ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 березня 2012 року № 2а-2739/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: Барамикіна В.А.(дов.від26.12.2011 №2-23д)
від відповідача: Прокопчук О.О.(дов. від 01.03.2012р. №17/10/10-034);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування рішення.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.03.2012 року в 11 год. 18 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України
Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(надалі - також "Позивач", "ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України") звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі - також "Відповідач", "Карлівська МДПІ") про визнання протиправним та скасування рішення Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції про стягнення коштів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків № 513/10/24 від 17 вересня 2010 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції про стягнення коштів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків № 513/10/24 від 17 вересня 2010 року (надалі -також "оскаржуване рішення") є протиправним, так як не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, прийнявши оскаржуване рішення, Відповідачем не було враховано того, що активи ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України"не перебувають та не можуть перебувати у податковій заставі, оскільки відповідно до вимог чинного на час винесення оскаржуваного рішення законодавства України предметами податкової застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами.
Представник Позивача також звернув увагу на те, що відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"НАК "Нафтогаз України"включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Відтак, на думку представника Позивача, майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу стягнення.
Таким чином, як вказав представник Позивача, управління майном ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України", у тому числі узгодження переліку активів, що можуть бути передані в заставу, здійснюється Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Міністерством палива та енергетики та Кабінетом Міністрів України. До затвердження Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"та Міністерством палива та енергетики України окремих переліків майна, що включається та не включається до складу цілісного майнового комплексу ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтобаз України"в порядку статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який був чинним станом на час оскаржуваного рішення) та наказу Фонду державного майна України від 5 травня 2001 року № 787, опис активів ДК "Укргазвидобування"для передачі в заставу з метою погашення податкового боргу є неможливим.
Відповідач - Карлівська міжрайонна державна податкова інспекція, - явку уповноваженого представника до суду не забезпечила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.
В матеріалах справи містяться письмові заперечення Відповідача на позов, в яких Відповідач посилається на необґрунтованість позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні.
Як зазначено представником Відповідача в письмових запереченнях, станом на 01.03. 2010 року за Позивачем рахувався борг перед бюджетом у розмірі 56077, 40 грн Карлівською МДПІ було сформовано та направлено Позивачу першу податкову вимогу від 01.03. 2010 року № 1/2 та другу податкову вимогу від 13.04.2010 року № 2/6, які ним отримані відповідно 12.03.2010 року та 15.04.2010 року. Листом від 21.08.2010 року Відповідачем на адресу Позивача направлено витяг з наказу про призначення податкового керуючого та рішення начальника Карлівської МДПІ № 4 від 12.08.2010 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів, яке підписано та скріплено гербовою печаткою податкового органу.
Зважаючи на ту обставину, що прийняття Карлівською МДПІ рішення № 4 від 12.08.2010 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів, як зазначено представником Відповідача в письмових запереченнях, не дало бажаного результату (заборгованість перед бюджетом не було погашено), перелік активів для продажу в рахунок погашення боргу ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України"не було надано, відповідно до вимог чинного законодавства, Карлівською МДПІ було прийнято рішення від 17 вересня 2010 року № 513/10/24 про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків.
В той же час, представник Відповідача в письмових запереченнях наголошував на тому, що Карлівською МДПІ за оскаржуваним рішенням не здійснювалося реалізації будь якого майна Позивача, включеного до складу цілісних майнових комплексів. Таким чином, відповідач - Карлівська МДПІ, діючи відповідно до статті 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", забезпечуючи виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовуючи надані законодавством права, правомірно прийняв оскаржуване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та чинним законодавством України.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, позов задоволенню не підлягає, з огляду про наступне.
Станом на час винесення оскаржуваного рішення Карлівською міжрайонною державною податковою інспекцією про стягнення коштів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків № 513/10/24 від 17 вересня 2010 року був чинним та підлягав застосуванню Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі - також "Закон № 2181").
Відповідно до статті 1 Закону № 2181 платники податків -це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.
Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(ідентифікаційний код 30019775) зареєстрована 28 серпня 1998 року Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією та знаходиться на обліку в Карлівській МДПІ як платник окремих податків і зборів.
Відповідно до Статуту ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України"Позивач є дочірньою компанією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яка є засновником Позивача (пункти 1.1 та 1.3 Статуту). Компанія несе відповідальність за своїми зобов'язаннями згідно з чинним законодавством (пункт 3.5 Статуту); майно, передане засновником до статутного фонду (капіталу), закріплене за компанією на праві повного господарського відання (пункт 5.3 Статуту); Компанія володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за нею, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству і статуту; відчуження та передача в заставу основних засобів Компанії, їх списання з балансу здійснюється з дозволу засновника. Компанія використовує державне майно, що не підлягає приватизації і не увійшло до статутного фонду (капіталу), відповідно до чинного законодавства, а майно, що є державною власністю і надане Компанії у користування, включається до її активів (пункт 5.4 Статуту).
Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано представником Позивача, станом на момент подачі позову за ДП "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України"обліковувався податковий борг в розмірі 56077, 40 грн.
У зв'язку з непогашенням Позивачем вищевказаної суми податкового боргу, Відповідачем було сформовано та направлено Позивачу першу податкову вимогу від 01.03. 2010 року № 1/2 та другу податкову вимогу від 13.04.2010 року № 2/6, які ним отримані відповідно 12.03.2010 року та 15.04.2010 року.
Відповідно до абзацу 2 та 4 підпункту 10.1.1 статті 10 закону № 2181 стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги. Продаж інших активів здійснюється на підставі рішення податкового органу, підписаного його керівником та скріпленого гербовою печаткою податкового органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним податковим органом.
12.08.2010 року Відповідачем прийнято Рішення № 4 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.
Супровідним листом № 448/1024 від 21.08.2010 року Відповідач повідомив ДК "Укргазвидобування" про право самостійно виділити та надіслати до 15 квітня 2010 року перелік активів для оформлення податкової застави; повідомлено, що в іншому випадку Карлівською МДПІ буде самостійно проведено опис активів.
Статтею 7 Закону № 2181 визначено джерела сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків.
Відповідно до підпункту 7.1.1 статті 7 Закону № 2181 джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами (пункт 7.2.1 статті 7 Закону № 2181).
Підпунктом 7.4.1 статті 7 Закону № 2181 визначено, що у разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними. Продаж або стягнення таких активів не зупиняє дію таких цивільно-правових договорів до кінця строків їх дії (крім депозитних договорів), а покупець таких активів набуває прав та обов'язків платника податків за такими договорами, у тому числі права на отримання доходу за ними. Якщо норми зазначеного цивільно-правового договору передбачають право кредитора на його дострокове припинення або збільшення розміру доходів за ним чи прийняття інших рішень, які приводять до швидшого повернення суми основного боргу та/або доходу за ним, орган стягнення зобов'язаний прийняти рішення про такі дії.
У зв'язку з тим, що після прийняття Відповідачем Рішення № 4 від 12.08. 2010 року про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу, ДК "Укргазвидобування"не було погашено податкової заборгованості та не надано переліку активів для продажу в рахунок погашення боргу, Карлівською МДПІ прийнято Рішення від 17 вересня 2010 року № 513/10/24 про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків.
За результатами адміністративного оскарження Позивачем Рішення від 17 вересня 2010 року № 513/10/24 Державною податковою адміністрацією України прийнято Рішення № 994/6/24-126 від 24 січня 2011 року про результати розгляду повторної скарги, яким оскаржуване рішення залишено без змін, а повторну скаргу Позивача - без задоволення.
Позивач вважає Рішення Відповідача від 17 вересня 2010 року № 513/10/24 про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є визнання протиправним та скасування Рішення від 17 вересня 2010 року № 513/10/24 про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків, як рішення суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.
