Справа № 462/2990/14-ц
29 серпня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Боровкова Д.О.
при секретарі Патер М.С.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові клопотання представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову,
встановив:
Позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом, в якому просять визнати фіктивним договір дарування, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, щодо відчуження земельної ділянки площею 0,3494 Га, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий НОМЕР_1; будівлі лазні-пральні площею 543,7 кв.м., що позначена на плані літерами А-1 та А'-1 та котельні площею 134,3 кв.м. під літерою Б-1 та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Позивачі подали до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила суд накласти арешт на земельну ділянку та будівлі, які розташовані по АДРЕСА_1.
12.05.2014 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вищевказана заява була задоволена, та було накладено арешт на майно ОСОБА_6, а саме: земельну ділянку площею 0,3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий № НОМЕР_1; будівлі лазні-пральні площею 543,7 кв. м, що позначені на плані літерами А-1, А'-1 та котельні площею 134,3 кв. м під літерою Б-1 за адресою: АДРЕСА_1.
19.09.2016 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 12.05.2014 року, в якій просив зазначену ухвалу скасувати.
15.11.2016 року ухвалою апеляційного суду Львівської області апеляційну скаргу було відхилено, а ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 12.05.2014 року - залишено без змін.
28.11.2016 року ОСОБА_6 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова зі заявою, в якій просить скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 12.05.2014 року.
17.01.2017 року ухвалою Залізничного районного суду с. Львова у задоволені заяви відповідача ОСОБА_6 про скасування заходів забезпечення позову було відмовлено.
29.08.2018 року представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 повторно звернувся до суду з даним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, мотивуючи це тим, що судом необґрунтовано було накладено арешт на майно, а також тим, що зазначений арешт обмежує право відповідача ОСОБА_6 на розпорядження належним йому майном, останній змушений нести додаткові витрати внаслідок неможливості його відчуження.
У судовому засіданні представники відповідачів клопотання підтримали, дали пояснення аналогічні вищенаведеному, просять клопотання задовольнити.
У судовому засіданні позивач, представники позивачів проти задоволення клопотання заперечили, пояснивши, що скасування заходів забезпечення позову є передчасним.
Заслухавши учасників справи, оглянувши матеріали заяви та справи, суд прийшов до висновку, що у задоволенні клопотання слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у проваджені якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів при виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
Установивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову про стягнення суми позики, Залізничний районний суд м. Львова, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Зазначений висновок повністю узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року № 640/14051/17.
Також, суд повторно вважає за необхідним зазначити, що в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Світлана Науменко проти України» від 09.11.2004 року вказано, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicat, тобто принципу остаточності рішення, неприпустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.
За таких обставин, суд критично ставиться до твердження представника відповідача, що судом необґрунтовано була винесена ухвала від 12.05.2014 року про застосування заходів забезпечення позову, оскільки зазначена ухвала була залишена в силі апеляційним судом та вступила в законну силу, а відтак такі твердження представника відповідача є некоректними.
Щодо іншої обставини, яка на думку представника відповідача може слугувати підставою для скасування заходів забезпечення позову, а саме те, що такі заходи обмежують право відповідача ОСОБА_6 на розпорядження належним йому майном, то суд прийшов до наступних висновків.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Таким чином, беручи до уваги, що представник відповідача особисто у судовому засіданні ствердив, що у відповідача ОСОБА_6 є наміри відчужити нерухоме майно, на яке був накладений арешт відповідно до ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 12.05.2014 року, суд вважає, що це є беззаперечним доказом того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для скасування вжитих заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у даній конкретній справі.
Враховуючи наведене, суд вважає, що у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, з підстав зазначених у ньому, слід відмовити, оскільки таке є невмотивованим.
Керуючись ст. 155 ЦПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана учасниками справи протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова.
Повний текст ухвали складений 03 вересня 2018 року.
Суддя:
Оригінал ухвали.