Рішення від 27.08.2018 по справі 914/1406/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2018р. Справа № 914/1406/18

За позовом: Фізичної особи - підприємця Кикоть Наталії Георгіївни, м. Київ

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Халюзіна Романа Володимировича, м. Львів

про стягнення 28 076, 00 грн.

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники:

від позивача: Чорноус Л. В. - представник;

від відповідача: Халюзін Р.В.

Розглядається справа за позовом Фізичної особи - підприємця Кикоть Наталії Георгіївни до Фізичної особи - підприємця Халюзіна Романа Володимировича про стягнення 28 076, 00 грн.

Ухвалою суду від 03.08.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 27.08.2018.

Ухвалою суду від 16.08.2018 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача від 09.08.2018 про проведення судового засідання у справі № 914/1406/18 в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 22.08.2018 задоволено заяву позивача від 22.08.2018 про участь у судовому засіданні, призначеному на 27.08.2018 - 11:20 год. у справі № 914/1406/18 в режимі відеоконференції.

В судове засідання 27.08.2018, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача з'явився. Позовні вимоги підтримав, позов просить задоволити.

Відповідач в судове засідання 27.08.2018 з'явився, позовні вимоги усно визнав. Також, заявив усне клопотання про відстрочення виконання рішення суду у даній справі на два місяці.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 27.08.2018 проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Фізична особа - підприємець Кикоть Наталія Георгіївна звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Халюзіна Романа Володимировича про стягнення 28 076, 00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 01.09.2017 між сторонами у справі було укладено договір поставки (надалі-договір), згідно з яким відповідач (за договором - постачальник) зобов'язався виготовити та поставити позивачу (за договором - покупець) меблі, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Згідно п. 2.1. договору, сума договору та характеристики визначаються специфікацією, яка є його невід'ємною частиною.

Відповідно до специфікації, що є додатком № 1 до договору поставки, визначено загальну вартість продукції що постачається на суму 94 365, 00 грн.

Як передбачено п. 2.3. та п. 2.4. договору, передоплата за продукцію, у розмірі 80 % від суми договору, здійснюється покупцем протягом трьох банківських днів з дати підписання даного договору. Кінцеву оплату - 20 % від суми договору, покупець здійснює протягом трьох банківських днів з дати поставки продукції. Датою поставки продукції вважається дата вказана у підписаній сторонами видатковій накладній.

Позивач, 01.09.2017 здійснив повну передоплату вартості замовленої продукції на загальну суму 94 365, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 01.09.2017 № 50, № 51 та № 52.

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки продукції виконав частково на суму 69 975, 00 грн, внаслідок чого позивач 21.02.2018 направив на адресу відповідача вимогу № 01 про здійснення поставки замовленої та оплаченої покупцем продукції, а саме табуретів Namoto в кількості 9 шт. загальною вартістю 24 390, 00 грн.

Позивач зазначає, що станом на день подання позовної заяви продукцію на суму 24 390, 00 грн відповідач не поставив та коштів попередньої оплати у вказаному розмірі не повернув. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 24 390, 00 грн боргу за непоставлений товар, 2 975, 58 грн - пені, 465, 56 грн - інфляційних втрат, 245, 00 грн - 3 % річних, 1 762, 00 грн - судового збору та 5 000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Позиція відповідача.

Відповідач позовні вимоги визнає повністю та просить суд відстрочити виконання рішення суду у даній справі на два місяці.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи із таких мотивів.

Відповідно до ч. 4 ст.191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України). Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу. Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому еквіваленті (ч. 1 ст. 669 ЦК України).

Як встановлено судом, 01.09.2017 між сторонами у справі було укладено договір поставки, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник (відповідач) зобов'язався виготовити та поставити покупцю (позивачу) меблі (далі - продукція), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до умов п. 1.2. та п. 2.1. договору передбачено, що найменування, характеристики, кількість та вартість продукції, сума договору визначаються у специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно специфікації на продукцію що поставляється за договором поставки, сторонами визначено загальну кількість та вартість продукції що постачається, а саме:

- стілець з бука Naples висотою 680 мм з тканинним м'яким сидінням та спинкою в кількості 9 шт. на загальну суму 24 165, 00 грн;

- табурет Namoto висотою 680 мм з м'яким сидінням в кількості 9 шт. на загальну суму 24 390, 00 грн;

- стілець Актуаль висотою 680 мм з м'яким сидінням в кількості 18 шт. на загальну суму 45 810, 00 грн.

Загальна вартість продукції за специфікацією складає 94 365, 00 грн.

Пунктами 2.3. та 2.4. договору передбачено, що передоплата за продукцію, у розмірі 80 % від суми договору, здійснюється покупцем протягом трьох банківських днів з дати підписання даного договору. Кінцеву оплату - 20 % від суми договору, покупець здійснює протягом трьох банківських днів з дати поставки продукції. Датою поставки продукції вважається дата вказана у підписаній сторонами видатковій накладній.

