Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 325/1838/17Головуючий у 1-й інстанції Апалькова О.М. Повний текст рішення складений 15.06.2018 року
Пр. № 22-ц/778/3048/18Суддя-доповідач Гончар М.С.
30 серпня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
за участі секретаря Ващенко З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У грудні 2017 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 14.01.2009 року станом на 30.09.2017 року у розмірі 12202,12 грн., яка складається з: 399,81 грн. - заборгованості за кредитом; 7043,99 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 3701,08 грн. - заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 557,24 грн. - штраф (процентна складова), від сплати якої на користь Банку відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 1600,00 грн.
Ухвалою суду першої інстанції від 14 грудня 2017 року (а.с. 28) провадження у цій справі за вищезазначеним позовом Банку відкрито.
З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, в силу п. 9 Перехідних положень останнього справи у судах першої…інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року (а.с. 168-170) у задоволенні позову Банку у цій справі відмовлено у повному обсязі у зв'язку із застосуванням строку позовної давності.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк вже із новою назвою АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (статут, копія а.с. 182-184) у своїй апеляційній скарзі (а.с. 176-185) просив рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
До утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (п. 8 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).
Ухвалою апеляційного суду (а.с. 189) апеляційне провадження за вищезазначеною скаргою відповідача відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.191).
17 липня 2018 року Банк подав апеляційному суду лист (а.с.198), за змістом якого з 21.05.2018 року назву Банку змінено на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», що Банк просив враховувати при розгляді всіх справ за участю Банку.
Відповідач ОСОБА_3 не скористалась своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу Банку у цій справі.
В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання 30 серпня 2018 року належним чином повідомлена апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи відповідач ОСОБА_3 не з'явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавала.
В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки відповідача ОСОБА_3 у дане судове засідання і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останньої за присутністю її представника - адвоката ОСОБА_4 та представника Банку за довіреністю (а.с. 197) Якушева С.О.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які у тому числі на запитання апеляційного суду визнали, що строк дії картки відповідача закінчився 01.12.2012 року, нової картки з новим строком відповідач не отримувала, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу вимог ст. 367 ч.1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено ….неправильне застосування норм матеріального права (ст. 367 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).
В силу вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право …змінити рішення.
В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судовими рішеннями є рішення, постанови.
Відповідно до ст. 376 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, підставами для ….зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ст. 376 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Банку у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 4, 7, 12-13, 263-265, 268 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, та виходив із пропуску Банком строку позовної давності при зверненні із вищезазначеним позовом до відповідача у цій справі для стягнення всієї заборгованості.
Проте, із такими висновками суду першої інстанції можна погодитись лише частково з наступних підстав.
Суд першої інстанції правильно відмовив Банку у задоволенні його позову у цій справі у повному обсязі та зокрема у зв'язку із застосуванням строку позовної давності до заборгованості відповідача за вищезазначеним кредитним договором, нарахованої Банком до 01.12.2012 року.
Оскільки, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 14.01.2009 року між ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір б/н, за яким остання отримала кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки .
ОСОБА_3 підтвердила своїм підписом у заяві (а.с.7), що вона погоджується на те, що ця підписана нею заява разом Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між нею та банком договір (а.с. 8-14).
Згідно із п.6.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язувався погашати заборгованість по кредиту, процентам за його користування, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 120 днів, він зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.
Позичальник ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором належним чином не виконувала, заборгованість та проценти за користування кредитними коштами сплачувала нерегулярно, тому станом на 30.09.2017 року розмір її заборгованості складає 12202,12 грн., яка складається з наступного: 399,81 грн. - заборгованість за кредитом; 7043,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;3701,08 грн. - заборгованість за пенею та комісією,а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 557,24 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 4-6).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до п.3.1.1 Правил користування платіжною картою строк дії карти зазначено на лицевій стороні карти (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця.
З Правил користування платіжною картою випливає, що договір є чинним у межах строку дії карти.
З матеріалів справи вбачається, що кредитна карта надавалася ОСОБА_314.01.2009 року, останній платіж здійснено нею 13.11.2014 року. Іншої кредитної карти не отримувала (а.с.5).
У детальному розрахунку заборгованості за договором № б/н від 14.01.2009 року конкретно не зазначено про те, що сума 6,96 грн. від 28.04.2015 року (а.с.5) є сумою погашення відповідачкою за наданим кредитом.
Отже, судом першої інстанції правильно було встановлено, що ніякого платежу після 13.11.2014 року відповідачем не здійснювалось і даний факт позивачем не спростований, а навпаки у судовому засіданні у суді першої інстанції представником Банку було підтверджено, що дана сума ні є сумою погашення за кредитом (виписка по рахунку відповідача а.с.91-92).
Банк звернувся до суду першої інстанції з вимогами про стягнення кредитної заборгованості з відповідача у цій справі лише 08.12.2017 року (а.с.2).
В ході розгляду справи судом першої інстанції було витребувано оригінал заяви позичальника, оглянувши який представник відповідача визнав підпис відповідача у ній.
В подальшому представником відповідача було заявлено у письмовій заяві, долученій до матеріалів справи про застосування строку позовної давності (а.с. 52-54), який Банком, на його думку пропущено, тому висловлено прохання про відмову в задоволенні позову з цих підстав.
Для вирішення питання щодо строку позовної давності судом з'ясовувалась наявність картки у сторін.
