ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" вересня 2018 р. справа № 809/1162/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов'язання здійснити вказану виплату, з підстав неправомірної відмови, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) 03.07.2018 звернулась в суд з позовною заявою до Чернівецького ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (надалі, також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов'язання здійснити вказану виплату, з підстав неправомірної відмови.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та підпункту 4.10.1 пункту 4.10 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України №425 від 20.05.2008 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України" ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, обчисленої із розміру 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, враховуючи загальний строк вислуги - 10 років.
Таким чином, відмова відповідача є протиправною, суперечить приписам чинного законодавства, а відтак свідчить про порушення законних, гарантованих Конституцією України прав позивача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.1-2).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.07.2018 (а.с.23-26). Заперечуючи проти заявленого позову відповідач зазначив, що відповідно до положень нормативно-правових актів, на які посилається позивач у позовній заяві, а також пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу немає правових підстав. Відповідач вказав, що наведеними нормами передбачено право на таку виплату при звільненні лише особам, календарні роки вислуги яких складають не менше 10 років, натомість, календарна вислуга років позивача станом на 21.06.2018 складає лише 8 років 10 місяців 21 день.
Враховуючи наведене, відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На адресу суду 31.07.2018 надійшла відповідь на відзив, у якій позивачем зазначено про те, що відповідачем невірно трактовано норми законодавства з питань виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги, оскільки в нормах, що зазначені у відзиві на позовну заяву законодавцем не вказано будь-яких обмежень щодо обчислення вислуги років лише в календарних роках (а.с.31-33).
Відповідачем направлено заперечення, що надійшло на адресу суду 09.08.2018 (а.с.35-37), у якому повторно вказано на відсутність права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв'язку із недостатньою вислугою календарних років.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та заперечення, а також письмові докази, якими сторони обґрунтовують свої позиції, встановив такі обставини.
Відповідно до наказу начальника Чернівецького (31) прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №100-ОС від 14.05.2018 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням дії контракту, відповідно до пункту "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.11).
Відповідно до цього ж наказу, станом на 21.06.2018, календарна військова вислуга років позивача складає 08 років 10 місяців 21 день, пільгова військова - 02 роки 04 місяці 18 днів, загальна військова - 11 років 03 місяці 09 днів (а.с.11 та зворот).
Старший лейтенант ОСОБА_1 08 червня 2018 року звернулась до начальника відділу організації повсякденної діяльності штабу підполковника ОСОБА_2 про організацію проведення виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв'язку зі звільненням з військової служби, з огляду на приписи частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (а.с.12).
У відповідь на звернення позивача із рапортом, головним бухгалтером - начальником фінансово-економічного відділу підполковником ОСОБА_3 складено довідку про те, що на день звільнення календарна вислуга років позивача складає 8 років 9 місяців, отже підстав для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні немає, відповідно до підпункту 4.10.1 пункту 4.10 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України №425 від 20.05.2008 (а.с.13).
Не погоджуючись із таким рішенням, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернулась із позовною заявою до суду.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховує приписи Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (надалі, також - Закон №2011-XII), Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV (надалі, також - Закон №3477-IV), Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 (надалі, також - Порядок №393), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №425 від 20.05.2008 (надалі, також - Інструкція №425) у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі передбачено Законом №2011-XII.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин, порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначались Інструкцією №425.
Суд звертає увагу відповідача також на підпункт 4.10.1. пункту 4.10 вказаної Інструкції, положення якого відповідають і змісту частини 2 статті 15 Закону №2011-XII, і також визначають, що у разі звільнення військовослужбовця, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Окрім цього положенням підпункту 4.10.1. пункту 4.10 Інструкції №425 та частини 2 статті 15 Закону №2011-XII кореспондують і приписи пункту 10 Постанови №393, на які також посилається відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченні.
Таким чином, як вбачається зі змісту вказаних норм, у разі звільнення з військової служби за закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. При цьому суд зазначає, що прямої вказівки на те, що до строку служби не враховується пільговий період у наведених нормах не міститься.
За наведених підстав та вказаних правових норм, суд дійшов висновку про те, що поняття "календарна вислуга років", на яке посилається відповідач, не стосується визначення вислуги років служби як необхідної підстави для призначення грошової допомоги, а застосовується виключно при розрахунку та встановленні розміру такої виплати.
Таким чином, висновки відповідача стосовно встановлених обмежень щодо врахування виключно календарної військової вислуги років, виключаючи пільгову, є безпідставними та необґрунтованими. З огляду на це, суд погоджується із твердженнями позивача щодо помилкового трактування відповідачем змісту зазначених норм.
Відтак, відповідно до витягу з наказу начальника Чернівецького (31) прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №100-ОС від 14.05.2018 загальна військова вислуга років ОСОБА_1 складає 11 років 03 місяці 09 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана. Оскільки будь-яких інших причин відмови у здійсненні виплати одноразової грошової допомоги при звільненні позивача відповідачем не вказано, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення та виплати такої допомоги та безпідставність відмови відповідача у такому призначенні.
Така позиція суду відповідає і висновкам Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 24.03.2016 по справі К/800/14433/15, а також Верховного Суду, наведеним у постанові від 11.04.2018 по справі №806/2104/17, на які також посилається і позивач у позовній заяві.
Відповідно до статті 17 Закону №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність
Також, абзацом 35 рішення Європейського суду у справі "Суханов та Ільченко проти України" передбачено, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Відтак, усі вищенаведені положення та висновки свідчать про протиправну бездіяльність та безпідставність відмови відповідача у такій виплаті. Натомість, доводи позивача наведені у позовній заяві та відповіді на відзив є у повній мірі обґрунтованими, відповідають приписам чинного законодавства у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Сплата судового збору позивачем у розмірі 736,40 грн підтверджується оригіналом квитанції №0.0.1075226583.1 від 03.07.2018 (а.с.3).
Оскільки позивачем у справі документально не підтверджено понесення будь-яких інших судових витрат, то компенсації підлягає лише сплачена сума судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Чернівецького 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов'язати Чернівецький 31 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Стягнути з Чернівецького ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 736 (сімсот тридцять шість гривень) 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ;
Відповідач: Чернівецький 31 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), адреса: вул. Герцена, буд. 2-а, м. Чернівці, 58022, код ЄДРПОУ - 14321682.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.