Згідно із п. 3.1. договору, постачальник розпочинає виготовлення продукції після отримання передоплати згідно п. 2.3. договору.

Як передбачено п. 3.2. договору, виготовлення та поставка продукції має бути повністю здійснена постачальником протягом домовленого між сторонами терміну. Поставка продукції проводиться автомобільним транспортом постачальника, на адресу складу транспортної компанії у м. Львові (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 7.1. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

На виконання умов договору, 01.09.2017 позивач здійснив повну передоплату продукції на загальну суму 94 365, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 01.09.2017 р. № 50 на суму 45 810,00 грн, від 01.09.2017 р. № 51 на суму 24 165, 00 грн та від 01.09.2017 р. № 52 на суму 24 390, 00 грн (копії в матеріалах справи).

Відповідач умови договору виконав частково, не поставивши позивачу продукцію на суму 24 390, 00 грн, а саме табурети Namoto в кількості 9 шт.

Згідно із ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач 21.02.2018 звернувся до відповідача з вимогою № 01 про здійснення поставки замовленої та оплаченої покупцем продукції, а саме табуретів Namoto в кількості 9 шт. загальною вартістю 24 390, 00 грн, у семиденний строк з дня отримання вимоги. Однак, відповідач вимогу залишив без задоволення та сплачених позивачем коштів за непоставлений товар не повернув, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення боргу за непоставлений товар в розмірі 24 390, 00 грн.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за непоставлений товар в розмірі 24 390, 00 грн.

Крім суми основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 2 975, 58 грн, інфляційні втрати на суму 465, 56 грн та 3 % річних на суму 245, 00 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, правовими наслідками порушення зобов'язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із п. 6.2. договору поставки сторони погодили, що за порушення постачальником строків поставки продукції, встановлених у п. 3.2. договору, постачальник на письмову вимогу покупця, зобов'язаний сплатити останньому за кожний день прострочення поставки продукції пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленої продукції.

Позивачем, на підставі п. 6.2. договору, нараховано відповідачу пеню за період з 25.03.2018 по 25.07.2018 в розмірі 2 975, 58 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені, суд встановив, що розмір пені перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який обраховано пеню. Внаслідок чого, суд здійснив перерахунок пені з врахуванням положень ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та встановив, що обґрунтованою є сума пені 2 849, 95 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної Постанови).

На підставі ст. 625 ЦК України, позивач заявив до стягнення з відповідача 465, 56 грн - інфляційних втрат та 245, 00 грн - 3 % річних нарахованих за період з 25.03.2018 по 25.07.2018.

Суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 465, 56 грн та 3 % річних у розмірі 245, 00 грн.

З приводу вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5 000, 00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд зазначає, що відшкодування судових витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Представником позивача долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 19.07.2018, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_3, копію свідоцтва та ордер адвоката ОСОБА_3 Проте, позивачем не долучено будь-яких платіжних документів, що підтверджують понесення (оплату) позивачем витрат в сумі 5 000, 00 грн на правову допомогу. Крім того, як вбачається з п. 4.1. договору про надання правової допомоги, сторони досягли згоди, що за цим договором послуги надаються безкоштовно.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 169 ГПК України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Щодо усного клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у даній справі на два місяці, суд зазначає, що таке клопотання має бути оформлене письмово з наведеними обґрунтуваннями та підтверджене відповідними доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. При цьому, відповідно до частини 3 статті 331 ГПК України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Всупереч зазначеному, відповідач своє клопотання письмово не оформив та не надав жодних доказів в підтвердження важкого фінансового становища чи інших доказів в обгрунтування обставин, що ускладнюють виконання рішення суду.

З огляду на вищенаведене, суд відхиляє усне клопотання відповідача про відстрочення на два місяці виконання рішення суду у даній справі.

Відповідно до ст. 129 ГПУ України, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 124, 126, 129, 169, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Халюзіна Романа Володимировича (79025, м. Львів, вул. Мацієвича, б. 20, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи - підприємця Кикоть Наталії Георгіївни (03048, м. Київ, вул. Кадетський гай, буд. 3, кв. 117, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму в розмірі 29 704, 63 грн, з яких:

- 24 390, 00 грн заборгованості;

- 2 849, 95 грн пені;

- 465, 56 грн інфляційних втрат;

- 245, 00 грн 3 % річних;

- 1 754, 12 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 03.09.2018.

Суддя Манюк П.Т.

Попередній документ
76208147
Наступний документ
76208149
Інформація про рішення:
№ рішення: 76208148
№ справи: 914/1406/18
Дата рішення: 27.08.2018
Дата публікації: 05.09.2018
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Львівської області
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію