Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 334/451/16Головуючий у 1-й інстанції Ісаков Д.О.
Пр. № 22-ц/778/3025/18Суддя-доповідач Гончар М.С.
30 серпня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
за участі секретаря Ващенко З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» (надалі - ДНЗ «ЗПТКЛ»), третя особа: директор Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Львов Віктор Миколайович про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу
У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила:
- визнати наказ №52 від 31.12.2015 року про припинення трудового договору у зв'язку зі скороченням працівників з ОСОБА_3 - недійсним та скасувати його,
- поновити її на посаді заступника директора з навчально - виробничої роботи,
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.01.2016 року по день поновлення її на роботі у розмірі 589563,86 грн. витрати на правову допомогу та компенсацію моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що з травня 2006 року працювала на посаді заступника директора з навчально-виробничої роботи ДНЗ «ЗПТКЛ». Згідно з наказом №52 про припинення трудового договору у зв'язку зі скороченням штату працівників з 31.12.2015 року вона була звільнена з посади заступника директора з навчально - виробничої роботи ДНЗ «ЗПТКЛ» зі скороченням чисельності та штату працівників за ст. 40 КЗпП України. Позивач вважала звільнення безпідставним та незаконним у зв'язку з наступним:
- по - перше: вважала, що необґрунтовано була скорочена саме посада заступника директора з навчально-виробничої роботи ДНЗ «ЗПТКЛ» замість посади заступника директора з адміністративно - господарської роботи, якої не повинно бути в штатному розписі ще з 01.09.2012 року;
- по - друге: вважала, що при її звільненні порушені вимоги ст. 43 КЗпП України, а саме: профспілковим комітетом ДНЗ «ЗПТКЛ» на надано згоди на скорочення її посади заступника директора з навчально - виробничої роботи.
- по - третє: вважала, що при її звільненні порушені вимоги ст. 42 КЗпП України, а саме: директором та профспілковим комітетом не враховувалося її переважне право залишення на роботі, у зв'язку з її більш високою кваліфікацією, продуктивністю праці та тривалим безперервним стажем роботи в ліцеї порівняно з іншими заступниками директора.
- по - четверте: що при її звільненні порушені вимоги ст.49-2 КЗпП України, а саме: роботодавцем їй не запропоновані всі наявні вакансії, тобто посади, які відповідають її кваліфікації.
Весь трудовий стаж ОСОБА_3 пропрацювала в системі професійно - технічної освіти, у зв'язку з чим вважає, що її фактично викинули із соціуму поза межами якого вона не може повноцінно існувати. Незаконним звільненням її позбавили можливості вийти на пенсію за вислугою років, бо на час звільнення до 25 років педагогічного стажу їй не вистачало лише 5 місяців. Завдяки діям адміністрації ліцею навіть після її звільнення здійснюється дискредитація її роботи, навмисне нанесення шкоди діловій репутації позивача. Через ініційовані перевірки роботи ОСОБА_3, складання неправдивих актів про низьку якість документів, за які вона відповідала, документів переданих нею по акту прийому передач, додають негативних наслідків і виливаються в значне приниження честі, гідності, а також ділової репутації, що відчувається нею вже протягом двох років, у зв'язку з чим позивачка не може знайти роботу в системі професійно - технічної освіти. Порушення її законних прав адміністрацією ліцею призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Позивачка знайшла тимчасову роботу в системі ДСНС, де у неї не було друзів, знайомих, людей близьких по соціуму, не було необхідних знань та досвіду для якісного виконання посадових обов'язків. ОСОБА_3 була вимушена зайнятися самоосвітою у вільний від роботи час, відірватися від сім'ї для проходження курсів підвищення кваліфікації в м. Київ, здавати іспити в Інституті Державного Управління ЦЗ і постійно відчувати свою некомпетентність та усувати її, мобілізуючи увесь емоційний та фізичний потенціал. В результаті страждає не тільки позивач, а й усі члени її великої родини, яким вона не в змозі не тільки допомогти матеріально в необхідному для них обсязі, а й просто приділити увагу через брак часу та моральних і фізичних сил, які вимушена направляти на адаптацію в новій системі, де позивач тимчасово працює. Незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань та переживань позивача, внаслідок чого вона втратила душевний спокій, постійно перебуває в роздратованому стані та депресії. Її душевні страждання пов'язані з відчуттям незахищеності, невпевненості в майбутньому, зниженням самооцінки, втрати життєвих орієнтирів, постійними негативними емоціями. Через душевні та моральні переживання же на початку 2016 року вона опинилася на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні КУ ЦЛ Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, де разом з моральними стражданнями відчувала ще і фізичні страждання та фізичний біль. Окрім позивача від незаконних дій адміністрації ліцею постраждав її чоловік, який теж був вимушений звернутися за медичною допомогою до денного стаціонару цієї ж лікарні через значне погіршення здоров'я. Тривале лікування позивача та її чоловіка призвели до додаткових матеріальних витрат на лікування та ще більше поглибило її моральні та душевні страждання.