Відповідно до Рішення Відповідача від 17 вересня 2010 року № 513/10/24 про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків, -додатковим джерелом погашення податкового боргу платника податків органом стягнення визначено застосування заходів з продажу активів платника податків, що має податковий борг ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України", попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів; усі види дебіторської заборгованості, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними; активи юридичної особи, до складу якої входять філії та/або відокремлені підрозділи, що мають податковий борг: активи філій та/або відокремлених підрозділів юридичної особи, що має податковий борг.
В спірних правовідносинах Позивач оскаржує рішення від 17 вересня 2010 року № 3085/10/24-03 з тих підстав, що його положення, як вважає Позивач, спрямовані на відчуження/реалізацію державного майна, яке включено до активів Позивача та знаходиться у Позивача на праві повного господарського відання.
В ході розгляду справи Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, Позивач належить до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, тобто за організаційно-правовою формою господарювання належить до державних підприємств.
Виходячи із змісту положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", статусу позивача, як дочірнього підприємства НАК "Нафтогаз України", яка в свою чергу включена цим законом до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, до процедури погашення податкового боргу ДК Укргазвидобування"мають застосовуватись спеціальні правила погашення податкового боргу, передбачені
Законом № 2181, як до об'єкту права державної власності, що не підлягає приватизації.
Під примусовим стягненням Суд розуміє звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу (пункт 1.6 Закону № 2181), а під активами розуміються кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання (пункт 1.7 Закону № 2181).
За загальним правилом, у разі коли інші, передбачені цим Законом заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків (підпункт 10.1.1 Закону № 2181).
Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.
Продаж інших активів здійснюється на підставі рішення податкового органу, підписаного його керівником та скріпленого гербовою печаткою податкового органу.
Пунктом 3 Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі (надалі - також "Порядок"), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2002 року № 538 (в редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного рішення) було передбачено, що стягнення коштів та продаж інших активів застосовується не раніше ніж на 30 календарний день з моменту надіслання платнику податків другої податкової вимоги. Стягнення коштів та продаж інших активів здійснюються на підставі рішення податкового органу, підписаного його керівником (заступником керівника) і скріпленого гербовою печаткою податкового органу.
Отже, за загальним правилом, у разі, якщо заходи податкового органу, які полягають у направленні боржнику податкових вимог (стаття 6 Закону № 2181), не призвели до позитивного результату з погашення податкового боргу боржником, податковий орган приймає рішення про стягнення коштів і продаж активів, яке (рішення) реалізується з урахуванням положень підпункту 3.1.1 Закону № 2181 щодо примусово стягнення активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу за рішенням суду. У випадку непогашення платником податкової заборгованості після прийняття зазначеного рішення, відповідно до статті 10 Закону України № 2181 податковий орган може визначити додатковим джерелом його погашення продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними.
При цьому, після прийняття рішення податкового органу, боржник (для державних і комунальних підприємств -за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном), вправі самостійно визначити склад і черговість продажу своїх активів (п. 10.1.3. Закону № 2181).
Відповідні обмеження встановлено статтею 7 Закону № 2181, зокрема, відповідно до підпункту 7.3.1 Закону № 2181, не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу стягнення майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств.
Враховуючи вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що статтею 11 Закону № 2181 передбачено особливості погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств, порядок погашення якого (боргу) не виключає можливості погашення податкового боргу за рахунок активів цих підприємств, що підтверджується також позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в Ухвалі від 3 квітня 2007 року (к/с № К-21495/06).
Зокрема, пунктом 11.1. Закону № 2181 передбачено, що у разі коли платник податків, який перебуває у державній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.
Пунктом 11.2 Закону № 2181 передбачено, що у разі коли податковим боржником визнається платник податків, який не підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної діяльності.
При цьому, лише у разі, якщо сума коштів, отримана від продажу майна, яке не входить до складу цілісного майнового комплексу, не покриває суму податкового боргу, податковий орган зобов'язаний: (1) згідно абзацу 2 п. 11.1. Закону № 2181 звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов'язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. У разі коли зазначений орган не прийме одне із цих рішень, податковий орган зобов'язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом; а згідно абзацу 2 п. 11.2. Закону № 2181 - (2) звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням про прийняття рішення одного з рішень, передбачених цим абзацом. У разі коли податковий орган не отримує зазначену відповідь у визначений цим пунктом строк або отримує незадовільну відповідь, податковий орган зобов'язаний звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.
