Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 серпня 2018 р. Справа№0540/6351/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1) до головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі - відповідач, головне управління, пенсійний орган), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії (не нарахування та невиплата пенсії) відповідача та визнати протиправною його ж бездіяльність в частині не нарахування та невиплати пенсії з березня 2018 року;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років довічно (тобто і в подальшому) та сплатити заборгованість за період, починаючи з березня 2018 року;
- звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць;
- зобов'язати відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення;
- судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 06 серпня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 0540/6351/18-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Так, у позові позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що припинення виплати пенсії відповідачем здійснено за відсутності законодавчих підстав, що порушує його конституційні права.
В установлений судом строк, відповідачем до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.
Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що рішенням комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачеві відмовлено у проведені відновлення виплат у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання та скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи, що позбавляє головне управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянинУкраїни, РНОКПП НОМЕР_1 є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.05.2015 року № 1445011209.
Як встановлено наявними матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач перебуває на обліку в головному управлінні, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон № 2262-ХІІ). Статус позивача як пенсіонера також підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2
Розглянувши пенсійну справу № 0503013772 (МВС) ОСОБА_1 рішенням головного управління (протокол від 21.02.2018 року № 1510/03-02-08) припинено виплату пенсії позивача з 01.03.2018 року у зв'язку з надходженням протоколу від 14.02.2018 року № 08-45/0111 Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з управління соціального захисту населення Слов'янської районної державної адміністрації про не підтвердження факту проживання заявника, який задекларував фактичне місце мешкання.
21 лютого 2018 року пенсійним органом прийнятий атестат про зняття з обліку (атестат № 360) до з'ясування, пенсія виплачена по 28.02.2018 року.
Судом також встановлено, що протоколом № 82 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13.02.2018 прийнято рішення про скасування довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Закон № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до положень статті 1-1 зазначеного Закону законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закону № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі - Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд критично ставиться до позиції відповідача , викладеній у його відзиві на позовну заяву, що припинення пенсії відбулося з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 49 Закону № 1058, у зв'язку з виявленою недостовірністю відомостей щодо фактичного місця проживання позивача.
Суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Окрім того, Конституцією України закріплено право кожного громадянина щодо свободи пересування.
Таким чином, не знаходження позивача за місцем проживання/перебування не може бути підставою для припинення виплати пенсії.
Суд також зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання позивачем недостовірних відомостей.
Доказів щодо існування підстав для припинення виплати позивачеві, передбачених нормами статті 49 Закону № 1058 відповідачем суду не надано.
Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету.
Понадто, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2018 року.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
З огляду на наведене, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2018 року та судом встановлено протиправність таких дій відповідача, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частини визнання протиправними саме дій відповідача, а не його бездіяльності.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання головного управління поновити нарахування та виплату його пенсії «довічно (тобто і в подальшому)», суд зауважує, що в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, отже суд не може задовольняти позовні вимоги на майбутнє.
За таких обставин, позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Як встановлено судом раніше, головним управлінням у зв'язку із надходженням відповідної інформації від Комісії, своїм рішенням «Про припинення виплати пенсі» (протокол від 21.02.2018 року № 1510/03-02-08) було припинено виплату пенсії позивачеві з 01.03.2018 року.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати відповідне рішення головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про припинення виплати пенсії позивачу.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд до ходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання сплатити заборгованість за весь період, починаючи 01.03.2018 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду позивачеві відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про припинення виплати пенсії (протокол від 21.02.2018 року № 1510/03-02-08) ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1) та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 березня 2018 року.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії з 01 березня 2018 року та сплатити заборгованість пенсії - у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84116, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) 31 серпня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Толстолуцька М.М.