оплату здійснену відповідачем, несплаченою залишилась заборгованість на загальну суму 26 087,18 грн.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. 27 лютого 2018 року рішенням Господарського суду Донецької області позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Міськтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 63 950,28 грн, у тому числі 26 087,18 грн основного боргу, 1 648,14 грн пені, 1 826,10 грн штрафу, 3 627,90 грн 3% річних, 30 760,96 грн. інфляційних витрат, а також судового збору у розмірі 1 404,94 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3.2. 10 травня 2018 року постановою Донецького апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2018 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що заборгованість за поставлений природний газ, що використовується відповідачем для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, погашена КП "Міськтепломережа" за жовтень 2012 року в повному обсязі станом на 27.12.2012, за листопад 2012 року в повному обсязі станом на 24.01.2013 та за грудень 2012 року у сумі 70 228,95 грн станом на 08.02.2013, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". У зв'язку з цим, у суди застосували у цій частині до спірних правовідносин приписи зазначеного Закону, в силу яких позовна вимога про стягнення з відповідача суми штрафних санкцій та 3% річних, нарахованих позивачем на заборгованість за зобов'язаннями з жовтня по листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року на суму 70 228,95 грн, задоволенню не підлягає.
Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних за період з 08.02.2013 по 27.09.2017, пені за період з 08.02.2013 по 13.07.2013 за зобов'язаннями за грудень 2012 року на суму 26 087,18 грн, суди дійшли висновку задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3 627,90 грн, пені в сумі 1 648,14 грн та штрафу в сумі 1 826,10 грн.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
4.1. 01 червня 2018 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2018, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2018 в частині відмови у стягненні 2 178,39 грн пені, 6 264,78 грн штрафу та 435,68 грн 3% річних і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
4.1.1. Згідно з доводами скаржника, господарські суди порушили норми матеріального права, зокрема, Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", ст.ст. 230-232 ГК України, ст.ст. 549-552 ЦК України, та процесуального права, зокрема, ст.ст. 2, 86 ГПК України.
Скаржник зазначає, що застосування Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" до спірних відносин є неправомірним, оскільки відповідач не включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Також позивач зауважив на тому, що господарськими судами порушено його право на справедливий суд, яке передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
4.2. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
4.3. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27.08.2018, який міститься у матеріалах справи.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
5.1.1. Враховуючи положення пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність касаційного перегляду цієї справи.
5.1.2. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.1.3. За приписами частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Щодо суті касаційної скарги
5.2.1. Спір у справі стосується стягнення з відповідача основної суми заборгованості, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №64-2012-БО від 31.07.2012 в частині проведення оплати у встановлені строки за поставлений газ.
5.2.2. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
5.2.3. Господарськими судами враховано зазначені вимоги законодавства та встановлено, що відповідач в повному обсязі за зобов'язаннями за жовтень 2012 року розрахувався лише 27.12.2012, за зобов'язаннями за листопад 2012 року - 24.01.2013. Окрім цього, за отриманий природний газ у грудні 2012 року відповідач розрахувався частково, здійснивши оплату 29.01.2013 на суму 50 000,00 грн та 08.02.2013 на суму 20 000,00 грн.
Таким чином, у відповідача наявна заборгованість з оплати поставленого газу у грудні 2012 року на суму 26 087,18 грн, яка обґрунтовано стягнута на користь позивача.
5.2.4. Зазначені обставини свідчать про неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.
За змістом ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних та інфляційних втрат, а також пені та штрафу, нарахування яких в цьому випадку передбачено п. 7.2 договору на купівлю-продаж природного газу №64-2012-БО від 31.07.2012.
5.2.5. Водночас, як правильно зауважено господарськими судами, 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів статті 1 цього Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно з статтею 2 названого Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 1 статті 3 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас частиною 3 статті 7 названого Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
5.2.6. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
5.2.7. З огляду на те, що відповідачем була сплачена заборгованість за поставку газу за жовтень-листопад 2012 року 27.12.2012 та 24.01.2013 відповідно, а заборгованість за грудень 2012 року сплачена частково в сумі 70 228,95 грн - 08.02.2013, тобто до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а п. 1.2 договору визначає, що газ, який поставляється за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 2 178,39 грн, штрафу в розмірі 6 264,78 грн та 3% річних в розмірі 435,68 грн, які були нараховані на суму боргу сплачену відповідачем до набрання чинності цим Законом.
5.2.8. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При прийнятті рішення у цій справі Верховний Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Відтак, наведені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а Верховний Суд не встановив фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у цій справі.
5.2.9. Таким чином, касаційний суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених ним доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги про порушення права позивача на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не відповідають дійсності, так як господарськими судами попередніх інстанцій в судових рішеннях було зроблено всі необхідні посилання на норми матеріального права, що підлягають застосуванню, зазначено підстави відхилення доводів позивача та часткової відмови у задоволенні його позовних вимог. Таким чином, посилання скаржника на порушення судами ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року є не аргументованими.
6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Верховний Суд вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову обґрунтованим. Скаржником не доведено, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення, а постанови Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2018 та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2018 - без змін.
7. Судові витрати
7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2018 та рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2018 у справі №905/2796/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Ткач
Судді О. Мамалуй
В. Студенець