Одночасно, пунктом 44 Порядку (Розділ II "Підготовка до продажу активів, які перебувають у податковій заставі") передбачено, що продаж цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій, активи яких перебувають у державній або комунальній власності, проводиться регіональним органом приватизації за поданням відповідного податкового органу з додержанням вимог законодавства з питань приватизації, зразок якого наведений у додатку № 10 до цього Порядку.
Системний аналіз змісту вищевказаних правових норм та підпункту 10.2.2. Закону № 2181, які регулюють порядок примусового стягнення активів податковим органом, дає підстави для висновку, що Рішення про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків є актом, який свідчить лише про початок процедури примусового продажу активів, що віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу, яка (процедура) здійснюється після ухвалення зазначеного рішення в порядку, передбаченому Законом № 2181 та обумовлена необхідністю дотримання наданих платнику податків Законом № 2181 прав, зокрема, -платник має право самостійно визначити певні активи для продажу (для державних -за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном).
В той же час, лише за наслідками прийняття такого рішення, податковий орган має право вчиняти дії з погашення податкового боргу за рахунок додаткових джерел, з урахуванням обмежень, встановлених для державних підприємств та підприємств, які не підлягають приватизації.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що в контексті погашення податкового боргу державних підприємств та підприємств, які не підлягають приватизації, положеннями статей 10 та 11, підпункту 7.3.1 Закону № 2181, а також нормами Порядку, не передбачено обмежень щодо здійснення зазначених заходів щодо коштів цих підприємств, отриманих від реалізації продукції, а також щодо майна, яке не увійшло до складу цілісного майнового комплексу.
Щодо майна, яке включено до складу цілісних майнових комплексів зазначених підприємств, то, якщо інші заходи не призвели до позитивного результату, податковий орган може звернутися з відповідним поданням до органів приватизації або органів, які управляють майном державних підприємств для прийняття відповідних рішень, передбачених підпунктами 11.1 та 11.2. статті 11 Закону № 2181, та не вправі самостійно здійснювати дії з погашення податкового органу за рахунок майна, що увійшло до складу цілісних майнових комплексів.
Суд звертає особливу увагу на те, що в спірних правовідносинах, відповідно до положень чинного законодавства України, за своєю правовою природою факт ухвалення оскаржуваного рішення стосовно Позивача не спрямований на відчуження/реалізацію державного майна, яке входить до складу цілісного майнового комплексу Позивача та не створює правових наслідків у вигляді вчинення Відповідачем певних дій щодо реалізації цього майна поза імперативно встановленою Законом № 2181процедурою.
Судом не встановлено, а представником Позивача не доведено, що оскаржуване рішення Відповідача містить приписи щодо реалізації державного майна, яке увійшло до складу цілісного майнового комплексу Позивача.
Крім того, видання цього рішення не порушило прав Позивача та не свідчить про порушення встановленої Законом № 2181 (в редакції на час виникнення спірних відносин) процедури погашення податкового боргу державного підприємства за рахунок додаткових джерел погашення податкового боргу.
Суд також звертає увагу на те, що у разі порушення Відповідачем визначеної Законом № 2181 процедури продажу активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків (шляхом здійснення заходів з реалізації майна, яке увійшло до складу цілісного майнового комплексу) чинне законодавство України надає Позивачу право оскаржити відповідне рішення чи дії Відповідача у встановленому порядку.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"(чинного на час виникнення спірних відносин) посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд дійшов висновку про те, що Рішення Відповідача від 17 вересня 2010 року № 513/10/24 про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків, є законним та таким, що прийнято Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що були визначені Законом № 2181 та Законом України "Про державну податкову службу в Україні"(в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин), а, відтак, позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову Дочірньої компанії ,,Укргазвидобування,, Національної акціонерної компанії ,,Нафтогаз України,, до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування рішення, - відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур