Іменем України
21 серпня 2018 року
м. Київ
справа №819/2484/13-а
касаційне провадження №К/9901/4095/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 (суддя Баранюк А.З.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 (головуючий суддя - Качмар В.Я., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.) у справі № 819/2484/13-а за позовом Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про скасування рішення,
Відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об'єднання «Текстерно» звернулось до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про скасування рішення від 25.09.2013 № 7023 про опис майна у податкову заставу.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 05.12.2013 в задоволенні позову відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.10.2014 залишив постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об'єднання «Текстерно» оскаржило їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2013, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог Відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об'єднання «Текстерно» посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 89.3 статті 89, пунктів 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує, що при прийнятті спірного рішення про опис майна в податкову заставу відповідачем порушено процедурні норми, які встановлюють механізм застосування податкової застави, що підтверджено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 у справі № 2а-2272/11/1970.
Також, зазначає, що 24.06.2004 ухвалою Господарського суду Тернопільської області у справі № 1/Б-294 активи Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» звільнено з-під податкової застави й до закінчення провадження у справі про банкрутство ці активи є вільними.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2013 заступником начальника Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області прийнято рішення № 7023, згідно з яким відповідно до статті 89 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з несплатою у встановлені цим Кодексом строки сум податкового боргу вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно», а у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу, - також того майна, права власності на яке він набуде у майбутньому.
Відповідно до підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
Так, пунктом 88.1 статті 88 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом.
За правилами підпунктів 89.1.1, 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Відповідно до пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Згідно з пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.
Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення (пункт 88.2 статті 88 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Обґрунтовуючи протиправність оспорюваного рішення про опис майна у податкову заставу, позивач, зокрема, вказував про те, що податковим органом не направлялись на його адресу податкові вимоги в порядку пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Утім, відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (в редакції, чинній до 01.01.2011) у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Згідно з підпунктом 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (в редакції, чинній до 01.01.2011) у разі коли у платника податків, якому було надіслано першу податкову вимогу, виникає новий податковий борг, друга податкова вимога має містити суму консолідованого боргу. При цьому окрема податкова вимога щодо такого нового податкового боргу не виставляється.
Отже, положення Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (в редакції, чинній до 01.01.2011) не передбачають повторного направлення платнику податків податкових вимог у разі збільшення податкового боргу.
Не містить такого застереження й чинний з 01.01.2011 Податковий кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктом 59.5 статті 59 якого передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
В матеріалах справи наявні перша податкова вимога від 08.10.2001 № 1/4 та друга податкова вимога від 08.11.2001 № 2/529, а також докази їх отримання позивачем (а.с. 35).
При цьому судовими інстанціями з'ясовано, що з часу скерування органом доходів і зборів на адресу Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» зазначених податкових вимог податковий борг платника не переривався (не зменшувався до нуля). Вказані вимоги не призвели до погашення податкового боргу та в установленому порядку не оскаржені.
Щодо посилання позивача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 у справі № 2а-2272/11/1970, то названим судовим рішенням не встановлено неузгодженості частини податкового боргу Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно», а лише констатовано наявність процедурних порушень з боку податкового органу, які послугували підставою для відмови в задоволенні його позову про стягнення відповідної заборгованості.
Посилання платника на те, що після прийняття Господарським судом Тернопільської області ухвали від 24.06.2004 його активи не можуть перебувати в податковій заставі до завершення провадження у справі про банкрутство також обґрунтовано відхилено попередніми судовими інстанціями.
Адже, згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції, чинній на час порушення провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно») мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до частини четвертої статті 12 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Що ж стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
У справі, що розглядається, суди встановили, що оскаржуване рішення про опис майна у податкову заставу прийнято контролюючим органом щодо заборгованості, яка виникла після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тобто є поточною.
За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про правомірність рішення від 25.09.2013 № 7023 про опис майна у податкову заставу ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 у справі № 819/2484/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк