Дата документу Справа №
Єдиний унікальний №320/3128/17 Головуючий у 1 інстанції: Урупа І.В.
Провадження № 22-ц/778/1076/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«28» серпня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Подліянової Г.С.,
секретар: Бурима В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Мелітопольського міського голови ОСОБА_6, треті особи: Редакція «Главная газета Мелитополя», Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіа ком'юнікейшнс Груп», про захист честі, гідності та ділової репутації,
В травні 2017 ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, яий протягом розгляду справи уточнив, до Мелітопольського міського голови ОСОБА_6, треті особи: Редакція «Главная газета Мелитополя», ТОВ «Медіа ком'юнікейшнс Груп», про захист честі, гідності та ділової репутації.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є народним депутатом України і перебуває в політичній партії та фракції Верховної ради України «Опозиційний блок».
Мелітопольський міський голова ОСОБА_6, виступаючи на брифінгу, поширив відносно нього недостовірну інформацію, яка принижує його честі, гідність та ділову репутацію.
В подальшому інформація була розповсюджена через мережу Інтернет.
На підставі зазначеного просив визнати інформацію, поширену 03 квітня 2017 року Мелітопольським міським головою ОСОБА_6 під час проведення виступу на брифінгу, який відбувся в приміщені міської ради, та розміщену Редакцією «Регіонального інформаційного агентства Мелітополь» в електронній мережі Інтернет на відео сервісі You-Tube, під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», щодо:
- позиції політичної партії «Опозиційний блок - чим гірше для міста, тим ліпше для них»,
- нікчемності адміністративного позову до міського голови, про скасування розпорядження про призначення на посаду секретаря ОСОБА_7,
- про здійснення Народним депутатом України ОСОБА_3 залякувань депутатів та різних маніпуляцій, про виступ ОСОБА_3 з трибуни Верховної ради з обвинуваченнями ОСОБА_6 в сепаратизмі, в прикладанні зусиль з метою порушення кримінальних справ відносно ОСОБА_6,
- в проведені акцій по залякувані депутатів, та виступу на російських телеканалах;
- щодо підготовки та планування ОСОБА_3 акції по імітації підпалу будинку депутата ОСОБА_8;
та мовою оригіналу:
«- Почему я уверенно говорю о том, что заинтересован в этом ОСОБА_9, потому что за эти 1,5 года и ранее (за его каденцию в ВР) им для нашего города ничего не было сделано. Ничего другого, как запугивания, нет…манипуляции разные»;
«Он опустился до уровня мелкого криминального элемента, путём запугивания депутатов. За всеми этими акциями, про которые он рассказывает и у нас и на российских каналах, стоит он», - недостовірною, та такою що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року в задоволенні позову відмолено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що що на брифінгу, який відбувся з представниками ЗМІ 03.04.2017 року з Мелітопольським міським головою ОСОБА_6, відповідач висловлював наступний фрагмент промови:
«- Позиция «Оппозиционного блока», к сожалению, сохраняется на протяжении 1,5 года прежней: «Чем хуже для города, тем лучше для них». Темпы преображения города их руководителя, конечно, не устраивают. Об этом скажу чуть позже.
Соответственно брать и акцентировать своё внимание на сегодня на вопросах судейских перепетий я особо не буду. Судебных исков было достаточно много, последний, на который ссылались ОСОБА_12 и ОСОБА_13, он никчемен.
Я зачту это решение, почему городской голова не может выполнить решение суда.…читает…Как читаем это решение мы, я, заместители и юристы: миська рада должна была на несостоявшейся сессии проголосовать за отстранение ОСОБА_7. И соответственно если у них будут голоса, есть возможность преодолеть вето.
Заведомо депутаты «Оппоблока», зная, что этих голосов у них нет, они используют решение суда только в одних целях- сорвать и заблокировать работу рады, помешать тем процессам преобразования в Мелитополе.
- Почему я уверенно говорю о том, что заинтересован в этом ОСОБА_9, потому что за эти 1,5 года и ранее (за его каденцию в ВР) им для нашего города ничего не было сделано. Ничего другого, как запугивания, нет…манипуляции разные.
-Ещё один факт (в подтверждение тому, что за всем этим стоит ОСОБА_10): с трибуны ВР он сказал, что ОСОБА_7 сепаратист и ссылки, которые сделали на подконтрольном ему канале. Это в чистом виде мистификация, не более того. ОСОБА_9 приложил массу усилий, дабы на меня завели уголовное дело.
Он опустился до уровня мелкого криминального элемента, путём запугивания депутатов. За всеми этими акциями, про которые он рассказывает и у нас и на российских каналах, стоит он.
Такая подготовка и мобилизация своих ресурсов (телеканала) вызвано спланированной чёткой акцией. За день до этих событий я на стол губернатора положил аналитическую записку, где описал события за полтора года, где описал, кто за кем стоит и кому это выгодно.
И просил провести разговор с представителями силовых структур, чтобы снять напряжённость в городе. Я указал в записке, что по всей видимости нардеп будет двигаться в этом направлении и дальше и стоит угроза в адрес депутатов «Оппоблока». Я глядел, как в воду…и на след. ночь произошла имитация поджога дома ОСОБА_11».
Зазначений виступ, був розміщений в мережі Інтернет і доведений до невизначеного кола осіб.
Висловлювання відповідача були сприйняті позивачем як недостовірні та такі, що ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що інформація, яку він просить спростувати, за своїм змістом є оціночним судженням, що виражає суб'єктивну думку, та спростуванню не підлягає, також позивачем без належних повноважень від свого імені пред'явлені вимоги, що стосуються немайнових прав юридичної особи.
Такі висновки суду ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
Згідно зі статтею 277 ЦК України і статтею 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639 цс 17, Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц провадження № 61-2846св18.
28 березня 2013 року у справі "Нова газета" та Бородянський проти Росії" Європейський суд із прав людини наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).
Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.
Судом встановлено, що позивач є Народним депутатом України, а отже публічною особою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є Мелітопольським міським головою та публічною особою.
Судом також встановлено, що з метою привернути увагу громадськості відповідач виразив суб'єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на події та власну оцінку поведінки позивача, позивачем довільно інтерпретовані фрагменти виступу відповідача.
Суд обгрунтовано вказав, що зі змісту виступу на брифінгу не вбачається, що відповідач дослівно висловив промову щодо підготовки та планування саме ОСОБА_3 акцій по імітації підпалу будинку.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні висловлювання відповідача Мелітопольського міського голови ОСОБА_6 є лише оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.
Суд першої інстанції правомірно зазначив, що, заявляючи вимоги про захист ділової репутації юридичної особи - Політичної партії «Опозиційний блок», позивач діяв без належних повноважень та від свого імені, що суперечить правилам ст. 94 ЦК України, згідно з якою юридична особа має самостійне право звернення до суду за захистом своїх немайнових прав в разі їх порушення з боку інших осіб. Вимога позивача щодо нікчемності адміністративного позову міського голови про скасування розпорядження про призначення на посаду секретаря ОСОБА_7 не стосується прав позивача, оскільки він не був стороною у цій справі та рішення по ній ніяким чином не впливає на його права та інтереси.
Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначена позивачем інформація є оціночними судженнями відповідача, посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не надав доказів дійсності поширеної ним інформації не заслуговує на увагу.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції як таке, що є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 03 вересня 2018 року.
Головуючий
Судді: