"23" серпня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/746/18
Господарський суд Одеської області у складі:
суддя Волков Р.В.,
секретар судового засідання - Кришталь Д.І.
розглядаючи справу № 916/746/18
за позовом: ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ) (Банхофштрассе,37, м. Цюріх, Швейцарія, СН-8001)
до відповідача: Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “ДУНАЙ-ТРАНЗІТ” (65026, м. Одеса, узвіз Деволанівський, 7)
про стягнення 21 453,39 євро
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю);
Від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю);
Встановив:
Позивач, ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Спільного підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “ДУНАЙ-ТРАНЗІТ” про стягнення 21 453,39 євро збитків.
В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання зі Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю “ДУНАЙ-ТРАНЗІТ” 01.11.2013р. договору про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № AFP 060-02/13, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором в частині перевезення вантажів за дорученням Позивача, втрату вантажу відповідачем.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.04.2018р. відкрито провадження у справі №916/746/18.
Відповідач, Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “ДУНАЙ-ТРАНЗІТ” надав відзив на позовну заяву (зареєстрований за вхід. № 11321/18 від 06.06.2018р.) (а.с.46-48), згідно якого не погоджується з викладеними у позові аргументами та вимогами. Вважає, що позивач не виконав свого обов?язку щодо митного оформлення вантажу під час доставки попереднього вантажу до Данії, здійснення перемов між сторонами з цього приводу, повідомлення з боку позивача про необхідність здійснення доставки вантажу до іншого пункту отримання без надання чітких інструкцій щодо місця з зазначенням лише країни отримання - Польша, наявність на стоянці опломбованого вантажу який позивач вважає втраченим, наявність у відповідача права притримати річ позивача відповідно до ч.2 ст.594 Цивільного Кодексу України в якості забезпечення вимог відповідача.
Важає, що прострочення у доставці вантажу виникла через вину Позивача, про що він був повідомлений, а саме через порушення зобов'язання Позивача на виконання митних формальностей у ході попереднього відправлення, а також за відсутності точних вказівок щодо доставки вантажу. На думку відповідача ним було правомірно притримано вантаж. Відповідач зазначає, що не отримав точних вказівок від позивача щодо пункту доставки вантажу.
20.06.2018р. позивач надав відповідь на відзив (зареєстрована за вхід. № 12392/18) (а.с.58-59) в якому зазначає, що посилання відповідача у відзиві на невиконання позивачем п.4.1.2. Договору безпідставні, у вказаному пункті мова йде про митне оформлення/розвантаження та відповідний простій транспортного засобу при виконанні вказаних процедур в країнах відправлення та призначення. Будь-яких доказів того, що митне оформлення та розвантаження транспортного засобу тривало більше встановленого строку Відповідач не надав, так само як Відповідач не надав будь-яких доказів повідомлення Позивача про вказаний факт простою транспортного засобу через невиконання митного оформлення вантажу.
Зазначає, що у відзиві йдеться про інше перевезення Турецька Республіка - Данія, яке не є предметом розгляду даного спору, предметом даного спору є загублення Відповідачем вантажу, що мав би бути доставлений за маршрутом Турецька Республіка - Швеція, тому вважає, що аргументи Відповідача не можуть братися до уваги при розгляді даної справи.
Крім того, повідомлення про те що вантаж збережений та може бути оглянутий, на яке посилається відповідач у своєму відзиві було отримано Позивачем у квітні 2018р., після чого Позивачем відразу було прийнято таку пропозицію та було запропоновано оглянути вантаж незаінтересованою та кваліфікованою особою - сюрвеєром, для встановлення стану вантажу. Підтвердженням прийняття пропозиції Відповідача Позивачем є лист Позивача від 04.04.2018р., копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 50).
Вважає, що посилання Відповідача на застосування ч. 2 ст 594 ЦК безпідставне, оскільки договором Відповідачу не надано право застосовувати такий вид забезпечення зобов'язання як притримання.
20.06.2018р. від позивача до господарського суду Одеської області надійшло клопотання (зареєстроване за вхід. № 12318/18) про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме:
- копію витягу з торгівельного реєстру Кантону Цюріх від 30.09.2011 р., з апостилем та перекладом на українську мову, як доказ правосуб'єктності Позивача,
- копію акту сюрвеєрного огляду №ВУ.18.34 від 13.04.2018 р., як доказ наймання Позивачем відповідних незаінтересованих, кваліфікованих осіб (сюрвєєров) для огляду вантажу та встановлення його стану, а також відповідної позиції Відповідачу у відмові надати таку можливість.
Вказані документи були долучені судом до матеріалів справи (а.с. 65-82).
Позивач також звернувся до господарського суду Одеської області з письмовими уточненнями позовних вимог в частині обставин (підстав), на яких ґрунтуються позов (зареєстровані за вхід. № 12320/18 від 20.06.2018р.) в яких зазначив, що в позовній заяві Позивач заявляв, що 27.03.2018 р. він здійснив перерахування на рахунок компанії CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Турецька Республіка) 21 453,39 Євро, на підтвердження чого надав роздруківку з банківської програми клієнт-банк Позивача. Проте вказаний платіж не був зарахований на рахунок CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A S. (Турецька Республіка), через закриття рахунку.
Також позивач пояснив, що 31.05.2018р. компанія CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Турецька Республіка) надала Позивачу лист-прохання про перерахування збитків на загальну суму 21 453,39 Євро на рахунок компанії CANDY HOOVER OY (Фінляндська Республіка), а до свого листа долучила рахунки від компанії CANDY HOOVER OY (Фінляндська Республіка) на ім'я Позивача №520410 від 24.11.2017 р. на 31 752,00 Євро та №0787759 від 07.05.2018 р. на зменшення платежу на 10, 298,61 Євро (а.с.85-87).
Як стверджує позивач, 13.06.2018р. ним перераховано кошти в розмірі 21 453,39 Євро як суму збитків згідно листа компанія CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Турецька Республіка) на рахунок компанії CANDY HOOVER OY (Фінляндська Республіка), що підтверджується роздруківкою з банківської програми клієнт-банк Позивача (а.с.88).
09.07.2018р. від позивача до господарського суду Одеської області з заявою про уточнення позовних вимог (зареєстрована за вхід. № 2-3472/18), в якій збільшує позовні вимоги на 150 євро та просить суд стягнути з відповідача 21 453,39 Євро як суму вартості загубленого вантажу (збитків) та збитки в розмірі 150 Євро як суму витрат, які були понесені Позивачем через відмову Відповідача надати можливість оглянути вантаж.
В засіданні суду 20.07.2018р. судом розглянуто заяву позивача щодо уточнення позовних вимог шляхом збільшення та у протокольній формі відмовлено у прийнятті заявлених уточнень.
20.07.2018р. відповідач надав відзив на позовну заяву (зареєстрований за вхід. № 14686/18) (ас.114-115) в якому звертає увагу суду на те, що Відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності за пропущення термінів перебування вантажу у режимі «транзит» у зв'язку з тим, що Позивач не давав жодної інформації про точний пункт призначення вантажу. Текст відзиву не підписаний представником відповідача, проте фактично він його підтримав та надав суду такі ж самі пояснення з приводу спору та доводів іншої сторони.
Також повідомив про те, що Відповідач звернувся до Одеської митниці ДФС України з метою перевірки збереження вказаного вантажу у пункті пропуску з метою виконання митних формальностей щодо перебування вантажу у режимі «транзит». Та як отримає інформацію від Одеської митниці ДФС України про збереження спірного вантажу, надасть її суду.
Припускає, що вантажі застраховані та можливо Позивач отримав страхову компенсацію за спірний вантаж, проте не має можливості отримати таку інформацію.
У відзиві просив суд зобов'язати Позивача надати інформацію щодо отримання страхових виплат щодо вказаного вантажу.
20.07.2018р. позивачем заявлено клопотання (зареєстровано за вхід. № 14688/18) (а.с.131-145) про приєднання до матеріалів справи документів:
- переклад роздруківки з клієнт-банку позивача про перерахування 21 453,39 євро,
- переклад роздруківки з клієнт-банку позивача про перерахування 150 євро,
- переклад рахунку Lars Krogius Baltik Ltd №180032 від 23.04.2018р.,
- переклад рахунків, які були оплачені Позивачем та вказані в призначені платежу.
14.08.2018р. в засіданні суду представник відповідача заявив клопотання про надання для огляду оригіналів документів та залучення відповідних копій документів до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення сторін та оглянувши надані відповідачем документи, суд повернув документи відповідачу та протокольно оголосив ухвалу про залишення вказаного клопотання без розгляду.
22.08.2018р. відповідач надав до господарського суду Одеської області відзив на позовну заяву (зареєстрований за вхід. № 17131/18) в якому зазначає, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
На думку відповідача, в його діях відсутній склад правопорушення, оскільки спірний вантаж не є втраченим, а Відповідач діяв у своїх інтересах та в інтересах збереження вантажу, який є збереженим у той же вазі та номенклатурі під митним наглядом. Також Відповідач звертався декілька разів до Позивача з вимогою надати вказівки, що робити зі спірним вантажем після того, як Позивач сплатив спірні платежі у митниці призначення у Данії, що він не заперечує.
У судовому засіданні від 23.08.2018 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
01.11.2013 р. між Позивачем (як замовником) та Відповідачем (як виконавцем та перевізником) був укладений договір про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні №AFP 060-02.13 (далі - Договір) (а.с.8-12), згідно умов якого Відповідач брав на себе зобов'язання виконувати перевезення вантажів за дорученням Позивача.
В квітні 2017 р. на виконання умов Договору Сторонами було погоджено перевезення вантажу - побутової техніки, за маршрутом Туреччина - Швеція, яке Відповідач зобов'язався виконати на транспортних засобах з держаними номерними знаками України ВН6346ЕК / ВН0536ХМ (ВН6346ЕК - номер тягача, ВН0536ХМ - номер причепа). Конкретні умови перевезення були погоджені Сторонами в транспортному замовлені №20170421-1780 від 24.04.2017 р. (далі - Транспортне замовлення) (а.с.13-14).
Згідно Транспортного замовлення Відповідач зобов'язався доставити вантаж в місце доставки 25.04.2017 р.
У відповідності до міжнародної товарно-транспортної накладної №605754 вантаж був прийнятий до перевезення Відповідачем 25.04.2017 р. (далі по тексту - CMR) (а.с.16).
Вартість вантажу згідно рахунку (інвойсу) №877044 від 24.04.2017 р., що супроводжував вантаж та додавався до CMR, становила 21 453,39 Євро. (а.с.17).
Пункт 4.2.7. Договору встановлює, що «Исполнитель обязан доставить вверенный Заказчиком груз в указанный пункт назначения и сдать его уполномоченному лицу в целости и сохранности, согласно товаротранспортной накладной и переданным на месте погрузки и таможенного оформления документам».
Станом на 01.03.2018 р. вантаж не був доставлений Відповідачем вантажоодержувачу.
Вантажовідправник та власник вантажу - компанія CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина), яка замовляла організацію перевезення вантажу Позивачу як експедитору, 01.03.2018 р. пред'явила Позивачу претензію про компенсацію вартості вантажу, який є загубленим згідно ч.1 ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ( а.с.18-19).
Частина 1 ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - КДПВ) встановлює: «той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим».
13.03.2018 р. Позивач направив на адресу відповідача лист від 09.03.2018р., однак вказаний лист був повернутий поштою Позивачу (а.с. 20).
Враховуючи те, що Позивач є відповідальним перед своїм замовником - CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина), за дії залученого ним перевізника - Відповідача, тому 27.03.2018 р. Позивач вимушений був відшкодувати CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина) вартість загубленого Відповідачем вантажу в розмірі 21 453,39 євро.
Відшкодувавши CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина) вартість загубленого вантажу Позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відповідача з вимогами про відшкодування збитків, які були йому завдані Відповідачем внаслідок недоставки вантажу та його втратою (загубленням).
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За положеннями до ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
П.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 Цивільного Кодексу України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із приписами ст.525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст.526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного Кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Приписами ч.1 ст.1166 ЦК України передбачені загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, згідно з якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
З урахуванням п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно ст.224 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що дійсно між сторонами виникли господарські зобов'язання на підставі договору про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні №AFP 060-02.13.
Відповідач взяв на себе зобов'язання виконати перевезення вантажу у встановлений строк, проте не виконав перевезення вантажу - побутової техніки, за маршрутом Туреччина - Швеція згідно транспортного замовлення №20170421-1780 від 24.04.2017 р. (а.с.13-14).
Згідно наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної №605754 (CMR) (а.с.16) вантаж був прийнятий до перевезення Відповідачем 25.04.2017 р.
Вартість вантажу згідно рахунку (інвойсу) №877044 від 24.04.2017 р., що супроводжував вантаж та додавався до CMR, становила 21 453,39 євро. (а.с.17).
Як вже зазначалось, вантаж не був доставлений, у зв'язку з чим позивач поніс збитки у вигляді перерахування вартості вантажу замовнику - CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина).
Відповідно до ч.1 ст.594 Цивільного Кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Ч.2 вказаної статті зазначає, що притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з формулювання вказаної статті та наданих сторонами доказів по справі, суд вважає безпідставними посилання відповідача на вказану правову норму як на підставу для невиконання свого обов?язку щодо перевезення вантажу, оскільки відсутні належні докази наявності з боку позивача „невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків”.
Крім того, право кредитора притримати річ нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦКУ, а саме - негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. Вбачається, що до моменту направлення такого повідомлення кредитора у відповідності до ст. 612 ЦКУ слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов'язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 ЦКУ, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.
Відповідно до п.1 ст.1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1905.1956, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Україна приєдналась до вказаної Конвенції згідно з Законом України від 01.08.2006 „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
П.1 ст.17 вказаної Конвенції встановлює, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
При цьому Конвенція передбачає певні підстави для звільнення від відповідальності. Так, згідно з п.2 вказаної статті перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
При цьому п.1 ст.18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 покладає на перевізника.
Як вже зазначалось, посилання відповідача з цього приводу на наявність у нього права притримати вантаж в порядку ст.594 Цивільного Кодексу України суд не вважає достатньою підставою для звільнення від відповідальності у розумінні вказаних норм Конвенції. Суд також вважає недоведеними твердження відповідача про відсутність в нього чітких інструкцій щодо місця доставки вантажу внаслідок відсутності відповідних доказів у матеріалах справи з цього приводу.
Стосовно тверджень відповідача про відсутність факту втрати вантажу та його фактичну наявність суд вважає за необхідне зазначити наступне.
П.1 ст.20 Конвенції чітко зазначає, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
Згідно з CMR № 605754, вантаж прийнятий відповідачем до перевезення у квітні 2017 року та на дату винесення цього рішення досі не доставлений отримувачу. Це дає всі підстави вважати вантаж втраченим із застосуванням відповідних наслідків, передбачених Конвенцією, незалежно від наявності чи відсутності доказів фактичної втрати. Крім того пункти 2-4 вказаної статті Конвенції визначають можливі процедури під час подальшого розшуку та знаходження вантажу та необхідні для цього дії сторін.
Так, в пунктах 2-4 вказаної статті встановлено наступне:
„2. Особа, яка має таке право, може, отримавши компенсацію за втрачений вантаж, надіслати письмовий запит про те, щоб її негайно сповістили у випадку, якщо вантаж буде знайдений протягом року після сплати компенсації. Їй надається письмове підтвердження отримання такого запиту.
3. Протягом тридцяти днів після отримання такого запиту, особа, яка має вищезазначене право, може вимагати, щоб вантаж був доставлений їй за умови сплати платежів, зазначених у вантажній накладній, а також після повернення отриманої нею компенсації, за
винятком будь-яких зборів, включених до компенсації, але без впливу на будь-які претензії щодо відшкодування за прострочення доставки відповідно до статті 23 і статті 26, там де вона є застосовною.
4. За відсутності запиту, зазначеного у пункті 2, або будь-яких інструкцій, наданих у тридцятиденний термін, передбачений у пункті 3, або у випадку, коли вантаж не був
знайдений протягом року з дня сплати компенсації, перевізник має право розпоряджатися знайденим вантажем відповідно до законодавства місцезнаходження вантажу.”
Виходячи з тексту наведених норм суд доходить до висновку, що правові наслідки втрати вантажу наступають з встановлених у п.1 ст.20 Конвенції підстав незалежно від того чи втрачено вантаж фактично чи ні.
Крім того, позивачем до матеріалів справи наданий ОСОБА_3 огляду № BY.18.34 від 13.04.2018 з якого вбачається, що відповідач не допустив сюрвейєра до огляду вантажу. Вказана обставина може розглядатися як доказ певної невизначеності стану вантажу та відсутність у позивача переконання, що вантаж є цілим та у належному стані, оскільки відповідачу тривалий час не було відомо ані про умови зберігання, ані про стан, ані про повноту комплектності вантажу та т.і.
Суд також зазначає, що заявлені позивачем збитки не перевищують встановлених у п. 3 ст.23 Конвенції розмірів можливого відшкодування в сумі 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто, що вбачається з наявних у відкритому доступі відомостей відносно вартості одиниці спеціальних прав запозичення, визначеної Міжнародним валютним фондом. Крім того, заперечення з цього приводу відповідачем не заявлялись.
Згідно ч.1 ст.73 Господарського процесуального Кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.1 ст.74 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з п.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи відшкодування позивачем замовнику - CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S. (Туреччина) вартості загубленого з вини відповідача вантажу, суд вважає обгрунтваними та такими що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 453,39 євро.
Відповідно до ст.ст.123, 129 Господарського процесуального Кодексу України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 15, 16, п. 1 ст. 202, ст. ст. 525, 526, 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. ст. 612, 626, 627, 629, 594, 595 ч. 1, ст. 1166, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 1, п. 1 ст. 17, п. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 20 ст. Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1905,, 1956, ст.ст. 46, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
1. Позов ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ) (СН-8001, Швейцарія, м. Цюріх, вул. Банхофштрассе, 37, credit suisse ag, Paradeplatz 8, 8001 Zurich, Switzerland, Clearing NR: 4835, Swift: creschzz80a, ACC EUR: CH95 0483 5144 6307 9200 0) до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “ДУНАЙ-ТРАНЗІТ” (65026, м. Одеса, приморський район, узвіз Деволанівський, буд. 7, код 224500821) про стягнення 21 453,39 євро - задовольнити.
2. Стягнути з Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “ДУНАЙ-ТРАНЗІТ” (65026, м. Одеса, приморський район, узвіз Деволанівський, буд. 7, код 224500821) на користь ASSTRA Forwarding AG (СН-8001, Швейцарія, м. Цюріх, вул. Банхофштрассе, 37, credit suisse ag, Paradeplatz 8, 8001 Zurich, Switzerland, Clearing NR: 4835, Swift: creschzz80a, ACC EUR: CH95 0483 5144 6307 9200 0) 21 453,39 євро збитків та 10 450,00 грн. витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом двадцяти днів з моменту складення повного рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 23.08.2018р. Повний текст рішення складений та підписаний 31.08.2018 р.
Суддя Р.В. Волков