ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
04 серпня 2011 року 16:07 № 2а-8631/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. при секретарі судового засідання Черненко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держкомзему у м.Києві
про визнання дії протиправними,визнання акту від 30.08.2010 року № 1600/23 нечинним
за участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1),
представник позивача ОСОБА_2 ( довіреність від 03.03.09)
від відповідача Задорожко М.В. (дов.від18.07.11 №3057)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Деркомзему у місті Києві про визнання нечинним акту від 30.08.2010р. №1600/23 перевірки вимог земельного законодавства складений державним інспектором Герасименко С.Ю.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 04.08.2011 року в 16 год. 07 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст. 167 КАС України.
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача визнання нечинним акту від 30.08.2010р. №1600/23 перевірки вимог земельного законодавства складений державним інспектором Герасименко С.Ю.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що складений відповідачем акт від 30.08.2010р. №1600/23 перевірки вимог земельного законодавства не відповідає дійсності, прийнятий в порушення наказу Державного комітету України від 12.12.2003р. №312 «Про затвердження Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель».
Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що діяв в рамках чинного законодавства, тому позовні вимог є необґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення.
Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду про наступне.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 № 586-XIV місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до положень ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а у випадках набуття пава власності на земельну ділянку із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка самовільно зайняла земельну ділянку -0,21 га. Вказані дії підтверджені актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30.08.2010р. №А16000123, яким встановлено, що станом на 30.08.2010р. громадянки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 використовують земельну ділянку з правом спільної власності на будинок - техпаспорт БТІ від 17.09.07 НОМЕР_2 площею 4454 кв.м по АДРЕСА_1.
На момент проведення перевірки площа земельної ділянки, які використовували громадянки становить 0,63 га. Тобто, площа самовільно зайнятої земельної ділянки за вказаною адресою становить 0,19 га.
Відповідно до Земельного кодексу України землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Статтею 184 Земельного кодексу встановлено, що землеустрій передбачає: а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
Відповідно до Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 р. N 224, державним органом виконавчої влади, до завдань якого віднесено здійснення землеустрою та забезпечення проведення державної інвентаризації земель, а також забезпечення регулювання земельних відносин, створення і ведення державного земельного кадастру та реєстрацію в його складі земельних ділянок і прав на них є Державний комітет України із земельних ресурсів та його територіальні органи.
Суд зазначає, що оскаржуваний позивачем акт - є актом державного чи іншого органу, який за юридичною формою є офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Згідно підпункту 5.2 пункту 5 Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Держкомзему України від12.12.2003 № 312, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (далі акт перевірки) складається за результатами перевірки:
- якщо виявлено чи не виявлено порушення земельного законодавства;
- при усуненні чи не усуненні раніше виявлених порушень у строк,
установлений у приписах ( у тому числі і в повторно виданих приписах);
- при неможливості встановити особу порушника.
Отже, акт перевірки є службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення (їх відсутність) вимог чинного законодавства фізичними та юридичними особами.
При цьому акти перевірок не є остаточними документами та не зобов'язують до вчинення будь-яких дій. Права та обов'язки для суб'єкта породжує саме рішення, прийняте на підставі акту складеного за результатами перевірки.
Згідно положень законодавства обстеження земельних ділянок - це процес збирання відомостей про землю з метою визначення загальної площі земельної ділянки, кількісного складу земельних угідь та забудованих земель згідно їх функціонального використання; встановлення обмежень та обтяжень щодо земельних ділянок, їх правового статусу, виявлення земель, що використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, встановлення кількісних та якісних характеристик земель.
Тобто, акт обстеження земельної ділянки - це документ, який містить певні відомості про земельну ділянку і є підставою для прийняття суб'єктами владних повноважень на їх основі відповідних рішень.
З урахуванням вищевикладеного, перевірив докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, суд встановив, що факти посвідчення права на зайняття площі 0,21 га у позивачки відсутні, доказами не підтверджені. Такі обставини дають право визнати самовільне зайняття земельної межі 0,21 га та підтверджує правомірність прийнятого відповідачем акту перевірки від 30.08.2010р. №1600/23.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Суд вважає за необхідне дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто, суд вважає за потрібне застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
На основі встановленого, керуючись ст.ст. 86, 159-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст.ст.185-187 КАС України.
Суддя І.А. Качур