Справа №442/2776/18
Провадження №2/442/1287/2018
27 серпня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
в складі:
головуючого - судді Хомика А.П.
з участю секретаря - Лужецької С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
встановив :
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати її сина ОСОБА_2, 1992 року народження від першого шлюбу таким, що втратив право користування АДРЕСА_1, яка їй належить на права власності. Дана квартира складається з однієї кімнати та кухні.
У вересні 2009 року відповідач поїхав на навчання в м. Київ в Академію циркового мистецтва. Після навчання залишився в м. Києві, де постійно проживає по сьогодні, займається цирковим мистецтвом, часом гастролює.
Його адреса їй не відомо, оскільки він втратив з нею зв'язок і не спілкується. З цього часу він кілька разів був у гостях у батька, проте не виявляв бажання та не мав наміру проживати у квартирі. Вона не бачилась з відповідачем більше 1,5 року.
Будь-яких обов'язків по оплаті за комунальні послуги та витрат по утриманню кватири відповідач не несе. Добровільно не знімається з реєстрації і адреси свого місця проживання не повідомляє.
Формальна реєстрація відповідача створює їй незручності.
30.05.2018 року надійшов відзив на позов від відповідача про те, що вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю його батьків, тому вирішувати питання, що стосуються спірної квартири одноосібно матір не має права. Його батько практично щодень проживає у спірній квартирі, який і сплачує всі комунальні послуги по утриманні квартири. Мати має інше постійне проживання разом зі своєю новою сім'єю в м. Трускавці.
Акти про відсутність його проживання затверджені раніше ніж складені, що є юридично неспроможними. При таких не вказано, чи був присутній співвласник даної квартири ОСОБА_3 (його батько).
Не заперечив, що дійсно багато часу не перебуває у м. Стебнику у зв'язку з гастрольним характером роботи. Однак тоді коли не зайнятий роботою, проживає у такій.
01.06.2018 року прийнято ухвалу про перехід зі спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження.
Позивачка позовні вимоги підтримала та дала пояснення, які по суті та змісту відповідають викладеному у позовній заяві. Додатково пояснила, що їй не відоме місце проживання відповідачів. Спірну квартиру вона придбала у ОСОБА_5, однак така є непридатна для проживання. Реєстрація відповідачів є формальною. Позов просила задоволити.
Відповідач у позові просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов.
Третя особа ОСОБА_3 також заперечив щодо задоволення позову, оскільки відповідач є його сином і вони спільно проживають у вказаній квартирі, яка є набутою під час шлюбу з позивачкою.
Суд, з'ясувавши обставини, безпосередньо дослідивши докази, дійшов висновку, що у позові слід відмовити.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно з дублікатом договору купівлі-продажу від 16.07.1999 року, посвідченого державним нотаріусом Львівського державного нотаріального архіву набула у власність АДРЕСА_1.
Відповідно до довідки про склад сім'ї ОСББ «Калина Дім» №1179 від 26.04.2018 року на вищевказану квартиру, в такій є зареєстрованими: ОСОБА_1 як власник, ОСОБА_2 ( син) ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6 (син), ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3 колишній чоловік, ІНФОРМАЦІЯ_4.
Так, дійсно позивачем долучено до матеріалів позову акти ОСББ «Калина дім» вих. №1056, від 23.02.2018 року, що на день перевірки у АДРЕСА_1 ОСОБА_2 фактично не проживає з 2009 року. Однак, даний акт погоджено головою ОСББ «Калина Дім» 21.02.2018 року, що передує даті обстеження факту не проживання. Як і акти: №9 від 16.03.3018 року, погоджений 15.03.2018 року, №48 від 15.11.2017 року, погоджений 07.11.2017 року. Тому суд не може брати такі докази до уваги.
Поряд з цим, наявний акт від 19.04.2018 року про те, що відповідач не проживає у спірному житлі з вересня 2009 року, затверджений головою ОСББ «Галина Дім» ОСОБА_7.
Що стосується наданих фотокарток квартири, як на докази того, що на таких зображена АДРЕСА_1, з незадовільними умовами для проживання, суд не може розцінювати як належний доказ, оскільки обстеження умов проживання здійснюється з дотриманням відповідного порядку відповідними органами.
Відтак такий доказ на встановлення факту не проживання відповідача у спірному житлі не може слугувати єдиною беззаперечною підставою для задоволення позову.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою за змістом ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом ч. 4 ст. 156 ЦК України, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї ( в тому числі колишній член сім'ї) власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Таким чином в судовому засіданні встановлено, що відповідач дійсно був відсутній в спірній квартирі з 2009 року, тобто понад встановлений законом термін. В той же час причини його відсутності суд вважає поважними, оскільки він не мав іншого постійного місця проживання, не втрачав інтересу до спірної квартири про що свідчить те, що в квартирі проживає його батько, відповідач навідується до квартири у вільний від роботи час, оскільки така пов'язана з гастрольним графіком, батько є співвласником квартири, оскільки така придбана в шлюбі із заперечує щодо задоволення позову. Вказані обставини не були спростовані відповідними доказами, та вони також не заперечувались позивачем в судовому засіданні.
Доводи позивача з приводу того, що вона постійно сплачує витрати на комунальні послуги за власний рахунок, не підтверджено належним доказами, хоча заперечувалися в судовому засіданні відповідачем, та суд не може прийняти їх до уваги як підставу для задоволення заявлених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази наявні у справі, дійшов висновку про недоведеність факту відсутності відповідача ОСОБА_2 в місці його постійного проживання понад встановлені законом строки без поважної причини, тому вимоги позивачки не підлягають до задоволення.
За замістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема у разі відмови у позові - залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, ч. 4 ст. 206, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням -відмовити.
Апеляційну скарга на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Хомик А.П.