Ухвалою суду першої інстанції від 28 січня 2016 року (т.с. 1 а.с. 38) провадження у цій справі за позовом позивача відкрито.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2018 року (т.с.3 а.с.51-56) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі (т.с.3 а.с.62-130) просила рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву позивача задовольнити у повному обсязі.
З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, його нормами правильно керувався суд першої інстанції при розгляді цієї справи та ухваленні оскаржуємого рішення у цій справі, саме його нормами має також керуватись апеляційний суд при апеляційному перегляді законності та обґрунтованості останнього.
До утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (п. 8 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).
Ухвалою апеляційного суду (т.с. 3 а.с. 133) апеляційне провадження у цій справі відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 3 а.с. 135).
Відповідач ДНЗ «ЗПТКЛ» через свого представника подав апеляційному суду відзив на вищезазначену справі позивача у цій справі (т.с. 3 а.с. 147-153).
Заслухавши у судовому засіданні 30 серпня 2018 року доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_3 за договором (т.с. 1 а.с. 66) адвоката ОСОБА_1, представника ДНЗ «ЗПТКЛ» за договором (т.с. 1 а.с. 40) адвоката Фельського С.Л. та третю особу - директора ДНЗ «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Львов В.М., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача ОСОБА_3 у цій справі, керувався ст. ст. 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ст. 64 ГК України, постановою Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992, Типовими штатними нормативами професійно - технічних навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 06.12.2010 року № 1204, та виходив із необґрунтованості та доведеності позовних вимог ОСОБА_3 у цій справі; відсутності правових підстав для визнання наказу № 52-к від 31.12.2015 року про припинення трудового договору у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників недійсним, скасування його, поновлення позивача на посаді заступника директора з навчально - виробничої роботи ДНЗ «ЗПТКЛ», а тому вимоги позивача про скасування наказу та поновлення на роботі заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню; вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про визнання наказу №52-к від 31.12.2015 року недійсним, скасування його та поновлення позивача на роботі; за відсутності правових підстав для поновлення позивача на посаді, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок звільнення, тому в цій частині вимоги ОСОБА_3 також не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що справи сторони перебували в трудових правовідносинах з 23.05.2006 року по 31.12.2015 року (а.с.13-14).
Згідно зі звітом професійно - технічного навчального закладу про прийом, випуск, направлення, наявність та рух контингенту учнів за ІV квартал 2015 року чисельність учнів на кінець звітного періоду складає 368 учнів (т.с. 1 а.с.60).
28.10.2015 року наказом директора ліцею Львова В.М. № 43-к інспектора з кадрів Кібко Є.В. зобов'язано підготувати письмове попередження заступнику директора з навчально - виробничої роботи ОСОБА_3 у термін до 29.10.2015 року, запропонувати заступнику директора з навчально - виробничої роботи ОСОБА_3 посаду викладача, у разі незгоди з даною пропозицією попередити про наступне вивільнення з 31 грудня 2015 року заступника директора з навчально - виробничої роботи ОСОБА_3 28.10.2018 року, надати відповідну інформацію до центру зайнятості (т.с. 1 а.с.72).
28.10.2015 року позивача було попереджено про наступне звільнення із займаної посади заступника директора у зв'язку із скороченням штату працівників (т.с. 1 а.с.18).
28.10.2015 року позивачу було запропоновано, шляхом доповнення до попередження про звільнення, переведення на посаду викладача (т.с. 1 а.с.18).
28.10.2015 року ОСОБА_3 відмовилась ставити підпис на підтвердження отримання попередження про наступне її звільнення із займаної посади заступника директора у зв'язку із скороченням штату працівників (т.с. 1 а.с.55).
13.11.2015 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про прийняття до профспілки ДНЗ «ЗПТКЛ», після чого 19.11.2015 року була зарахована в якості члена профспілки (т.с. 1 а.с.61).
16.11.2015 року викладачем ОСОБА_7 подано заяву директору ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» Львову В.М., відповідно до якої просить зняти з її педагогічного навантаження 67 годин з предмета «Математика» в зв'язку з виробничою необхідністю (т.с. 1 а.с.78).
18.11.2015 року викладачем ОСОБА_8 подано заяву директору ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» Львову В.М., відповідно до якої просить зняти з її педагогічного навантаження 167 годин з предмета «Математика» в зв'язку з виробничою необхідністю (т.с. 1 а.с.79).
31.12.2015 року позивача було звільнено у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників, за п. 1. ст. 40 Кодексу законів про працю України. (т.с. 1 а.с.17).
Згідно із ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
У відповідності до п. 19 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Так, в ході розгляду справи судом першої інстанції було правильно встановлено, що у зв'язку з випуском в ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» декількох навчальних груп, які закінчували навчання, контингент учнів зменшився до 368.
Згідно Типових штатних нормативів професійно - технічних навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 06.12.2010 року № 1204, які поширюються на професійно - технічні навчальні заклади всіх типів і визначають максимальну кількість посад, при затвердженні штатного розпису навчального закладу враховується контингент учнів, слухачів за списковим складом на 1 січня року, що планується. При контингенті 301 - 400 учнів нормативна чисельність (максимальна) заступників директора складає 2 посади.
Станом на 28.10.2015 року в ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» було три посади заступника директора: заступник директора з адміністративно - господарчої діяльності, яку займає ОСОБА_9, заступник директора з навчально - виховної роботи - ОСОБА_10, заступник директора з навчально - виробничої роботи - ОСОБА_3. (т.с. 1 а.с.111).
При вищевикладених обставинах, директором ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» Львовом В.М. було прийнято рішення про скорочення посади одного із трьох заступників директора.
Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» дійсно мало місце скорочення чисельності штату.
Згідно із тарифним списком викладачів та інших педагогічних працівників ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» на 2015 -2016 навчальний рік ( з 1 вересня 2015 року) у ОСОБА_11 основна посада: заступник директора з навчально - виховної роботи, а також викладач за суміщенням з таких предметів: основи правових знань, історія України, Всесвітня історія, правознавство, консультації, ДПА, стаж педагогічної роботи - 39 років 2 місяці, вища категорія, викладач - методист, у ОСОБА_3 основна посада: заступник директора з навчально - виробничої роботи, а також викладач за суміщенням з таких предметів: математика, основи галузевої економіки і підпр., консультації, ДПА, ДКА, стаж педагогічної роботи - 24 років 7 місяців, вища категорія, старший викладач, а ОСОБА_9 - заступника директора з адміністративно - господарчої діяльності не має в цьому переліку, у зв'язку з тим, що він не є викладачем чи іншим педагогічним працівником (т.с. 1 а.с.112-117).
Згідно із даними про рівень освіти, кваліфікації та стажу роботи адміністрації ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» ОСОБА_9 - заступник директора з адміністративно - господарчої діяльності, має 2 вищі освіти: за спеціальністю - Організація перевезень і управління на автомобільному транспорті, кваліфікація - спеціаліст з організації перевезень і управління на автомобільному транспорті, за спеціальністю - управління навчальним закладом, кваліфікація - керівник підприємства, установи, організації (у сфері освіти та виробничого навчання), загальний стаж роботи - 16 років, стаж в ліцеї з 20.02.2012 року по теперішній час, ОСОБА_12 - заступник директора з навчально - виховної роботи, має вищу освіту за спеціальністю - історія, кваліфікація - викладач історії та суспільствознавства, загальний стаж - 41 рік, стаж в ліцеї з 02.07.2007 року по теперішній час, ОСОБА_3 - заступник директора з навчально - виробничої роботи, має 2 вищі освіти: за спеціальністю - математика, кваліфікація - викладач математики, за спеціальністю - управління навчальними закладами, кваліфікація - керівник навчального закладу та його підрозділів, загальний стаж роботи - 28 років, стаж в ліцеї з 23.05.2006 року по 31.12.2015 року (т.с. 1 а.с.111).
Згідно із штатним розписом на 2015 рік посади заступника директора з навчально - виробничої роботи та заступник директора з навчально - виховної роботи відносяться до підрозділу 1.1 «Педагогічний персонал», а посада заступник директора з адміністративно - господарської діяльності відноситься до підрозділу 1.2 «Спеціалісти» (т.с. 1 а.с.118).
Відповідно до п.4 Типових штатних нормативів професійно - технічних навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 06.12.2010 року № 1204 у межах затверджених штатних нормативів введення посад заступників директора обов'язково вводиться посада заступника директора з виховної (навчально-виховної) роботи з розрахунку: при контингенті більше 300 учнів - 1 штатна одиниця.
У зв'язку з тим, що посада заступника директора з навчально - виховної роботи, яку обіймає ОСОБА_10 є обов'язковою, директор обирав з двох посад заступників - заступника директора з навчально - виробничої роботи, яку обіймала ОСОБА_3 та заступника директора з адміністративно - господарчої діяльності, яку обіймає ОСОБА_9
Посада заступника директора з адміністративно - господарської діяльності відноситься до підрозділу 1.2 «Спеціалісти» та до компетенції якої входять зовсім інші повноваження, на відміну від повноважень заступника директора з навчально - виробничої роботи, які є подібними з повноваженнями заступника директора з навчально - виховної роботи та входять до одного й того ж підрозділу 1.1 «Педагогічний персонал» Штатного розпису на 2015 рік.
Директор Львов В.М. у зв'язку з більшою необхідністю для ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» посади заступника директора з адміністративно - господарської діяльності, яку не має ким замінити, на відміну від посади заступника директора з навчально - виробничої роботи, повноваження якої при необхідності може виконувати заступник директора з навчально - виховної роботи, прийняв рішення про скорочення посади заступника директора з навчально - виробничої роботи, яку обіймала ОСОБА_3
Власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, а цивільне та трудове законодавство не передбачає право суду перевіряти доцільності скорочення. Такого правового висновку дійшов Верховний суд України у своїй ухвалі від 28 січня 2009 року.
Також, Пленум Верховного суду України у постанові №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Посилання позивача як в поданій до суду позовній заяві у цій справі, так й в судовому засіданні у суді першої інстанції на ту обставину, що таке скорочення посади заступника директора з навчально - виробничої роботи не є обґрунтованим, не має правового обґрунтування, не може бути прийняте судом до уваги, у зв'язку з тим що треба було звільнити за скороченням штату та чисельності посаду заступника директора з адміністративно - господарської роботи, яку обіймає ОСОБА_9, не є правильним.
За нормами ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
За нормами законодавства розроблення штатного розпису має здійснюватися на основі внутрішніх організаційно-нормативних документів (чинна структура і чисельність, положення з оплати праці) та з урахуванням вимог нормативно-правових актів.
Враховуючи, що відповідач по справі є самостійним суб'єктом, за нормами законодавства має самостійно визначати організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, посилання позивача на те, що треба було звільнити за скороченням штату та чисельності посаду заступника директора з адміністративно - господарської роботи, судом першої інстанції правильно було оцінено критично.
Згідно із ст. 49-2 ч. 1 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
З листа Міністерства соціальної політики України про надання роз'яснень №5327/0/14-16/06 від 11.04.2016 вбачається, що законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штату або іншими істотними змінами в роботі. Водночас у разі виникнення трудових спорів роботодавець (комісія) повинен мати докази, що працівника було повідомлено про відповідне вивільнення не пізніше як за два місяці, необхідно повідомити кожного працівника про можливе майбутнє вивільнення.
На а.с. 18 т.с. 1 міститься письмове попередження від 28.10.2015 року, відповідно до якого на виконання вимог наказу Міністерства освіти і науки України від 06.12.2010 року №1204 «Про затвердження Типових штатних нормативів професійно - технічних навчальних закладів» у зв'язку із зменшенням контингенту учнів, що навчаються у державному навчальному закладі «Запорізький професійний торгово - кулінарний ліцей» з 01.01.2016 року будуть проведенні зміни штатного розпису, що потягне за собою скорочення посади заступника директора, яку обіймає ОСОБА_3 Враховуючи вищевикладене їй запропоновано посаду викладача та попереджено, у разі її незгоди звільнення може відбутися після закінчення двомісячного терміну з дня попередження з дотриманням вимог чинного законодавства України, з наданням пільг та компенсацій згідно з законом.
Але ОСОБА_3 в присутності заступника директора з навчально - виховної роботи ОСОБА_11, заступника директора з адміністративно - господарської діяльності ОСОБА_9 та головного бухгалтера ОСОБА_13 відмовилась ставити підпис на підтвердження отримання попередження про наступне її звільнення із займаної посади заступника директора у зв'язку із скороченням штату працівників, про що було складено акт про відмову поставити підпис на підтвердження отримання повідомлення від 28.10.2015 року №427 (т.с. 1 а.с.55).
Про майбутнє скорочення посади позивач була завчасно (не менше ніж за 2 місяці) повідомлена, що останнєю не заперечується.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У відповідності до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до правових позицій Верховного суду України від 19.05.2015 у справі №21-107а-15, від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-491-цс-15, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
ОСОБА_3 одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку з скороченням посади заступника директора з навчально - виробничої роботи, було запропоновано посаду викладача (т.с. 1 а.с.18).
Згідно даних про рівень освіти, кваліфікації та стажу роботи адміністрації ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» ОСОБА_3 має вищу освіту: за спеціальністю - математика, кваліфікація - викладач математики (т.с. 1 а.с.111).
Позивачка, крім посади заступника директора з навчально-виробничої роботи займала посаду викладача за суміщенням, викладала предмет «Математика».
Згідно наказу від 25.12.2015 року №311 фактично виконане педагогічне навантаження ОСОБА_3 за предметом «Математика» складає 202 години (т.с. 1 а.с.19).
Крім цього, викладачі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відмовились від свого педагогічного навантаження (234 години) з предмету «Математика» на користь ОСОБА_3, для того, щоб вона залишилась працювати викладачем за своєю кваліфікацією (т.с. 1 а.с.78,79).
Однак, ОСОБА_3 не погодилась з рішенням директора про скорочення саме її посади та запропонованою їй посадою викладача, зазначивши, що у неї, як у викладача за суміщенням залишається лише близько 120 годин педагогічного навантаження, а посада викладача передбачає річне педагогічне навантаження в обсязі 720 годин, тому вважає, що їй запропонували посаду, якої не існує і погодитися на цю пропозицію вона не може (т.с. 1 а.с.25-27).
Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 по справі № 6-3048цс15 зазначив, що «Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його кваліфікації, досвіду тощо», що є повністю ідентичним з іншими правовими позиціями Верховного Суду України. Роботодавець не зобов'язаний пропонувати вакантну посаду працівнику, посада якого скорочується, якщо його кваліфікація, освіта, досвід тощо не відповідають закріпленим у посадових інструкції за вакантною посадою вимогам.
Відповідно до наказу № 52-к позивача звільнено з 31 грудня 2015 року у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників, за п. 1. ст. 40 Кодексу законів про працю України (т.с. 1 а.с.17).
Крім того, згідно з ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або у повноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в силенний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Але ОСОБА_3 на момент винесення їй попередження (28.10.2015 року) не перебувала в профспілці ДНЗ «Запорізький ПТКЛ», а тільки 13.11.2015 року звернулася із заявою до Голови профспілки ДНЗ «ЗПТКЛ» Галкіної Н.Г. про прийняття її до профспілки, після чого 19.11.2015 року була зарахована в якості члена профспілки.
Голова профспілки ДНЗ «ЗПТКЛ» Галкіна Н.Г. тільки 21.01.2016 року (вже після звільнення ОСОБА_3.) повідомила директора ДНЗ «ЗПТКЛ» Львова В.М. про те, що ОСОБА_3 є членом профспілки, тобто на момент звільнення позивача, відповідач не знав про те, що вона була членом профспілки (т.с. 1 а.с.61).
ОСОБА_3 особисто про це ДНЗ «ЗПТКЛ» не сповіщала.
Належні допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та ОСОБА_3 чи представником останньої суду у матеріали цієї справи не надані.
Відповідно до абз.5 ст.15 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
У зв'язку з вищезазначеним, директор ДНЗ «ЗПТКЛ» Львов В.М. звернувся з поданням № 088 від 28 березня 2017 року до голови первинної профспілкової організації Галкіної Н.Г. про надання згоди на звільнення з 31.12.2015 року заступника директора з навчально - виробничої роботи ОСОБА_3 у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.
На засіданні профспілкового комітету Первинної профспілкової організації ДНЗ «ЗПТКЛ» (протокол № 21 від 30.03.2017), було прийнято рішення надати згоду на звільнення з 31.12.2015 року заступника директора з навчально - виробничої роботи ОСОБА_3 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України (т.с. 1 а.с. 203-204).
Тобто, згода Первинної профспілкової організації ДНЗ «ЗПТКЛ» на звільнення ОСОБА_3 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України була надана.
Крім того, в судовому засіданні у суді першої інстанції була допитана голова Первинної профспілкової організації ДНЗ «ЗПТКЛ» Галкіна Н.Г., яка підтвердила все вищезазначене.
Також ОСОБА_3 в своїх поясненнях у суді першої інстанції зазначала, що директором ДНЗ «ЗПТКЛ» Львовом В.М. протягом 2015 року було прийнято на роботу в ДНЗ «ЗПТКЛ» викладачів, з нижчою, ніж в позивача кваліфікацією, стажем роботи та досвідом, що унеможливило створення вакантної посади викладача для неї.
За період з 01.09.2015 року по 01.01.2016 року на посади педагогічних працівників були прийняті наступні особи: ОСОБА_15 на посаду викладача з предметів хімії, біології, екології, за категорією спеціаліст, ОСОБА_8 на посаду викладача з предмету інформатика, за ІІ категорією, ОСОБА_16 на посаду майстра виробничого навчання за 9 тарифним розрядом, ОСОБА_17 на посаду майстра виробничого навчання за 9 тарифним розрядом, ОСОБА_18 на посаду викладача з предметів: історія України, Всесвітня історія, основи трудового законодавства, основи правових знань, правознавства за категорією спеціаліст, 9 розряд, ОСОБА_19 на посаду викладача з спеціальних предметів за категорією, спеціаліст ІІ категорії, 10 розряд (т.с. 1 а.с.104-109).
ОСОБА_8 було прийнято на посаду викладача в ДНЗ «ЗПТКЛ» з предмету інформатика, але вона ще викладала 167 годин з предмету «Математика».
18.11.2015 року (до звільнення позивача) викладачем ОСОБА_8 подано заяву директору ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» Львову В.М., відповідно до якої просить зняти з її педагогічного навантаження 167 годин з предмета «Математика» в зв'язку з виробничою необхідністю (т.с. 1 а.с.79).
Тобто вищевикладене спростовує думку позивача, так як відповідачем не було прийнято жодного викладача з предмету «Математика», а ОСОБА_8Ю, яка була прийнята на роботу викладачем з предмету «Інформатика» та паралельно викладала предмет «Математика» до звільнення ОСОБА_3 відмовилася від педагогічного навантаження з предмету «Математика», для того, щоб позивач могла залишитися в ДНЗ «ЗПТКЛ» та викладати більше годин з предмету «Математика».
Вирішуючи питання про дотримання відповідачем вимог ст. 42 КЗпП України щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Ч. 2 ст. 42 КЗпП України передбачено категорії працівників, перевага в залишенні на роботі яким надається при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
Отже, при вивільненні працівників у зв'язку із скороченням в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у ч. 2 ст. 42 КЗпП України.
За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.
Згідно тарифного списку викладачів та інших педагогічних працівників ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» на 2015 -2016 навчальний рік ( з 1 вересня 2015 року) у ОСОБА_3 основна посада: заступник директора з навчально - виробничої роботи, а також викладач за суміщенням з таких предметів: математика, основи галузевої економіки і підпр., консультації, ДПА, ДКА, стаж педагогічної роботи - 24 років 7 місяців, вища категорія, старший викладач, а ОСОБА_9 - заступника директора з адміністративно - господарчої діяльності не має в цьому переліку, у зв'язку з тим, що він не є викладачем чи іншим педагогічним працівником (т.с. 1 а.с.112-117).
Згідно із даними про рівень освіти, кваліфікації та стажу роботи адміністрації ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» ОСОБА_9 - заступник директора з адміністративно - господарчої діяльності, має 2 вищі освіти: за спеціальністю - Організація перевезень і управління на автомобільному транспорті, кваліфікація - спеціаліст з організації перевезень і управління на автомобільному транспорті, за спеціальністю - управління навчальним закладом, кваліфікація - керівник підприємства, установи, організації (у сфері освіти та виробничого навчання), загальний стаж роботи - 16 років, стаж в ліцеї з 20.02.2012 року по теперішній час, ОСОБА_3 - заступник директора з навчально - виробничої роботи, має 2 вищі освіти: за спеціальністю - математика, кваліфікація - викладач математики, за спеціальністю - управління навчальними закладами, кваліфікація - керівник навчального закладу та його підрозділів, загальний стаж роботи - 28 років, стаж в ліцеї з 23.05.2006 року по 31.12.2015 року (т.с. 1 а.с.111).
Згідно із довідкою про виплати матеріального заохочення працівникам ДНЗ «ЗПТКЛ» за 2013-2015 роки ОСОБА_3 з січня 2013 року по грудень 2013 року 9 разів виплачена премія., з січня 2014 року по грудень 2014 року - 7 разів, з січня 2015 року по грудень 2015 року 2 рази, ОСОБА_9 з січня 2013 року по грудень 2013 року 11 разів виплачена премія., з січня 2014 року по грудень 2014 року - 12 разів, з січня 2015 року по грудень 2015 року 12 разів (т.с. 1 а.с.119).
Крім цього, в 2008 році колектив ДНЗ «ЗПТКЛ» звертався до заступника начальника обласного управління освіти і науки, начальника відділу розвитку ПТО УОіН ОДА Базя О.С. із клопотанням про вирішення питання доцільності перебування ОСОБА_3 на посаді заступника директора з навчально - виробничої роботи. Колектив посилався на неналежне виконання позивачем посадових обов'язків та постійне створення конфліктних ситуацій (т.с. 1 а.с.80).
Також, на відміну від ОСОБА_9 у ОСОБА_3 є декілька доган, а саме: 12 червня 2012 року ОСОБА_3 оголошено догану за порушення трудової дисципліни та 20 серпня 2012 року на виконання подання прокуратури Жовтневого району м. Запоріжжя від 24.07.2012 року №125-4440 ОСОБА_3 також було оголошено догану (т.с. 1 а.с.81-82).
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, при звільненні позивача відповідачем враховано вимоги статті 42 КЗпП України, зокрема продуктивність праці ОСОБА_3, яка була нижчою, порівняно з іншим працівником ОСОБА_9, що займав також посаду заступника директора ДНЗ «Запорізький ПТКЛ».
Твердження позивача ОСОБА_3 про те, що вона мала переважне право на залишення на роботі на підставі п.п. 2 та 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, оскільки має тривалий безперервний стаж роботи та є особою, в сім'ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком, має на утримання чоловіка - пенсіонера, сина - студента, доньку, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, двоє неповнолітніх онуків та 80-річну мати, яка хворіє на гіпертонію, є безпідставним, так як положення ч. 2 ст. 42 КЗпП України застосовуються до працівників, які мають рівні умови продуктивності і кваліфікації, в той час як при прийнятті рішення про надання переваги на залишенні на роботі відповідач керувався вимогами ч. 1 ст. 42 КЗпП України.
На підставі викладеного, оскільки питання щодо переважного права залишення на роботі розглянуто відповідачем з урахуванням продуктивності праці, виконання обсягу робіт без доган та з щомісячним отриманням матеріального заохочення, при цьому, саме безпосередній керівник надавав характеристику продуктивності праці працівника, тобто, на підставі ч. 1 ст. 42 КЗпП України, норми ч. 2 ст. 42 КЗпП України не підлягають застосуванню.
Посилання позивача на те, що не було запитано її особисту думку з цього приводу, відсутні матеріали порівняльного аналізу продуктивності праці, правильно не були прийняті судом першої інстанції до уваги у цій справі, оскільки нормами трудового законодавства не передбачено обов'язку роботодавця на вчинення таких дій.
При вищевикладених обставинах, враховуючи, що у відповідача мало місце скорочення чисельності та штату працівників, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, їй було запропоновано іншу вакантну посаду, від якої позивач відмовилася, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач мав підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України.
Оскільки, звільнення позивача ОСОБА_3 відповідачем було здійснено на законній підставі, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що правові підстави для визнання наказу №52-к від 31.12.2015 року про припинення трудового договору у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників недійсним, скасування його, поновлення позивача на посаді заступника директора з навчально - виробничої роботи ДНЗ «ЗПТКЛ» відсутні, тому вимоги позивача про скасування наказу та поновлення на роботі заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.
Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про визнання наказу №52-к від 31.12.2015 року недійсним, скасування його та поновлення позивача на роботі.
Також, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що за відсутності правових підстав для поновлення позивача на посаді, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок звільнення, тому в цій частині вимоги ОСОБА_3 також не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 дублюють доводи позовної заяви позивача ОСОБА_3 у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, та є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача ОСОБА_3 у цій справі, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
В силу вимог ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ОСОБА_3 мала право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі.
Оскільки, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осі…у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Випадки, встановлені ст. 82 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, для звільнення позивача ОСОБА_3 у цій справі від доказування, відсутні.
Позивач ОСОБА_3 та представник останньої не надали суду першої інстанції належних допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.
Штатна дисципліна відповідачем станом на 01.03.2013 року була дотримана (акт Державної фінансової інспекції в запорізькій області № 03-21/5 від 22.03.2013 року позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДНЗ «ЗПТКЛ» за період з 01.06.2011 року по 01.03.2013 року (т.с. 2 а.с. 1-140).
Позивач у цій справі не заявляла позовних вимог про визнання недійсними чи скасування змін відповідача у штатному розпису з 01.01.2016 року (повідомлення № 427 від 28.10.2015 року), тому останні судом першої інстанції не розглядались, а, відповідно, останні не переглядаються апеляційним судом у цій справі.
Посилання позивача ОСОБА_3 при вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах на те, що вона має переважне право на залишення на роботі, є безпідставними, оскільки переважне право залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, у даному випадку мало місце скорочення посади позивача, яка була єдиною у навчальному закладі.
Переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду. Перше право за більш кваліфікованими працівниками визначається ст. 42 КЗпП України, а друге - ні.
Відповідачем позивачеві пропонувалась посада викладача (зокрема з математики т.с. 1 а.с. 56), остання від неї відмовилась (т.с. 1 а.с.25-27, 55).
Інших вакансій у відповідача на день попередження та звільнення позивача за кваліфікацією останньої не було.
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.
Згода профспілкового органу на звільнення позивача була надана під час розгляду цієї справи судом першої інстанції в порядку, передбаченому абз. 5 ст. 15 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (т.с. 2 а.с. 203-204).
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 у цій справі.
Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Доказами, передбаченими ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, які можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача, є надані позивачем до її апеляційної скарги матеріали (т.с. 3 а.с. 116-130).
Однак, останніми не спростовуються правильно встановлені судом першої інстанції фактичні обставини цієї справи та правильні висновки суду першої інстанції у цій справі.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Додаткові помилкові висновки суду першої інстанції не можуть бути підставою для скасування апеляційним судом правильного по суті рішення суду першої інстанції у цій справі за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги позивача.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній1 з 15.12.2017 року, вирішено питання про розподіл судових витрат сторін, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Крім того, у разі відмови позивачу ОСОБА_3 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. п. 8 , 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 03.09.2018 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.