Дата документу Справа № 318/2275/17
Апеляційний суд Запорізької області
Провадження №11-кп/778/876/18Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №318/2275/17Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ст.198 КК України
Ухвала
28 серпня 2018 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 січня 2018 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ст.198 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13 серпня 2017 року приблизно о 15 годині 30 хвилин, достовірно дізнавшись від ОСОБА_9 про те, що остання в цей день приблизно о 15 годині, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), знаходячись на ділянці проїжджої частини по вул.Таврійській в с.Водяне Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області навпроти домоволодіння №41, таємно, умисно, із корисливих мотивів, вчинила крадіжку мобільного телефону марки «Micromax Canvas SOCIAL A-94» серійний номер НОМЕР_1 , імей № НОМЕР_2 , імей № НОМЕР_3 , вартість якого відповідно до судової товарознавчої експертизи №355 від 27.08.2017 року складає 759 грн. 25 коп., чим завдала матеріальних збитків потерпілому ОСОБА_10 на вищевказану суму, тобто про скоєння нею злочину середньої тяжкості. Таким чином, ОСОБА_7 маючи умисел спрямований на заздалегідь необіцяне отримання та зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , отримав від ОСОБА_9 вищевказаний мобільний телефон з метою подальшого зберігання.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ст.198 КК, як заздалегідь не обіцяне отримання та зберігання майна, одержаного злочинним шляхом. Йому призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Кам'янсько-Дніпровського районного суду від 19.04.2017 року, остаточно призначено покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання, запобіжний захід та речові докази.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції йому не були роз'яснені його права, в тому числі і право мати захисника.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні; прокурора, яка заперечила проти апеляційної скарги та просила вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.
Виходячи з положень ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі обвинувачений не оспорював фактичні обставини кримінального провадження та факт вчинення ним злочину, за який його засуджено оскаржуваним вироком, а наголошував лише на тому, що суд першої інстанції порушив його право на захист.
Проте судова колегія критично ставиться до таких заперечень апеляційної скарги. Адже дослідженням технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове провадження в суді першої інстанції, встановлено, що ОСОБА_7 судом були роз'яснені його права, в тому числі і право мати захисника. Проте обвинувачений клопотання про призначення йому захисника не заявляв, а відповідно до ст.52 КПК обставин, які б вимагали обов'язкової участі захисника у даному кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.
Крім того, під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 наголошував на тому, що судовий розгляд було здійснено без свідків, обставини кримінального провадження судом не з'ясовувалися, докази не досліджувалися, а він свою вину у вчиненні злочину не визнавав.
Проте і такі заперечення обвинуваченого колегія суддів вважає безпідставними, оскільки із дослідженого змісту технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, встановлено, що суд, виходячи з правової позиції обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, за обставин, викладених у обвинувальному акті, дав суду показання у відповідності до встановлених органом досудового розслідування обставин, визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин провадження, оскільки вони ніким не оспорювалися. При цьому обвинуваченому були роз'ясненні наслідки застосування положень ч.3 ст.349 КПК, а саме, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, на що він надав свою згоду.
Крім того, під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 просив застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2016 році» або пом'якшити призначене йому судом покарання застосувавши положення ст.69 КК.
Проте колегія суддів не може погодитися із такими вимогами обвинуваченого виходячи з такого.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році» амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні».
Згідно з п.в ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія не може бути застосована до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких злочинів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше був двічі засуджений за вчинення тяжких злочинів (ч.2 ст.189 КК та ч.3 ст.185 КК).
Відтак, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 має дві судимості за вчинення умисних тяжких злочинів, судимість за які не знята і не погашена, до нього не може бути застосована амністія.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 не є і суб'єктом амністії, оскільки не підпадає під дію жодної із статей 1-8 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, обставини, що пом'якшують покарання та фактично призначив обвинуваченому мінімально можливий розмір позбавлення волі, передбачений санкцією ст.198 КК.
Згідно зі ст.69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.
Між тим обвинувачений, вимагаючи застосувати положення ст.69 КК та пом'якшити призначене йому покарання, не навів обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ним злочину. Не встановлено таких обставин і колегією суддів.
Крім того, застосування положень ст.69 КК обов'язково має відбуватись з урахуванням особи винного. Проте наявність двох непогашених судимостей ОСОБА_7 за вчинення тяжких злочинів і вчинення ним нового злочину в період іспитового строку однозначно свідчить про неможливість призначення покарання нижче від найнижчої межі.
Отже, підстав вважати покарання незаконним через неправильне застосування кримінального закону колегія суддів не убачає. Відтак вирок районного суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 січня 2018 року щодо ОСОБА_7 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_7 , який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4