31 серпня 2018 року Справа № 808/2278/18 м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Лялько Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: 69096, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (місцезнаходження: 69600, м. Запоріжжя, вул. Сєдова,12, код ЄДРПОУ 41320207)
про зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, в якому з урахуванням уточнення просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату різниці між фактично отриманою заробітною платою та компенсацією із урахуванням надбавки за вислугу років на 20 відсотків за стаж державної служби понад 10 років позивачу у зв'язку із помилкою обчислення стажу державної служби та зробити перерахунок належних позивачу сум за період з 01.08.2017 по 29.12.2017.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві посилається на приписи Закону України «Про державну службу», Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 та вважає, що її період роботи із 23 квітня 1991 року по 20 грудня 2001 року включно повинен бути зарахований до стажу державної служби, чого помилково відповідачем зроблено не було. Наголошує на тому, що розрахунок заробітної плати йде не вірний, і державним службовцем вона пропрацювала достатньо для отримання надбавки, що підтверджується архівною довідкою від 26.09.2017 про перейменування Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради, архівним витягом від 26.09.2017 Запорізької міської ради про її посади і дати прийняття на посади, роз'ясненням від 27.11.2017 №5245 від Національного агентства України з питань державної служби. Так, згідно із записами у трудовій книжці №30 Фондом соціального страхування України (Управлінням виконавчої дирекції ФСС України) ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів Вознесенівського відділення м. Запоріжжя Управлінням виконавчої дирекції ФСС України у Запорізькій області у порядку переведення на підставі наказу від 31.07.2017 №23-к. Звертає увагу суду, що за період з 01 серпня 2017 року по 29 грудня 2017 року відповідачем помилково не була врахована надбавка за вислугу років 20 відсотків за стаж державної служби понад 10 років позивачу у зв'язку із помилкою обчислення стажу державної служби, що і підлягає перерахунку, додаткова, виплачена компенсація при звільненні, також не враховувалась. На підставі викладеного, просить адміністративний позов задовольнити.
Ухвалою судді від 09.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Перше судове засідання призначене на 27 липня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 26.07.2018 на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву (№ 23365), у якому, зокрема, зазначає, що позивач ставить вимогу про перерахунок розміру заробітної плати, отриманої нею під час роботи в органах Фонду соціального страхування, що відповідно до положень ст. 94 КЗпП України врегульовано положеннями Глави VII КЗпП та Законом України «Про оплату праці», що становлять трудове законодавство. Таким чином, вважає, що дана справа не може розглядатись у порядку адміністративного судочинства, а має слухатись в порядку цивільного судочинства. Ураховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку із чим, відповідачем надано суду також клопотання №06-3031 від 25.07.2018 про закриття провадження у справі у зв'язку з неналежністю спору до справ адміністративної юрисдикції. На обґрунтування клопотання посилається на приписи Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та зазначає, що Фонд соціального страхування є саме некомерційною самоврядною організацією і не є ані органом державної влади, ні органом місцевого самоврядування, що також підтверджується витягом з ЄДР. Відповідно посада, яку займав позивач в органах Фонду, не є посадою державної служби чи публічної служби, а фінансування оплати праці за вказаною посадою здійснювалось за рахунок коштів Фонду, які не є коштами державного бюджету, що виключає розгляд даного спору в адміністративному суді за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, посилається на приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України та просить суд закрити провадження у даній справі, оскільки вважає, що вказаний позов має розглядатись за правилами цивільного судочинства у місцевому загальному суді.
Суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?к;…&?а; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Частиною першою статі 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, при цьому, публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 17 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що складовим елементом правового статусу осіб, які перебувають на публічній службі, є вступ на публічну службу, умови та порядок її проходження, звільнення з публічної служби, соціальний статус осіб публічної служби.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідно із записом №30 у трудовій книжці від 01.11.2012 НОМЕР_2 ОСОБА_1 була прийнята з 01.08.2017 на посаду головного спеціаліста відділу обліку страхувальників та доходів Вознесенівського відділення м. Запоріжжя Управлінням виконавчої дирекції ФСС України у Запорізькій області у порядку переведення на підставі наказу від 31.07.2017 №23-к, а 29.12.2017 - звільнена у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу від 26.12.2017 №132-к (запис №31).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) № 1105-XIV від 23.09.1999 Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Згідно із частиною другою статті 4 цього Закону Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
У відповідності до частини четвертої статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.
За приписами частини другої статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Так, частинами першою та третьою статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи.
Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.
Таким чином, Фонд соціального страхування є саме некомерційною самоврядною організацією і не є ані органом державної влади, ні органом місцевого самоврядування, що також підтверджується витягом з ЄДР, а фінансування оплати праці за працівників Фонду здійснювалось за рахунок коштів Фонду, які не є коштами державного бюджету.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області не є державним колегіальним органом, органом державної влади чи місцевого самоврядування, а тому, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не перебував на публічній службі.
Судом встановлено, що предметом спору в даній справі є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру заробітної плати, отриманої позивачем під час роботи в органах Фонду соціального страхування.
Суд, дослідивши юридичну природу спору, що виник між сторонами, дійшов висновку, що даний спір не пов'язаний з питаннями прийняття на публічну службу, її проходженням та звільненням з неї, а отже не відноситься до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Положенням частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, з урахуванням положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України та частини третьої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин суд, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо повернення судового збору з бюджету не вирішується.
Керуючись п.1 ч. 1 ст. 238, ст.241-243, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд
Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: 69096, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (місцезнаходження: 69600, м. Запоріжжя, вул. Сєдова,12, код ЄДРПОУ 41320207) про зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що на підставі ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала, постановлена судом в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, у відповідності до ч. 2 ст. 256 КАС України набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В.Батрак