Представником позивача вказувалось, що картку було видано позичальнику, тому надати її до суду не представляється можливим, але була надана довідка про строк дії картки до 01.12.2012 року (а.с. 163), яку отримував відповідач.
Із заяви ОСОБА_3 вбачається, що 14.01.2009 року їй була видана картка за № НОМЕР_1.
З наданої позивачем довідки встановлено,що строк дії картки НОМЕР_1 визначено до 01.12.2012 року, тобто остаточний строк повернення кредиту мав місце відбутися у останній день грудня 2012 року.
Копія заяви від 14.01.2009 року, підписаної ОСОБА_3, Банком була долучена до матеріалів справи з підписаною відповідачем ОСОБА_3 про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.74).
Заперечуючи проти позову, сторона відповідача вказала на те, що строк позовної давності слід обраховувати від останнього здійсненого відповідачем платежу 13.11.2014 року.
Хоча, дійсно строк її дії вищезазначеного кредитного договору сторін відповідає строку дії картки, а позовна давність - рахується по кожному щомісячному платежу окремо.
Останній платіж відповідачкою по погашенню заборгованості здійснено 13.11.2014 року. Тобто про порушення свого права позивач знав вже наступного місяця після невиконання відповідачкою свого обов'язку по сплаті заборгованості по кредиту щомісяця.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дат або настанням події, з якою пов'язано його початок.
Позовна давність відповідно до ч.1ст.260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків,встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.
Ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України)
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом,повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Представник відповідача адвокат ОСОБА_4 просив суд застосувати строк позовної давності в три роки, оскільки останній платіж по картці був здійснений 13.11.2014 року, і тому строк позовної давності сплив 13.11.2017 року, про що було подано до ухвалення рішення судом письмову заяву (а.с. 52-54).
Із змісту позову Банку вбачається, що він був складений 14.11.2017 року, але фактично поданий до суду лише 08.12.2017 року (вх. суду а.с.2).
Доказів, а саме реєстру відправки позову до суду позивачем не надано у матеріали цієї справи.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Банк звернувся до суду 08.12.2017 року, тобто через більше ніж 3 роки від дня (13.11.2014) останнього внесення часткового платежу ОСОБА_3, внаслідок чого звернення за захистом своїх прав був за межам позовної давності.
Автоматичне списання 28.04.2015 року коштів у сумі 6,96 грн. було здійснено Банком поза межами строку позовної давності, і не має в даному випадку жодного правового значення при вирішенні питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги Банку, у тому числі, дублюють доводи позовної заяви Банку, як позивача, у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, та є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію Банку у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
У своїй апеляційній скарзі Банк зазначав, що суд першої інстанції мав би стягнути з відповідача у цій справі хоча б заборгованість в межах 3-річного строку позовної давності з 30.09.2014 року по 30.09.2017 року.
Однак, висновки Банку про те, що сума заборгованості за вказаний період підлягала стягненню з відповідача за рішенням суду у цій справі, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.
В силу вимог ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, Банк мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі.
Оскільки, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…юридичних осіб…у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Випадки, встановлені ст. 82 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, для звільнення Банку, як позивача у цій справі від доказування, відсутні.
Банк та його представник не надали суду першої інстанції належних допустимих доказів в обґрунтування позову Банку у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги Банку.
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, та зокрема Банком апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що права Банку відповідачем порушені, має місце заборгованість відповідача перед Банком за вищезазначеним кредитним договором сторін.
Проте, в силу вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги (заборгованості за кредитом та відсотками, нарахованими Банком до 01.12.2012 року) вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення пені, штрафів…).
Однак, суд першої інстанції не звернув належної уваги на відсотки та неустойку, безпідставно нараховані відповідачу у цій справі Банком станом на 30.09.2017 року після закінчення строку дії картки (тобто строку дії договору) 01.12.2012 року.
Сторони у цій справі визнали, що строк дії картки відповідача скінчився 01.12.2012 року, а тому ці обставини не підлягають доказуванню в силу вимог ст. 82 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.
За умовами вищезазначеного кредитного договору сторін визначено, що строк дії договору відповідає строку дії картки.
Тому, строк дії вищезазначеного кредитного договору сторін збіг ще 01.12.2012 року.
А тому, в частині правового обґрунтування відмови Банку у стягненні з відповідача у цій справі відсотків та неустойки у вигляді пені, нарахованих Банком після закінчення строку дії картки (договору) 01.12.2012 року, суд першої інстанції мав зазначити не у зв'язку із застосуванням строку позовної давності, а через безпідставність, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18), який суд першої інстанції мав враховувати в силу вимог ст. 264 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.
Оскільки, після спливу визначеного договором строку кредитування …право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.
При вищевикладених обставинах, апеляційну скаргу Банку слід залишити без задоволення; рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року у цій справі слід змінити в частині правового обґрунтування відмови у стягненні відсотків та неустойки (у вигляді пені) після закінчення строку дії картки (договору) 01.12.2012 року з позовної давності на безпідставність; в решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, так як воно є законним та обгрунтованим.
Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 будь-яких понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у розмірі2400,00 грн. (а.с. 181), сплаченого Банком при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.
Керуючись ст.ст. 12, 141, 368, 371 - 372, 374 - 376, 381-384, п. п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд
Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування відмови у стягненні відсотків та неустойки після закінчення строку дії картки (договору) 01.12.2012 року з позовної давності на безпідставність.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 03.09.2018 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.